1.Кіна не буде

Сьогодні був на диво спокійний день, таких не було давно. Зміна закінчилась, і я поспішила додому, щоб пошвидше вмоститись у ліжечку з ноутбуком і подивитись фільм. Пакет з солодощами і колою теліпався в руці, усмішка сяяла на обличчі і ноги несли мене до зупинки, адже маршрутка чекати не буде.

На вулиці вечоріло і сонце вже сховалось за горизонт. Помаранчеві промені цікаво грали на вітринах будівель і відбивались численними сонячними зайчиками навкруг. Останні літні дні радували сухою погодою і обіцяли порадувати ще і бабиним літом.

Зупинка була порожньою, що немало дивувало, оскільки зазвичай народу тут була купа. Воно і на краще, за цілий день проведений на роботі, хотілось тиші та спокою. А всі вважають роботу фармацевта легкою. Ще б пак, а ви самі спробуйте весь день вгадувати тисячу і один препарат по оповідях нескінченних покупців, пояснювати чому я не можу призначити їм лікування і чому не продам ліки без рецепта, бо їхнім знайомим дуже допомогло.

Важко зітхнувши, я присіла на лавку в очікуванні маршрутки. Годинник підказував, що вона запізнюється і це трішки засмучувало, адже мені не терпілось розпочати перегляд фільму.

Вулиці були порожніми, а вздовж, з обох сторін загорілись ліхтарі даруючи світло. Раптом ліхтар біля зупинки замиготів і згас. "Знову лампочка перегоріла" - подумалось мені. Та раптом всі ліхтарі почали гаснути, немов би хтось вимикав їх. По вулиці пронісся неочікувано холодний порив вітру і підняв у повітря купу пороху. Порох закрутилася виром, наростав, ставав вищим. Я налякано втиснулась у стінку зупинки розуміючи що це мене не врятує від смерчу. Думки про те звідки він взявся у спокійний літній вечір, навіть не думали приходити в мою голову, а тим часом вихор наближався і пакет у руці вже рвався йому назустріч.

Я закричала, намагалась схопитись за лавку, втриматись на місці, однак сила стихії була набагато сильнішою. Я знялась у повітря, закрутилася у темпі стихії, і як і годиться для молодої наляканої дівчини втратила свідомість. Схоже кіна не буде...Та яке може бути кіно, коли під питанням взагалі моє життя...

********

Аліна кожну ніч бачила увісні як смерч забирав її. Теж мені блін "Аліса в країні чудес". Ні, злій відьмі на голову вона звичайно не впала, але коли прокинулась посеред лісу то перебувала в чималому шоці.

Шок її став ще більшим після того коли вона натрапила на дивного типу поселення, по якому - як ні в чому небувало розходжали.... ельфи.

Першою думкою було, що вона отримала струс мозку і тепер він трошки неправильно показува їй картинку, але коли вона підійшла до якоїсь жінки і спробувала перевірити її вуха на справність, чим не мало шокувала дану особу, то була змушена визнати, що її все-таки кудись занесло.

Ні, вона звичайно була прихильницею і всесвіту Толкіна, і фентезі, однак на такі повороти долі була, як виявилось не готова.

Згадалось, як тоді трясучись від страху про свою нелегку долю попаданки, за кутом першого ліпшого будинку, вона схопилась за голову і завмерла. Руки обережно рушили до вух і вона зрозуміла, що вушка то у неї не такі як були...

Свідомість тактично змахнула рукою і вдруге за сьогоднішній вечір покинула її.

Зараз було смішно згадувати той страх і відчай, що вона відчула тоді. Але того дня її історія тільки почалась...