Тістечко

У коридорах Гоґвортсу лунав шум голосів — більшість учнів уже встигли зібратися у Великій залі. З вікон виднілися вогні смолоскипів і ліхтарів, що освітлювали замковий двір, а аромат вечері був просто нестерпним для голодного шлунка.

Коли Ілайза Фрост увійшла до Великої зали, перше, що вона побачила, — це магічна стеля, всіяна зірками, які яскраво сяяли на чорному небі. Довгі столи всіх факультетів були заставлені стравами: гарбузовий пиріг, смажені індички, миски з картопляним пюре, купки хрустких булочок із маслом...

Кілька учнів Слизерину — серед них Драко Малфой і його постійні супутники — помітили Ілайзу, коли вона наблизилася. Драко звів брову, поглянувши на маленькі чорні бантики на її мантії. Дівчина пришила їх власноруч, прикрасивши комір, рукави та кишені. Вони ловили проблиски світла, додаючи її вигляду загадкової елегантності.

— Фрост, а ти вирішила стати різдвяним подарунком, чи це новий тренд? — вигукнув Забіні з ледь помітною глузливою усмішкою.

— О, ну я ще той подарунок, — безневинно всміхнулась вона.

За кілька кроків від Ілайзи пробігли другокласники, мало не зачепивши її мантію, але дівчина встигла ухилитися. Вона знайшла поглядом Асторію Ґрінґрасс, яка з чемним виглядом жувала булочку, і сіла поруч із подругою.

— Це так по-дитячому… — почала Пансі Паркінсон із презирством, що капало з її голосу, мов розлитий оцет.

Але її слова загубилися у загальному гулі, бо Драко вже заглибився в обговорення подій літа з Ноттом і Забіні, зокрема Чемпіонату світу з квідичу. Його не цікавили дрібниці, такі як бантики на мантії Ілайзи Фрост — принаймі поки що.

— Мені подобається. Це виглядає… по-особливому, — тихо прошепотіла Асторія, намагаючись підтримати Ілайзу.

Але Ілайза її не почула. Її увага вже була прикута до іншого столу. Вона шукала того, хто змушував її серце битися швидше. Вона не бачила його ціле літо. Вони майже не спілкувалися. І все ж цього було достатньо, щоб вона скучила.

— Чув, що учасники з Дурмстрнґу прибудуть на кораблі? — збуджено запитав Теодор Нотт. — Уявіть собі, це ж справжній чарівний корабель!

— Сподіваюсь, вони не виявляться такими бездарними, як наші ґрифіндорці, — глузливо відповів йому Драко.

Ілайза їх не слухала. На іншому кінці зали почулися знайомі голоси ґрифіндорців:

— Це дискримінація, от що я вам скажу, — з обуренням заявив Фред, розмахуючи виделкою, ніби це чарівна паличка. — Хіба можуть правила зупинити справжню геніальність?

— Абсолютно ні, — погодився Джордж, киваючи з удаваною серйозністю. — Ми, як досвідчені експериментатори, зобов’язані перевірити, наскільки ці обмеження… гнучкі.

— Ви жартуєте, так? — втрутилася Герміона, насупившись. — Ви справді думаєте обійти віковий ліміт? Це небезпечно!

— Небезпечно — це ходити на зіллєваріння зі Снейпом у поганому настрої, — відрізав Фред, змушуючи кількох учнів поруч тихенько хихикнути. — А Турнір — це… виклик!

Ілайза відчула, як її серце раптом підскочило вгору. Вона намагалася зберігати байдужий вираз, мовчки накладаючи собі пюре, але з кожним словом Фреда її щоки набували легкого рум’янцю. Вона навіть спробувала зробити вигляд, що їсть.

— Якщо нас виключать із Гоґвортсу, ми принаймні залишимося легендами, — додав Джордж, театрально зітхаючи.

— Та ви вже легенди. Легенди дурості, — буркнула Герміона.

Поруч Асторія тихенько зітхнула, помітивши погляд подруги, і трохи розважливо штовхнула Ілайзу ліктем під ребра, намагаючись повернути її на землю. Її погляд промовляв: «Гей, годі витріщатися, ти ж слизеринка».

Фрост одразу зробила вигляд, що зацікавлена в розмові за своїм столом, але її думки й далі кружляли навколо одного хлопця з рудим волоссям і яскравою усмішкою.

— Я не думаю, що у них щось вийде. Турнір — серйозна подія, — раптом промовив Забіні, обережно піднімаючи келих із гарбузовим соком, ніби це був бокал елітного вина. Його голос був спокійним і вкрадливим, але з ноткою зневаги, як завжди.

— У них вийде заробити штраф для свого факультету, — насмішливо відповів Драко, вишукано змахнувши неіснуючу порошинку зі свого рукава, ніби підкреслюючи свою зверхність. Потім, підвищивши голос, він додав, звертаючись до більшості:
— Сподіваюсь, серед нас немає дурнів зі схожими ідеями.

Його крижаний погляд ковзнув по обличчях однокурсників, оцінюючи їх, ніби він був суддею на конкурсі, де ніхто не заслужив навіть участі. Коли його очі зупинилися на Ілайзі, у його виразі з'явилася знайома тінь глузування. Вона завжди була для нього легкою мішенню — не з родовитої сім’ї, не така, як інші, і до того ж мала власний стиль, що дратував його своєю неординарністю.

— А ти як думаєш, Фрост? Ти б ризикнула? — запитав Драко з тією ж самою напускною легкістю, але його голос звучав трохи глузливо.

Навколо запанувала коротка тиша. Всі погляди, мов магнітом, потягнулися до Ілайзи. Вона відклала виделку, відчуваючи, як усередині щось стискається, але обличчя залишалося спокійним. Її зелені очі злегка звузилися, і вона відповіла тоном, у якому сплелися байдужість і тонкий натяк на сарказм:

— Мені просто цікаво, який у них план. Знаєш, якщо він зовсім невдалий, то було б чудово розповісти про це професорам, щоб ґрифіндор покарали штрафними балами ще до початку занять.

Її голос звучав так впевнено, що Драко навіть трохи нахилив голову, ніби оцінюючи, чи це справжня байдужість, чи тонка гра. Але Ілайза не дала йому часу на роздуми. Вона рішуче піднялася. Відчуваючи, як однокурсники слідкують за кожним її рухом, Ілайза рушила до столу ґрифіндорців, сподіваючись, що встигне поговорити з братами до того, як виступить Дамблдор.

Візлі виглядали настільки безтурботними, що Ілайза не могла не захоплюватися їхньою енергією. Фред, із його яскравою усмішкою та харизмою, точно вирізнявся серед інших. Ілайза зупинилася поруч, відчуваючи, як усередині все стискається від хвилювання. Вона вдихнула глибоко, зібравши всю свою впевненість, і промовила, намагаючись не видати тремтіння в голосі: