9.Краєвиди Зеленого розколу

Міка виявився чудовим екскурсоводом. Він рухався в доволі зручному темпі і направився в сторону будівлі, де раніше Аліна вже бувала. Коли знайомий масив замайорів попереду, Міка нарешті, заговорив.

– Вулиця на якій ти живеш називається Кленовою, через вид дерев які висадженні алеями. А це – Центральна площа, тут розташований Колегіум. У ньому ти вже була, тут кабінет Старійшини і  також дільниця Зеленого війська.

Площа була не сильно великою, акуратно викладеною камінням, по колу обсаджена квітами і охайно підстриженими кущами.

В центрі площі – височіло дерево з дивними мерехтливими листками, і в квітах, що нагадували магнолії. Аліна здивувалась, що раніше його не бачила і не звертала на нього уваги.

– Це Пра-дерево. Його посадили тут перші ельфи, що спустились на землю від Зір, – пояснив Аліні Міка.

Схоже, їй потрібно детально почитати про віросповідання, чи культи поклоніння. З площі вели чотири шляхи: два ліворуч, два праворуч. Вони прийшли з верхнього лівого шляху (Кленової вулиці), поруч знаходилась вулиця Тополі. Вулиці, що розташовувались праворуч від площі, носили назви – Дубової та Ясеневої. 

Міка обрав шлях по Дубовій вулиці, і чим довше вони нею рухались, тим більше Аліна розуміла, що Кленова вулиця і Центральна площа були окраїною. І назва площі не оправдовувала себе.

Попереду майоріли справжні палаци, поверхи були віртуозно обплетені гілками дерев, і більше походили на витвір мистецтва, чим на житлові будинки. 

– Подивись уважно, – Міка показав на величезну будівлю, що височіла біля підніжжя гір. – Це – Древендумська магічна академія.

Аліна уважно роздивилась і високі башти вимурувані з каменю, і міцні сірі стіни, що стояли там вже не одну сотню років. Але, в цілому, вигляд не змусив її затамувати подих, чи здивувати сильніше, ніж інші будівлі.

– Зрозуміло, – відповіла Аліна.

Схоже, її відповідь і реакція не влаштувала Міка, оскільки усмішка з обличчя зникла.

–  Саме там, читають базовий курс з магії, який тобі треба пройти. Можливість використовувати свій потенціал, значно спростить тобі життя.

– Тоді, чому ми топчемось на місті, а не записуємось на той курс? – здавалось, це питання було очевидним.

– Літо ще не завершилось, і академія зачинена. Однак, ти тепер хоча б будеш мати поняття, куди тобі рухатись, – пояснив Міка.

В Древендумі, як і в нашому світі,  було чотири пори року, по три місячні цикли. Тому, з порами року, в цілому, заплутатись було важко. Що ж стосується часу, то орієнтувались або за сонцем, або за допомогою кристалів зачарованих на відлік.

– Дякую. – Аліна усміхнулась, вона і справді була вдячна Міка за цю інформацію.

– До твоїх послуг, – він жартома зобразив поклон.

Вони продовжили свою подорож і попереду замайоріли магазини. Це Аліна зрозуміла по різнокольорових вивісках, що висіли з усіх сторін, так і манили зайти і дізнатись, що саме за товар прихований там, та готовий до продажу.

Міка уважно роздивився Аліну, щось подумки прикинувши, підійшов до магазину. Яскраво червона вивіска надала інформацію що це – "Салон леді Марсіліен".

– Треба розібратись з твоїм зовнішнім виглядом. Бо виглядаєш ти, вибач, не дуже.

 Коли двері відчинилися, Аліна зрозуміла, що потрапила не по адресі. Весь салон був поділений на сектори. Вона точно не могла сказати, чому тут нікого не було з відвідувачі, але швидше за все сприяла цьому, вже вечірня година. Перший сектор був заставлений рівними рядами вішалок з різнокольоровими повітряними і легкими сукнями. Другий сектор нагадував перукарню, точніше  навіть якусь середньовічну цирульню. Інші два – нагадували зони відпочинку і примірочні.

В приміщенні були і сходи на другий поверх, по них, якраз, спускалась ельфійка середніх років. Яскраво руде, вогняне волосся розпадалось по спині. На обличчі її була лагідна та привітна посмішка блакитні очі – сяяли. Вона була неймовірна – легка, тендітна, неповторна і значно відрізнялась від тих ельфійок, яких вона бачила раніше.

– Міка, як я рада бачити тебе і твою чарівну знайому. – Голос її був тихим.

– Марсі,  вибач, що не вдалось завітати швидше. Познайомся це Аліна. Вона  та сама дівчина про яку я розповідав вчора. – Міка підійшов до жінки і розпачливо розвів руками.

Жінка окинула мене оцінюючи поглядом, потім, на її обличчі з'явилась якась хижа посмішка.

– Звертайся до мене Марсі, дорогенька. І прошу, просто довірся мені і ні про що не хвилюйся.

– Ліна. Звіть мене просто Ліна.

Марсі підійшла, і взявши її за руку повела у напрямку перукарні. Однак, коли вони підійшли ближче, то Аліна змогла помітити за кутом невеликі двері, куди її і ввели.

Кімната, в якій вони опинились, була величезною ванною кімнатою. Навіть, швидше кімнатою з басейном.

– Не соромся, роздягнись і залізай у воду.

 Аліна і справі засоромилась, однак, вирішила довіритись цій жінці і виконала її прохання. Марсі зацікавлено роздивилась білизну, яка була на Аліні.

– Дуже цікаві деталі гардеробу, візьму на замітку, – усміхнулась ельфійка. – Однак, раджу зняти і її.