Розділ 8(2)

Як я і сподівалася, моя подорож до столиці виявилася не марною, а відвідування управи освіти можна назвати дуже плідним. Мені навіть не довелося пред'являти княжу грамоту при вході, щоб мене проводили до начальника цієї установи. Ставлення до відвідувачів у головному місті князівства було геть інше, ніж у Фрагорську.

Після закінчення розмови я покинула кабінет керівника неабияк задоволена нашим спілкуванням. Впевнена, що грамота, яка була не зовсім добровільно подарована мені князем, мала визначальне значення для розв'язання проблеми навчання дітей у рідному селі Жастіни.

Тепер для відкриття навчального закладу в Краї існує лише одна перешкода, а саме відсутність приміщення. Школи як такої ще й немає... Але головне – дозвіл та викладачі. З рештою спільно, усім миром, впораємося.

Тор, який чекав у коридорі, по моєму обличчю зрозумів, що все вийшло, і одразу привітав з перемогою, легенько цмокнувши в щоку, за що ми отримали несхвальний погляд літньої матрони, яка поважно пливла коридором зі стосом паперів в обіймах.

Але мені це було байдуже. Я перемогла! Отже, школа у Краї буде!

Натомість коли ми повернулися до будинку Тора, гарного настрою в мене значно поменшало. Ледве встигли увійти у відведені мені покої, як Деррілен схопив мене в обійми й щосили притиснув до своїх грудей. Потім потерся підборіддям об мою маківку і нахилився до вуха.

Сказати він нічого не встиг, бо поряд пролунав різкий, повний сарказму голос:

– Треба ж, як цікаво!

Я з зусиллям звільнилася з міцного захоплення коханого і повернулася у бік того, хто сказав ці слова.

– Привіт, Орефе.

З глузду з'їхати! Зазвичай холодний як айсберг фейрі зараз був не в кращому настрої. Та він просто в люті! Мені навіть здалося, що його очі на мить стали червоно-червоними.

– Підійди до мене, – зло наказав Ореф, і я, зітхнувши, зробила крок йому назустріч. Відразу відчула, що мою талію обхопили руки Тора.

– Відпусти дівчисько, поки живий, смертнику.

Я спиною відчула хвилю безсилого гніву. Звичайна людина проти безпринципного могутнього мага не має жодних шансів. Проте обійми стали ще міцнішими.

– Торе, будь ласка, – ледве змогла обернутися і з благанням підвела очі на небайдужого мені чоловіка, – відпусти. Я чекатиму на тебе вдома. Ти не забудеш захопити мої речі?

Руки Деррілена неохоче розтиснулися, звільняючи мене.

– Не хвилюйся, я все привезу, – глухо промовив він, кинувши мені за спину палючий ненавистю погляд. – До зустрічі, лисичко.

– До побачення...

За мить ми Орефом були в моєму будинку. Не встигла прийти до тями після переміщення, як фейрі жорстко притягнув мене за плечі та наказав:

– Поцілуй мене!

Спроба відштовхнути мага була не те що даремною, а взагалі ніякою. Наче скелю хотіла відсунути.

– Я сказав: “Поцілуй мене!”.

Тепер я переконалася, що мені не здалося – антрацитові очі фейрі знову блиснули червоним, здавалося, що він зараз блискавки почне ними метати. У такій люті я цього чародія ще ніколи не бачила і злякалася до тремтіння в колінах.

– Ну?! – різкий ривок, що ледве не вдавив мене в груди фейрі, назвати обіймами язик не повертався.

Але я вперто закрутила головою відмовляючись виконувати наказ, і стиснула губи майже до болю. Наступної секунди губи мага накрили мої в такому нещадному поцілунку, що в мене збився подих. Повітря перестало надходити в легені, натомість щільною грудкою замерзало десь у глибині горла.

Відбиватися було марно. Попри те, що усе всередині мене кричало про те, що боротися треба до останньої секунди, я обрала інший шлях. Закрила очі та завмерла. Повністю відпустила на волю почуття та думки, які зараз заполонили всю мою істоту.

Фейрі – надзвичайно обдарований маг, здатний оживити чи знищити людину лише силою своєї думки. Так, він може змусити мене цілувати його, може навіть змусити при цьому відчувати бажання і збудження, але вимагати поцілунків від жінки, яка має коханого, може тільки таке чудовисько, як...

Звісно, присутнє тут чудовисько відразу почуло мої думки та зрозуміло, кого я мала на увазі. Ореф відпустив мене і я зі стогоном відсахнулася від нього, хапаючи ротом повітря, як викинута на берег риба. Антрацитові очі палали зловісним вогнем, а сексуальні губи скривилися в злій гримасі.

– Та як ти смієш?! Ти, смертна пилинка, наважилася думати про іншого, коли я тебе торкаюся? – прошипів він, знову стискаючи мої плечі так, що, здавалося, кістки зараз захрустять.

Вивернутися з його хватки я не мала сили, але в моїх грудях клекотіло обурення і посилювалася небезпечна рішучість.

– А я мала у тебе дозволу спитати, про кого мені думати? – виплюнула я, відчуваючи, як голос тремтить від гніву і страху. – У мене є право самій вибирати, кого кохати, і кого цілувати!

Маг застиг і втупився в мене своїми очиськами. Впевнена, що він так просто не подарує мені неповаги до його темнофейрійської особи, і я ще гірко пошкодую, що взагалі рота розтулила. Поза спиною наче крижаним вітром війнуло. Хоч би зуби цокотіти не почали, бо відчуваю, що я вже близько до цього ганебного прояву слабкості.

Спробувала себе виправдати тим, що навіть якби я промовчала, це нічого б не змінило, бо думки свої я зупиняти ще не навчилася. Тож, Ореф все одно розізлився б. Але я навіть припустити не могла наскільки він здатен розлютитися.

Додумати до логічного кінця не встигла, як ми раптом опинилися на чудовому райському острові, красою якого мені не судилося сьогодні помилуватися.

Темний зробив лише ледь помітний рух рукою, і моя нова сукня, тільки сьогодні вранці доставлена ​​в дім Деррілена, розлетілася на дрібні часточки та обсипалася на райдужний пісок, як пожовкле осіннє листя.

Але не це виявилося найстрашнішим. Чаклун легко, як пушинку, підхопив мене на руки й наче якийсь непотріб кинув у хвилю, що набігла. Тяжіння на Бері діє цілком по-земному, тому, плюхнувшись у воду, я відразу ж поринула повністю з головою. Наступної секунди випірнула на поверхню і мій рот розкрився в беззвучному крику.