Гарбузовий сік

Драко Малфой, який спостерігав за всім дійством із презирливою посмішкою, промовив досить голосно, щоб його почула більшість:

— Напевно, тобі більше до вподоби компанія блазнів.

— Схоже, деяким потрібна увага будь-якою ціною, — пирхнула Пансі Паркінсон, кидаючи Ілайзі зневажливий погляд.

Але Ілайза залишалася незворушною, хоча всередині відчула легкий спалах злості. Вона злегка посміхнулася і обережно опустила руку під стіл, щоб намацати в кишені чарівну паличку. Ніби випадково змахнувши нею, вона сконцентрувалася на келиху з гарбузовим соком, що стояв перед Пансі. І раптом, без жодного попередження, соковитий вибух бризнув угору, обливаючи Паркінсон. Липкі краплі миттєво розтеклися по її мантії.

Дівчина зойкнула від несподіванки, намагаючись витерти сік із обличчя, а Драко розширив очі від шоку, явно не очікуючи такої реакції.

Ілайза спокійно піднесла тістечко до губ і з усмішкою промовила:

— Дивно чути це від гарбузової людини.

Навколо слизеринського столу почувся приглушений сміх. Навіть Теодор Нотт ледь стримав усмішку, прикриваючи рот рукою. Асторія майже задихнулася від спроби не розсміятися.

Драко був змушений відсісти від Паркінсон, щоб залишитися сухим. Його губи скривилися в гримасі огиди, ніби він щойно побачив щось гірше за брудну мітлу.

Пансі обурено зиркнула на Ілайзу, її очі палали гнівом, але вона нічого не відповіла, стискаючи губи в тонку лінію. Здавалося, вона зважувала, чи варта суперечка того, щоб виглядати ще більш приниженою. Замість слів — лише сердитий погляд і роздратовані рухи, коли вона намагалася витерти мантію купою серветок.

Ілайза відчула, як хвиля тріумфу прокотилася її грудьми. Вона виграла цю маленьку битву — і це було лише початком.

Тим часом Дамблдор уже піднявся на трибуну, постукуючи ложкою об бокал, аби привернути увагу. Голоси поступово стихали, але в Ілайзи все ще вистачало сміливості поглянути на Фреда.

Фред помітив це. Його усмішка стала ширшою, і він підморгнув їй. Це було так швидко й невимушено, що ніхто інший, здається, навіть не звернув на це уваги. Але для Ілайзи цей короткий жест став моментом, який змусив її серце пропустити кілька ударів. Її внутрішня рівновага, так старанно збережена, похитнулася, мов під напором невидимого закляття.

— Друзі мої, — почав Дамблдор, його голос був теплим і спокійним, як завжди. — Цей рік обіцяє бути особливим, і я переконаний, що кожен із вас запам’ятає його на все життя.

Учні всіх столів з цікавістю слухали. Кілька перешіптувань все ще лунало, але навіть найбільші порушники тиші поступово затихали.

— Гоґвортс матиме честь приймати Тичаклунський турнир! — оголосив Дамблдор, і зала вибухнула вигуками й аплодисментами.

Ілайза відчула, як хвилювання миттєво розлилося залою. Навіть холодні й стримані слизеринці не могли приховати зацікавленості. Вона помітила, як Драко нахилився до Забіні, швидко шепочучи щось із самовдоволеною посмішкою. Але її увагу знову вкрали учні іншого факультету. Ілайза не могла не помітити, як у цей момент Фред нахилився до Джорджа, щось шепочучи йому, і обидва брати хитро усміхалися. Їхні плани точно почнуть діяти найближчим часом.

Поки Дамблдор продовжував пояснювати правила, умови й небезпеки турніру, Ілайза вже обмірковувала, як зробити так, щоб залишитися частиною цієї пригоди з Фредом, не викликаючи підозр у своїх однокурсників.

Підняти погляд від тарілки вона змогла лише тоді, коли до Великої зали почали заходити представники інших шкіл, і подумки визнала, що трохи заздрить ученицям Бобатону. Її серце стиснулося від дивного почуття — щось між ревнощами і тривогою. Дівчина ще раз поглянула на Фреда, щоб побачити його реакцію.

Учениці Бобатону, одягнені в елегантні світло-блакитні мантії, впевнено продефілювали повз столи. Хлопці з усіх факультетів, здається, перестали дихати. Їхня хода була витонченою, аура — майже магнетичною. Дівчата зібрали безліч захоплених поглядів, і, звісно, увага не оминула ґрифіндорський стіл.

Фред, схоже, дивився на дівчат із цікавістю, але без того зачарованого вигляду, який був у багатьох інших хлопців. Він перекинувся кількома жартами з Джорджем, ліниво посміхаючись, і, хоча іноді зиркав на представниць Бобатону, виглядав так, ніби спостерігав за виставою, а не за чимось захоплюючим.

Це трохи полегшило напругу в серці Ілайзи, і вона майже посміхнулася сама собі, коли Фред раптом повернув голову й зустрівся з її поглядом. Це була не просто випадковість — він помітив її, затримавши увагу на мить довше, ніж було потрібно. Його усмішка сяяла, у куточках губ з'явилася ледь помітна тінь задоволення, ніби він упіймав її на гарячому.

Вона злегка зітхнула, намагаючись повернути собі байдужий вигляд, хоча щоки зрадницьки почервоніли.

За столом Слизерину теж не бракувало реакцій. Драко Малфой із самовдоволеною посмішкою спостерігав за дівчатами з Бобатону, періодично коментуючи їхній вигляд:

— О, дивіться, справжні лебеді в мантіях. Напевно, вони тут тільки для того, щоб зібрати якомога більше захоплених поглядів, — саркастично кинув він, отримавши кілька схвальних кивків від Теодора Нотта і Забіні.

Пансі Паркінсон, підозріло зиркаючи на дівчат, пробурмотіла з холодною зневагою:

— Ну, принаймні я не виглядаю так, ніби щойно втекла з театральної постановки.

— Бери вище, ти виглядаєш, неначе втекла з гарбузової бочки, — саркастично промовила Ілайза, але лише для своєї подруги.

Асторія лише злегка закотила очі, але, трохи поміркувавши, теж тихенько прошепотіла до Ілайзи:

— Як думаєш, скільки часу потрібно Малфою, щоб почати хвалитися своїм аристократичним походженням перед ними?

Ілайза ледь стримала сміх. Її напруга розчинилася в цій маленькій іронічній репліці подруги.

Тим часом представники Дурмстрнґу з Віктором Крумом попереду увійшли до зали. Їхня поява спричинила нову хвилю перешіптувань і цікавості. Але Ілайза вже не могла зосередитися на них. Її думки залишалися з Фредом, його усмішкою та тим, як цей погляд змусив її щоки потеплішати.