Розділ 10

Якийсь час я ще тупо продовжувала витріщатися на те місце, де щойно стояв чаклун, який безсовісно втік від надмірної допитливості однієї маленької наполегливої ​​дівчини.

Цікаво, начебто злитися йому з цього приводу немає жодної причини. Ну, не бачить він моє майбутнє, і що з того? А мені, взагалі, ніякої користі від його передбачень немає. Все одно не розповів би, чого мені слід очікувати завтра чи за рік.

Тому досить лупати очима на ні в чому не повинну підлогу, потрібно негайно засукати рукави та братися до своїх безпосередніх обов'язків. Добре, хоч додому дісталася на півтори доби раніше, ніж очікувалося. Ось тільки сукня...

Лише зараз звернула увагу, що досить обтислий ліф мого нового фірмового одягу "а-ля темний фейрі" не має якихось застібок. Я, звичайно, не очікувала, що знайду щось на кшталт блискавки, але ґудзики хоча б мають бути?! Чи замочок десь-таки є, але я його не бачу?

Хвилин п'ять промацувала гладку невагому тканину, поки не виявила... що в цій моделі ще й швів немає! Сукня мені дуже подобається, але не можу ж я завжди в ній ходити? А мені ще й спати іноді треба.

Втративши надію знайти хоч якусь застібку, схопилася за поділ спідниці та потягла вгору. Ось, не можна було одразу використати такий простий спосіб? Сукня знялася з такою легкістю, ніби то була широченна нічна сорочка.

Тепер я не здивуюсь, якщо виявиться, що неочікуваний подарунок Орефа не можна ні загубити, ні вкрасти. До речі, щодо “загубити”... Тор приїде до Мідаута лише завтра ввечері, а від залізничної станції до Водного набагато ближче, ніж до нашого села, тож мої речі Деррілен привезе, швидше за все, лише післязавтра. І то, якщо в нього не з’явиться більш важливих комендантських справ.

А мій мішечок з грошима так і залишився лежати на столику, куди я поклала його, коли ми з Тором повернулися в його будинок. Я, звісно, можу обійтися кілька днів без грошей, але раптом мені терміново знадобиться щось придбати для клініки?

З вулиці почувся неясний шум, і я бігцем рвонула в нашу з Ліл кімнату. Не вистачало ще постати перед ясні очі нашого лікаря майже голою. Щось я останнім часом частенько опиняюся без одягу, скоро, напевно, як папуаска в одній пов'язці на стегнах буду дефілювати.

Ледве встигла накинути на себе халат і швидко запахнути його, як почувся звук дверей, що відкривалися.

– Ліл, – крикнула зі свого укриття, – це ти?

Потрібно відразу попередити, що я вдома. А то ще налякаю до заїкуватості свою помічницю. Якщо це, звісно, ​​вона зайшла.

Двері в кімнату миттєво розчахнулися, мало не довівши до заїкуватості мене саму, і в приміщення увірвався мій особистий елерой. Щоб дістатися до мене, йому знадобилося зробити лише один стрибок і стати на задні лапи. Шумно сопучи, Барс ляснув свої передні кінцівки мені на плечі й лизнув мою щоку. Відчуття неперевершені. Ніби не язиком, а наждачним папером провів по шкірі.

Але все це ніщо в порівнянні з величезною радістю, що затопила усе моє єство від того, що хтось так сильно на мене чекав.

– Я теж скучила, дорогенький! – намагаючись не звалитися, міцно обхопила масивну шию звіра обома руками та скуйовдила і так кошлату шерсть. Тільки потім спромоглася перевести погляд на двері. У проході стояла Ліл і дивилася на мене з такою безмежною надією, що мені стало трохи ніяково. Треба ж, як ця молода дівчина чекає звістки про те, чи варто їй розраховувати на досить рідкісну в цих краях професію. Тим паче для жінки.

– Привіт, Ліл, – обнадійливо усміхнулася дівчинці, продовжуючи притискати та гладити хижого звіра, як маленьке невинне кошенятко, – у мене є для тебе невелике доручення.

Моя помічниця напружилася:

– Що ти хочеш, щоби я зробила?

– Мені треба терміново поговорити з кимось із сільського керівництва. Я хочу попросити, щоб на завтра оголосили сільський сход. Дізнайся, будь ласка, до кого мені звернутися з цього питання: до Кадрона чи Боса?

Майбутня лікарка все ще стояла, не відводячи від мене очей.

– Жастіно...

Благаючий погляд змусив мене змилуватися над дівчинкою.

– Треба ж вирішити, – почала я не поспішаючи, – де школу будувати, якщо дозвіл на її відкриття вже отримано.

Ліл раптом підстрибнула і заверещала. Я навіть здригнулася від несподіванки, а Барс став на всі чотири лапи, показово вишкірився і загарчав на неврівноважену особу. Але та тільки різко вдихнула більше повітря і заверещала ще голосніше.

Суворий елерой не стерпів подібної легковажності, підскочив до Ліл і буцнув її своєю лобастою головою. Це нарешті спрацювало, і імпровізована сирена затихла. Через секунду горластої дівчини в будинку вже не було.

– Ні, ну ти бачив? – запитала Барса, ще якийсь час дивлячись на двері, за якими зникла моя помічниця. – Перший раз у житті бачу, щоб хтось настільки сильно хотів вчитися.

Тепер лише одягнутися нормально, і вперед – на барикади! Коли трохи прийшла до тями, спокійно попрямувала до шафи, щоб сховати незвичайний одяг і підібрати для виходу у світ щось більш цивільне, ніж халат. Раптом мій погляд зачепився за скриньку, яка була в мене чимось на зразок банківської комірки й стояла на комоді. Тепер на розписній кришці коробочки спокійнісінько лежав мій "гаманець". Отже, усе це діє саме так?! Мішечок з грошима просто наздогнав мене і зараз перебуває там, де йому й належить бути – у будинку своєї господині.

Але сюрпризи на сьогодні ще не закінчилися. Це я зрозуміла одразу, як тільки спустилася з ґанку. В сусідньому дворі, де тепер розташувалася лікарня, окрім нашого екіпажу стояв ще і якийсь затрапезний віз. Коней поблизу не було видно, отже, приїхав він вже якийсь час тому. І хто на ньому прибув, цікаво було б знати? Може, знову приїхав хтось із комендатури?

– З поверненням, хазяйко! – несподівано пролунало звідкись.

Здивовано озирнулась і нікого не помітила.

– Жастіно, ми тут, – подивилася вгору і побачила усміхнені фізіономії Марела і Рівара прямо над моєю головою.