Корінь валеріани, листя полину, крапля власної крові

Несподівано тишу порушив ледь чутний звук кроків. Ілайза напружилася, але коли з темряви виринули знайомі силуети, її тривога швидко змінилася хвилюванням іншого характеру. Фред і Джордж ішли впевнено, їхні постаті виглядали розслабленими, мов вони були у власній вітальні, а не порушували комендантську годину. Їхні тихі жарти змушували обох ледь стримувати сміх, і ця невимушеність робила їх схожими на двох професійних авантюристів.

— А ось і наша союзниця, — тихо мовив Фред, підходячи ближче. Його очі одразу помітили червоний бантик у волоссі Ілайзи, і на обличчі з’явилася легка насмішка. — І, бачу, знову у своєму стилі. Тільки тепер ще з частинкою Ґрифіндору?

Не розгубившись, Ілайза швидко дістала паличку й торкнулася бантика, змінюючи його колір на глибокий чорний.

— Тобі здалося, — відповіла вона рівним тоном, хоча всередині все кипіло від хвилювання.

Джордж пирхнув від сміху, але підморгнув дівчині, ніби оцінюючи її швидку реакцію.

— Ти прийшла раніше. Мабуть, серйозно налаштована, — зауважив він, розгортаючи стару пергаментну мапу й вивчаючи її при світлі від палички. Його погляд ковзав по мереживу тонких чорнильних ліній.

Ілайза намагалася зазирнути, щоб зрозуміти, що саме Джордж так уважно розглядає, але в цей момент Фред зробив крок ближче, зупинившись буквально на відстані подиху. Його погляд ковзнув до книги, яку вона міцно стискала, і він ледь нахилив голову набік.

— Ти що, збираєшся захищати нас зіллями, якщо з’явиться Філч? — його голос звучав жартівливо, але в ньому відчувалася щира цікавість.

Джордж тихо хихикнув, не відриваючись від мапи.

— Навряд чи Ілайза вдарить його книгою по голові, щоб ми встигли втекти, — додав він, кидаючи короткий погляд у її бік.

Ілайза відчула, як до щік приливає тепло, але вона не дозволила собі виглядати розгублено. Вона вдихнула глибше й відповіла з тим самим легким сарказмом, який завжди рятував її в незручних ситуаціях.

— Ем… Я просто подумала, що якби ви вирішили обійти вікові обмеження завдяки зіллю старіння, то було б непогано перевірити, чи правильно ви його зробили, — відповіла вона, надаючи своєму голосу впевненості, якої насправді не відчувала.

Ці слова справили враження. Джордж підняв погляд від мапи, а Фред задумливо почухав потилицю, поглянувши на дівчину уважніше. Схоже, вони навіть не розглядали цей варіант.

— Фред, біля зали постійно крутиться Барті Крауч, — прошепотів Джордж, показуючи брату мапу. — Мабуть, його поставили стерегти Кубок. Міністерство ми не обійдемо, тож варіант із зіллям тепер виглядає значно привабливіше.

Фред швидко кинув погляд на пергамент, мружачи очі.

— Ну, якщо це зілля зістарить нас достатньо, щоб нас прийняв Кубок… — почав він, задумливо чухаючи підборіддя.

Ілайза відчула прилив адреналіну. Це був її зірковий час.

— Я допоможу, — впевнено промовила дівчина. — Якщо ви хочете отримати його на сніданок, то треба йти зараз, але я боюся… що одну мене спіймають. Можливо, ви б могли якось мене провести? — Її погляд на мить зупинився на Джорджі, але швидко повернувся до Фреда. Вона стояла з прямою спиною, її пальці все ще стискали книгу, але більше не як щит — тепер це був символ її рішучості.

Фред знову усміхнувся, але тепер у його погляді з’явилася нова нотка — не просто веселість, а щось на кшталт визнання.

— Думаю, ми щойно знайшли не просто союзницю, а ще й стратегічного консультанта, — пожартував він, повертаючись до Джорджа.

— І зіллєварку на додачу, — додав Джордж, ховаючи мапу в кишеню. Він схрестив руки, ніби оцінював її.

— Тобто ти хочеш, щоб ми допомогли тобі потрапити до класу зіллєваріння? Звучить як новий рівень небезпеки. Але… це можливо.

— Ну, Снейп давно не змушував нас чистити казани після занять, — видихнув Фред. — Але якщо ми вліземо…

— Ми ж не до нього в особистий кабінет намагаємося потрапити. Інгредієнти мають бути в класі. Це не таке вже й секретне зілля… — урвала його Ілайза, яка більше не могла стояти на одному місці. Її хвилювання змінювалося на рішучість.

Фред трохи нахилив голову, його усмішка стала ледь помітною.

— Гаразд. Якщо ми вже на це підписалися, то чому б і ні? Проведемо тебе до класу. Але врахуй, Ілайзо: якщо нас усіх спіймають, ти офіційно стаєш нашою спільницею в злочині.

— Вже стала, — додав Джордж із хитрою усмішкою.

Він жестом запросив її йти вперед.

— Ми знаємо кілька шляхів, щоб уникнути Філча, і точно знаємо, як обійти місіс Норіс. Просто рухайся з нами, і все буде добре.

Фред підморгнув їй.

— І якщо що, скажемо, що це все твоя ідея.

— Вам все одно ніхто не повірить, — іронічно підмітила Ілайза, відчуваючи, як поступово розслабляється поруч із близнюками. Їхня легкість і впевненість мали дивний заспокійливий ефект.

Вони йшли вузькими коридорами, оминаючи знайомі пастки замку, раз у раз зупиняючись, щоб переконатися, що попереду немає Філча чи місіс Норіс.

Діставшись підземелля, де проходили заняття професора Снейпа, Ілайза спостерігала, як брати працюють майже синхронно. Джордж дістав паличку і наклав закляття, щоб заглушити будь-які звуки, а Фред уважно оглядав двері, шукаючи магічні пастки.

— Алохомора, — тихо промовив Фред, але двері залишилися закритими.

— Ти серйозно на це сподівався? — пробурмотів Джордж і дістав маленьку коробочку зі свого рюкзака. Усередині були мініатюрні інструменти для чарівних замків.

Ілайза стояла поруч, вражено спостерігаючи за їхньою роботою. Вона не була вправною у заклинаннях, тому вирішила триматися осторонь. Коли двері нарешті відчинилися, Фред притримав її за плече, не даючи зайти першою. Джордж уважно оглянув приміщення на наявність пасток і, ствердно хитнувши головою, дозволив їм зайти.

Ілайза все ще відчувала теплий дотик руки Фреда до свого плеча. Її серце пришвидшилося, але дівчина опанувала себе.

Серед довгих дерев’яних столів, вкритих подряпинами і плямами, тьмяного світла від паличок і запаху трав вона почувалася як удома. Ілайза одразу підійшла до полиці, забираючи звідти корінці валер'яни, листя полину й подрібнений фенхель. Майже всі потрібні інгредієнти були під рукою, але дещо не давало спокою.