6.Дім.Милий дім...

Аліна прокинулась від сонячного промінчика, що уперто  лоскотав її носа. Ліниво перекотившись в ліжку, потягнулась і розкинулась під пуховою ковдрою.

Вона не була певна остаточно, що це за тканина, однак чимось вона була подібна на атлас, чи шовк і мала ніжно молочне забарвлення. В цілому, вона вперше детально почала роздивлятись спальню. 

Все було виконане з дерева або металу у приємних бежево-салатових кольорах. Як на її погляд тут було  занадто мало речей, однак чесно кажучи, в цьому були і свої плюси. Такий собі – ельфійський мінімалізм. Аліна усміхнулась і повільно рушила до ванної.

 Якщо з спальні на вулицю виходило велике вікно, акуратно  прикрашене шторами до підлоги, то у ванні вікон не було.

Кімната була маленька, містила ванну, схожий на кристал по матеріалу стілець, що як вона змогла подумати, мав виконувати функцію унітазу і дзеркало, що займало повністю одну стіну. Акуратно досліджуючи кімнату вона помітила нішу для рушників і  білизни, що була схована в стіні. Аліні імпонувала інженерна задумка цього будинку, адже враховуючи  його розміри, такі деталі як приховані шафи та полиці вмонтовані в стіни, були дуже доречними.

Аліна підійшла до трубки з двома кристалами і обережно торкнулась зеленуватого кристалу. Він засяяв ледь помітним сяйвом і  у ванну по периметру тонкими цівками полилась вода. Аліна торкнулась рідини, вона була неймовірно холодна. Аліна торкнулась другого кристалу з синюватим відтінком і від води піднялись легкі потоки пари.

Вона зігнулась над ванною, уважно роздивляючись конструкцію. З під невеликого бортика у ванні рівними цівками витікала вода і наповнювала чан. Аліна поспішно почала скидати брудний одяг і одним нестримним рухом плюхнулась у гарячу ванну.

Щойно її тіло опинилось у теплій воді, вона з стогоном розпласталась, прикривши очі від насолоди.

Ванна виявилась набагато глибшою і  більшою ніж їй спершу здалось, вона відкинулась на бортик і дочекалась, поки  вода повністю закриє її тіло, а потім, акуратно, знову по черзі доторкнулась до кристалів. Остаточно вона ще не зрозуміла як це діяло, однак враховуючи, що вода була ідеальної температури для неї, вона зробила припущення, що кристали були зачаровані таким чином, щоб вгадувати особисті вподобання користувача.

Відмітила Аліна для себе позитивний момент – наявність каналізаційної системи, адже зливалась вода з ванни звичайним способом.

Та довго засиджуватись у воді вона, нажаль, не могла. Вічно ховатись у зручному і такому теплому для душі будинку Аліна немала можливості. Вранці вона прокинулась з твердими намірами, що раз вже життя подарувало їй можливість почати все з початку, і дало в допомогу покровителів, то вона скористається цим шансом максимально. 

Вона вилізла з води і відчула, що незважаючи на сонячну погоду, на тепло надіятись вже не варто було.

Аліна швидко навідалась до ніші де стояли акуратні рядочки білих пухнастих рушників. Швидко загорнувшись у великий рушник, вона босоніж повернулась до спальні. Іншого одягу в неї окрім костюму не було, тому вона засмучено знову влізла в нього.

Спустившись обережно сходами вниз, вона оцінила, що кухня була не тільки не великою, а й вельми світлою, що додавало якогось домашнього затишку та шарму. З кухні був вихід на задній двір, що акуратно вливався в лісові простори. На задньому дворі була невеличка гойдалка під покриттям, що захищало від дощу. Аліна захотіла почати стрибати від щастя як дитина.

 Будиночок ставав схожим на мрію і це не могло не радувати. Аліна обігнула будиночок і вийшла на передній двір, в око кинулись невеличкі кущі троянд ніжно рожевого кольору. Відчинивши невеликі дерев'яні ворота обплетені в'юнкою, Аліна неспішним кроком рушила по вимощеній каменем вуличці, до будівлі, де вчора розмовляла з Андеілом.

Судячи з  положення сонця на небі, вона припустила, що наближався обід. В животі зрадницької завурчало і  вона згадала, що йшла друга доба як вона нормально не їла.

 Вона наближалась до дивної будівлі, назву якої потрібно би дізнатись. Увійшла всередину і  почала шукати шлях до кабінету Андеіла.

– Ви шукаєте старійшину Анеіла? – почувся голос поруч.

 Він належав високій, білявій ельфійці з дуже незвичним забарвленням очей. Якщо Аліна не помилялась, то колір нагадував бузковий цвіт. Ельфійка привітно усміхнулась їй і вказала рукою на двері праворуч.

– Старійшина попереджав, що ви прийдете і він очікує вас, – знову промовила вона.

"Занадто вони всі якісь солоденькі" – подумалось Аліні. Країна на межі війни, майже всіх чоловіків та і багатьох жінок, що могли принести користь на фронті забрали, а вони ходять шкірячись направо і на ліво. Зате, вона нарешті знайшла пояснення дуже «привітній» поведінці Емета. Його поведінка, хоч і бажала кращого, однак, чи не найбільше вписувалася в ситуацію в якій знаходилось поселення.

Аліна увійшла в кабінет і зрозуміла, що він був порожнім. Кинувши оком на досить зручний диванчик, вона, не гаючи часу, вмостилась між подушки.

Що ж, доведеться трішки зачекати.

Їй починало подобатись її нове життя – дещо незвичне, незрозуміле. Життя наповнене подіями, рухами, шумом і водночас лісовою тишею. Вона видихнула і почухала видовжене вухо, посмішка розпливлась на її обличчі.

До вух вона ще не звикла, та добре, що це не хвіст. В цілому, можна і звикнути.