8.Древендум

Ліна сиділа  на диванчику перед порожнім каміном, і з цікавістю роздивлялась карту тутешнього світу.  Королівство ельфів – Древендум, займало майже половину мапи. Поселення в якому опинилась Аліна називалось Зеленим розколом, і зручно розташовувалось у долині між горами, тому було безперечно – безпечним місцем. Додавало переваги і те, що закінчувався ліс берегом моря.

З лівої сторони Дремендум межував з Фараорном (королівством гномів), праворуч були Дикі поля кочових народів. Найбільшу небезпеку і загрозу несла імперія об'єднаних сил – Тарборон. Під своїм началом імператор Вазвуїл об'єднав темних ельфів і королівство людей та наступав на території  Древендуму.

Древендум – був масштабним і величним. Король Астафаль правив мудро і справедливо, під його началом королівство вело активну торгівлю і розвивалось, навіть, вдалось владнати сутички на західному кордоні з кочівниками.

В королівстві були дві армії: Зелена – виконувала роботу подібно до нашої поліції, та Бурштинова – що була вищою по статусу і основною функцією якої – була охорона країни та короля.

Аліні часто доводилось повертатись на попередні сторінки ,щоб розібратись у незвичних назвах і не заплутатися в іменах. Та в цілому, вона досить швидко вловила основну суть.

Особливо важким виявилась ієрархічна драбина та статусний поділ, адже ельфи виявились чи малими чистоплюями, і сильно цінували своє положення у суспільстві.

Цікавим моментом була магічна обдарованість. Магією володіли не всі, або володіли обмеженим ресурсом (до таких відносилась і вона). Малий магічний ресурс обмежував можливість навчатись по магічній спеціалізації, однак дозволяв пройти базовий курс володіння здібностями.

Навчання було безкоштовним. За необхідності – академічна комісія надавала адепту, щось по типу соціальної стипендії. 

Грошова інфраструктура була розвинена не погано. Грошова одиниця називалась лист. Листи були – зелені, жовті та багряні. Найменшими були – зелені листи, з схожого на алюміній матеріалу. Один жовтий лист – містив у собі сто зелених і був виготовлений з золотого сплаву. Багряні  листи – містили у собі сто зелених і виконані з міді. В принципі, все було просто, єдиним моментом який турбував Аліну, була її цілковита неусвідомленість у цінах.

Вона витягла з кишені шкіряний мішечок і висипала на диван поруч з собою листи. По кількості монеток Аліна дійшла висновку, що або ціни були достатньо низькими, або Андеіл був ще тією скнарою. Оскільки, в мішечку був лише один багряний лист, п'ять жовтих і з два десятки зелених.''

Вона важко видихнула...

 "Схоже, що все таки доведеться просити про екскурсію по Розколу у Андеіла" – сумно подумалось Аліні.

Раптом, тишу перервав стук. Аліна здивовано попрямувала до вхідних дверей, схоже, до неї прийшли гості. Вона відчинила двері і  побачила Мікаеля. Аліна згадала про обіцянку Андеіла.

– Доброго дня, я – Мікаель, маг-наглядач за накопичувачами. Старійшина Андеіл довірив мені місію допомогти тобі облаштуватися  в будинку.

– А хіба не є порушенням етикету дане звернення? – припіднявши брову, спитала Аліна.

Мікаель поступився, однак, його сором'язливість швидко змінилась усмішкою і він відповів.

– Я сподіваюсь, що ми станемо друзями і ти не приймеш це як особисту образу. І для того, щоб згладити дану ситуацію я пропоную – перейти на ти. І можеш звертатись до мене Міка.

Аліна усміхнулась. Прочитавши половину першого фоліанта, що сьогодні люб'язно були надані їй Андеілом, Аліна дізналась про невеличкий культ  імені.

Було чималою особистою образою звернутись без дозволу по імені до когось, тим паче використавши скорочений його варіант. За це можна було отримати виклик на двобій. 

– Дуже приємно, Міка. Зви мене – Ліна.

– Чим саме я можу допомогти? – спитав її юнак. Він виглядав її ровесником, і в очах у нього бігали бісики.

– В цілому, є декілька прохань. По-перше, потрібно розібрати комірчину на кухні, потім треба закупитись деякими речами. Та і взагалі, я була б тобі вдячна за невелику екскурсію.

– То чого ж ми граємо час? – Міка схопив мене за руку, потягнувши у сторону комірчини.

– Звідки ти  знаєш де в мене комірчина?

– Раніше, тут жив викладач академії, і я декілька разів був тут на додаткових заняттях, – відповів він.

Комірчина була завалена різним сміттям. Міка зупинився перед дверима, і піднявши руки  направив в сторону комірчини долоні. Легке сяйво перетворилось у мерехтливу диску і потягнулось у сторону речей, що були насипом залишені колишнім господарем.

– Я буду витягати по одному, якщо щось захочеться залишити – скажи, – звернувся до неї Міка.

Аліна мовчки почала спостерігати за тим, як речі одна за одною потягнулись по повітрю до заднього двору. Поламані вішалки, а також різного типу і розміру шматки обірваних тканин, не цікавили її. Однак, в око впали декілька задовільних по виду стільців, набір банок різного розміру, столові прибори і кухонне начиння. Попросила вона залишити і обʼємну вазу з цікавого кристалічного матеріалу, серед купи мотлоху віднайшлись ще декілька наборів штор та навіть – велика скатертина. Що правда, були вони вельми брудні. До речі, це питання також потрібно було вирішити.