2.Вечір добрий, я - Аліна

  Я була звичайним працівником аптеки, допомагала виготовляти ліки, мікстурки там різні і обслуговувати покупців свого містечка. Я закінчила медичний коледж по державній програмі і сильно раділа коли змогла потрапити на роботу в чи не єдину аптеку у місті, де ліки не тільки продавали, а і виготовляли по рецептах.

Сім'ї у мене не було... Жила я до гуртожитку від коледжу - у сиротинці. Тому я поняття не мала - ні хто, ні звідки моя мати. Хоча це засмучувало мене років до 12, мабуть...

Зате в мене була подруга. Ні, не просто подруга, яка є у всіх, а Подруга. Саме така з великої букви. Та сама що і в вогонь, і в воду, і в мідні труби. Вона завжди була поруч зі мною скільки я себе памятала. Та, нещодавно доля подарувала їй довгоочікуваний щасливий квиток, і моя Наталі поїхала його використовувати по повній. І правильно зробила,не кожного ж дня в тебе є можливість розвивати свої таланти, а їй запропонували навчатись художньому мистецтву за кордоном. І я щиро раділа її успіху, хоч через це і залишилась один на один з собою.

Життя котилось перекотиполем повз мене. І кожен день змінювався на інший, а я віддано ходила на роботу і назад в гуртожиток, оскільки ні сил, ні бажання зробити щось ще в мене не було.

Що ж у мене на особистому фронті, спитаєте ви. Та все просто, війна на фронті програна і я давно капітулювала в цій війні викинувши білого прапора і не намагаючись дати відсіч своїй самотності. Ніколи було будувати стосунки, ну от ніколи і все тут...

І можливо, якби не той смерч, моє життя і далі текло б в такому нудному руслі. Та я вдячна, що того вечора опинилась на тій зупинці, адже зараз моє життя несеться подібно тому виру, що підхопив мене.

І я більше не втрачаю свідомість по цій причині, адже я не просто пересічна аптекарка якою була.

                    ****************

Сказати, що мій шок був у шоці коли я прийшла в себе означало промовчати. Істерика трошки б вирівняла мій емоційний стан, однак чи допомогла б владнати проблеми? Наврядчи.

Що ж, безвихідних ситуацій не буває. І як би там не було, а сидіти і вічно ховатись за стіною будинку я не могла.

Я вийшла на вулицю і ще раз роззирнулась. Зараз, уже трошки заспокоївшись, я уважно роздивлялась фасади будинків, що акуратними рядочками розходились у різні сторони посеред лісу. На диво, вони дуже лаконічно вписались у лісний масив і виглядало це неймовірно. Дорога була вимощена гладкими каменями, немов бруківкою і вела вперед до площі. Впринципі туди я і направилась, роздивляючись при цьому навколишній світ.

Маю визнати, я була не єдиною хто уважно роздивлявся. Народ навкруги дивився на мене, немов на невідомого звіря в зоопарку. Але я могла їх зрозуміти, адже одягнена у спортивний костюм дівчина з пакетом у руках і рюкзаком на спині аж ніяк не вливалась у їхній антураж.

Люди, точніше ельфи, були одягнуті у неймовірної краси одяг, до речі досить сильно схожий на одяг із фантастичних фільмів про них, які я дивилась. Жінки носили красиві сукні різноманітних кольорів, спідниці були різної довжини, та і фасони відрізнялись. Всі були стеоротипно красиві, досить високі, підтягнуті, довговолосі. Серед чоловіків, як я змогла зрозуміти була мода на брючні костюми з чимось схожим на короткий кафтан.

Я повільно йшла вперед ненаважуючись підійти до когось і запитати дорогу, чи попросити про допомогу. І ніхто не підходив до мене. До площі залишалось декілька кроків, а попереду я побачила декількох чоловіків одягнутих, як мені здалось у військову форму, про що свідчили перев`язи з мечами. Я рушила прямо до них, оскільки прикинула, що в будь якому розвитку подій все одно доведеться мати з ними справу.

– Доброго вечора, я – Аліна. Поняття білого немаю, що трапилось, але смерч закинув мене до вас. Я не знаю, чи ви мене розумієте, однак дуже сильно сподіваюсь, що ви мені допоможете. – Заговорила швидко з надією вдивляючись у обличчя чоловіків.

– Схоже, що наші вчені знову щось нашаманили з порталами.- Зітхнув темноволосий ельф.

– Втретє за місяць! Нечувано! – русоволосий долучився до обговорення криворукості вчених.

Я розкрила рот і не вірила почутому, вони розмовляли тією ж мовою, що й я. Отже, вони  розуміли мене, а це вже п'ятдесят відсотків успіху.

– То ви допоможете мені?

– Я забув як до вас можна звертатись, – сказав темноволосий, – Однак, це і не сильно важливо. Мене звати Емет, я капітан Зеленої варти. Проходьте за мною для вирішення проблеми.

Для себе я зрозуміла,що цей так званий Емет був ватажком у даній компанії і вельми зарозумілою особою. Побачим, побачим хто кого...

Ми підійшли до приміщення, що здіймалось на декілька розкиданих біля товстого стовбура дерева, немов кубики, поверхів, з'єднаних між собою сходами. Всередині в приміщенні пахло сухим деревом, чорнилами і неочікуваними нотками м'яти.

Я роздивлялась масивні дерев'яні столи, дивної конструкції, стелажі з сувоями і людей, що були всередині приміщення. Всі були одягнуті в однакову смарагдову форму, волосся, котре в більшості було довге і сягало лопаток, було зібране у високі хвости.

Мені було ніяково за свій зовнішній вигляд. Чи не вперше  пожалкувала, що не одягнена в спідницю або сукню.

Мене провели в кабінет. Під стіною стояв диван, щедро обкладений маленький подушками, поруч стояв столик і я побачила на ньому вазон зі знайомими фруктами. Їй одразу згадалось, що сьогодні вона ще не їла, хоча хто його знає чи сьогодні.