Розділ 9(1)

П'ять хвилин – багато це чи мало? Споконвіку відомо, що все у світі відносно. Нехай і формулювали цей феномен по-різному, але, як не говори, щоразу залежно від обставин, час для нас тече інакше.

Ми поспішаємо – хвилинки летять повз нас із надзвуковою швидкістю. Особливо це помітно, коли намагаєшся встигнути на автобус чи тролейбус. І чим швидше біжиш, тим, здається, менше шансів встигнути.

Інша річ, коли чогось чекаєш. Тут хоч землю копитом рий, стрілка на годиннику повзе так повільно, ніби її спеціально щосили утримує казковий годинникар, чи хто там відповідає за плин часу? Може, годинникова фея?

Хоч наказ укластися в п'ять хвилин мене просто приголомшив, я все ж таки спробую злегка розтягнути наданий мені час.

Звела очі й зустрілася з непроникним поглядом фейрі. Брова його трохи піднялася, очевидно, мій бойовий настрій не тільки не пройшов повз увагу чаклуна, але навіть здивував.

– Я думаю, – почала рішуче, – що це мої родичі, інакше б ти не показував мені це кіно. Тим більше подібність дівчини з моїм колишнім виглядом, коли я ще Варею була, безперечна. Але ми з нею, – кивнула на медальйон, – не дуже близька рідня: на маму я дуже схожа, тому немає сумніву, що мати в мене рідна, як і бабуся. Крім того, я пам'ятаю бабусю дуже добре. А судячи з фотографій, в молодості у неї було світло-русяве волосся.

Я перевела подих і продовжила:

– Але ця жінка чомусь більше схожа на мене, хоч і з мамою, і з бабусею має подібні риси. Тож якщо в тому фільмі не я, не мама і не бабуся, значить, то була моя прабабуся, або хтось ще більш віддалений. Швидше, прабабуся, бо інакше ти ще б когось показав.

Тепер Ореф уже підняв обидві брови, але нічого не відповів. Лише мовчки чекав на продовження мого розумування.

– Отже, якщо ти почав так здалеку, а людям ти не допомагаєш принципово, то можна зробити тільки один висновок – я в цьому світі знаходжуся завдяки тому безсовісному фейрі, який напоїв приворотним зіллям жінку, яка не кохала його і не хотіла мати з ним ніяких стосунків

– Ну-ну… – посміхнувся Ореф, – продовжуй. Іноді ти на диво кмітлива. Шкода тільки, що не завжди розумна.

Я не згодна, що наші стосунки з Тором нерозумні, але сперечатися поки не буду.

– Якщо все справді так, як я думаю, і саме цей чоловік змусив забрати мене сюди, то я маю право знати причину. З цього випливає, що ти показав мені дуже мало.

– Він не змушував забирати. Це було моє рішення.

– Тим паче. Я навіть уявити не можу, з чого б раптом темному фейрі почати дбати про здоров'я селян із нікому невідомого села і як плату за послугу вимагати доставити сюди лікаря. Отже, той брюнет попросив тебе про щось таке, що стосується особисто мене.

– Даремно витрачаєш виділений тобі час.

– Нічого я не витрачаю, – зухвало заперечила, – ти сказав, що маю п'ять хвилин на запитання, а я поки що нічого не запитала.

Оскільки брови у фейрі тільки дві, і вже підіймати від подиву було більше нічого, то темний раптом розреготався.

– Нахабне дівчисько. Добре, я покажу тобі ще щось. Тільки основну причину, через яку переніс тебе в цей світ, я повідомити поки що не можу. Не тому, що не хочу, просто так треба. Якщо здогадаєшся сама, я все одно до певного часу не скажу, що твій здогад правильний.

Ореф простяг руку, і медальйон, який уже затишно вмостився за коміром моєї нової сукні, знову вислизнув звідти та охоче завис на рівні моїх очей.

Я скоріше схопила чарівну річ і, затамувавши подих, почала дивитися продовження сеансу.

Темний почав показ чомусь із того моменту, на якому до цього припинив демонстрацію.

Прабабуся, тепер я точно впевнена, що це саме вона, підбігла до чоловіка (у голові не вкладається, що ця непересічна істота – мій прадід!) і повисла в нього на шиї. Мені ніяково було дивитися, яким захопленим і обожнюючим поглядом молода жінка мало не гладила темноокого брюнета. Здавалося, що вона тільки при його появі почала дихати на повні груди. Руки майбутньої матусі міцно обвили шию фейрі й не хотіли відпускати, навіть коли темний дбайливо повів її до дивана. Тоді чорнявий молодик підхопив дівчину на руки та поніс.

Наступний епізод виявився вже не таким щасливим. Головна героїня фільму знову сиділа в шикарних покоях на тому самому місці та в тій самій позі, що й до появи головного героя, проте тепер живіт у неї став ще більшим.

Погляд дівчини був спрямований на двері. Але у двері ніхто не заходив. Зате посередині зали піднявся золотистим сяйвом невеликий смерч, і наступної секунди на його місці вже стояли високі довговолосі хлопці. Їх було тільки двоє, але здавалося, що вітальня вмить зменшилася в розмірах, настільки від них віяло могутністю та зарозумілістю. Одягнені гості були у сяючі білизною сорочки та ніжно-блакитного кольору широкі штани.

Прабабуся швидко зіскочила з дивана і гнівно подивилася на непроханих прибульців. Картинка трохи змінила ракурс, і ось відвідувачі ніби дивляться на мене впритул своїми сріблясто-блакитними мерехтливими очима. Обличчя обох настільки ідеальні, наче виточені з білого мармуру майстерними руками професійного скульптора.

Світлі фейрі! Не знаю звідки, але знаю це точно.

Однаково зневажливі погляди та гордовито стиснуті губи... Навіщо вони з'явилися в дім моїх предків? Відповідь на моє невисловлене питання отримала одразу.

Один із прибулих нарешті розліпив свої бездоганні вуста і сказав лише кілька слів, але вони викликали у їхньої співрозмовниці справжній напад паніки.

"Точка фільмування" знову змінилася, і тепер я виразно бачила обличчя своєї прабабусі. Як же незвично звучить таке визначення щодо дівчини, якій на вигляд не більше двадцяти трьох років! Вона відчайдушно замотала головою і крикнула: "Ні!" Спілкування з Орефом на чаклунському острові навчило мене трохи розумітися на читанні по губах.

У відповідь на несамовитий крик світлі переглянулися, трохи відступили один від одного, і між ними виник високий прямокутний предмет, який гості надійно тримали за краї.