Хрусткий шоколад

Фред, Джордж і Лі Джордан прямували коридорами замку, розглядаючи деталі свого плану, коли Джордж несподівано заговорив:

— Отже, вона дійсно хоче це зробити, — сказав він із ноткою недовіри в голосі. — Слизеринка, Фред. Звісно, вона виглядає цікавою, але хіба тобі не здається, що це трохи… підозріло?

— Мені здається, що ти просто боїшся чогось нового, Джордже, — відповів Фред, усміхнувшись куточками губ. — Вона не схожа на тих слизеринців, які постійно ходять за Малфоєм. У неї є... стиль. Ілайза навіть облила Пансі гарбузовим соком. Бачив?

Джордж пирхнув, похитавши головою.

— Ні. Це ж ти постійно пялився на їхній стіл, — підколов він брата, а Лі засміявся, піднімаючи брови.

— Стиль? Фред, ти жартуєш? Чи це твоє нове слово для "мені цікава ця дівчина"? — пожартував Лі, а його усмішка сяяла майже так само яскраво, як завжди.

Фред закотив очі.

— Ох, заспокойтесь, — відповів він, удавано сердито. — Ілайза просто хоче ризикнути. І, якщо чесно, я це поважаю.

— Ну, якщо вона виявиться шпигункою, я тобі про це нагадуватиму, — зауважив Джордж, хоча виглядав більше розваженим, ніж стурбованим.

У цей момент вони наздогнали «золоте тріо» в одному з коридорів. Фред одразу підійшов до Гаррі, поклавши йому руку на плече в звичній братській манері.

— Друже, пам’ятаєш мапу? — почав він із хитрою усмішкою.

— Нам вона потрібна тільки на цю ніч, — додав Джордж, підключаючись до розмови. — Ми повернемо.

Гаррі, розуміючи, що близнюки задумали щось недобре — а це було майже гарантовано і відповідало призначенню мапи, — обережно глянув на Герміону. Її обличчя одразу посіріло, і вона стиснула губи в тонку лінію, що завжди було ознакою того, що їй ця ідея зовсім не подобається.

Рон стояв поруч, виглядаючи похмуро, але, схоже, не міг утриматися від цікавості.

— Ви знаєте, що вона дивилася на тебе під час вечері? — випалив він, звертаючись до Фреда так несподівано, що навіть Гаррі здивовано зиркнув на нього.

— Про кого ти? — з удаваним здивуванням запитав Фред, хоча чудово зрозумів, кого має на увазі брат.

— Про Фрост! — вигукнув Рон, уже не стримуючи емоцій. — Вона слизеринка, Фред. І вона щось задумала. Вона не просто так на тебе дивиться. Я бачив, як вона до вас підійшла, і це було… дивно.

Джордж і Лі не втрималися від сміху, а Фред лише склав руки на грудях і нахилився ближче до Рона, дивлячись на нього з тією ж самою самовдоволеною усмішкою.

— Слухай, Рончику-бомчику, — промовив він, явно насолоджуючись моментом, — ти просто заздриш, що на тебе ніхто не дивиться?

Рон почервонів, його обличчя стало майже такого ж кольору, як його волосся. Він почав щось бурмотіти у відповідь, але Джордж вирішив заспокоїти брата:

— Якщо вона щось задумала, Фред і я це зрозуміємо раніше за тебе, не сумнівайся.

Раптом втрутилася Герміона, і її голос, як завжди, прозвучав упевнено й різко:

— Фрост тримається осторонь від конфліктів. Або вона не походить з аристократичної родини, або просто розумна. Вони ж не можуть усі бути…

— Дегенератами, — закінчив за неї Гаррі, штовхаючи ногою камінь на підлозі.

Рон пробурмотів щось незрозуміле, але виглядав не надто переконаним.

Фред подивився йому вслід і, знизавши плечима, знову повернувся до брата та Лі.

— Ну що, хлопці? Готуємо все до зустрічі з нашою "потенційною розумною шпигункою"? — жартівливо підморгнув він, і вони всі разом рушили далі, залишаючи позаду відлуння сміху та легкого хвилювання від того, що чекає попереду.

 

У вітальні Слизерину було майже порожньо. Більшість учнів пішли до спалень або затрималися в бібліотеці, переглядаючи матеріали, які могли б допомогти зрозуміти, що чекати від Турніру Трьох Чарівників. Атмосфера в приміщенні була, як завжди, трохи похмурою: зеленувате світло ламп відбивалося на стінах, а кам'яні елементи інтер'єру створювали відчуття, ніби ти перебуваєш у підводному світі.

Ілайза не могла знайти спокою. Кожна хвилина здавалася вічністю. Вона намагалася зосередитися на чомусь іншому, навіть брала книжку про зілля, але її думки знову і знову поверталися до Фреда й майбутньої зустрічі. Її щоки горіли від самої думки про те, що вона знову побачить його, але водночас дівчина розуміла, що це також велика авантюра.

Вона неспокійними кроками міряла вітальню, відраховуючи час. Ілайза відчувала, як тремтить. Вона ще з першого курсу потай спостерігала за близнюками. Пам’ятала, як у них щось постійно вибухало, як Снейп відчитував їх, як ці витівки дратували професорку Макґонеґел, але Візлі це не зупиняло.

Найкраще за все Ілайза пам’ятала день, коли випало стільки снігу, що неможливо було залишатися в замку. Він був порожнім, тому що всі поїхали додому на канікули. Різдво — це сімейне, затишне свято. Асторія завжди проводила його зі своєю сестрою, Астрід їздила до батьків, а Ілайза… вона була б не проти провідати своїх, але добиратися до Америки було непросто. До того ж її мати та батько, як поважні магозоологи, часто бували в експедиціях і не мали багато вільного часу.

Дівчина задавалася питанням, як так могло статися, що вся її родина була гаффелпафівцями, але на ній ця схема дала збій. З часом вона стала почуватися чужинкою серед своїх працьовитих родичів. Інколи вона вважала, що вони занадто наївні та не вміють нічого планувати наперед.

Серед однокурсників Ілайза теж не почувалася впевнено. Вона одразу зрозуміла, що багато чого краще приховувати, і від цього замкнулася. Їй було так самотньо, особливо тією зимою, що вона просто вийшла на вулицю і заридала.

Здавалося, що всі ті невисловлені слова, разом із болем, вирвалися назовні. Вона так довго плакала, що навіть не знала, як зупинитися, аж раптом сніжок вдарив її по маківці. Ілайза, від шоку, затихла. Вона озирнулася, намагаючись зрозуміти, що сталося, але нікого не побачила. Дівчина насупилася, витерла рукою сльози та соплі й вирішила вертатися, аж раптом помітила, як у неї знову летить грудка снігу з-за дерева.