Розділ 8(1)

– Мірра, – підвищила голос, звертаючись тепер до призначеної в допомогу служниці. Вона так і не залишила мене, коли я вирушила на кухню, і весь цей час із захопленням спостерігала за процесом приготування нової страви, ще й встигала допомагати іншим працівникам, не забуваючи при цьому теревенити.

– Так, пані, – охоче відгукнулася та.

– Принеси мою сумку, ти знаєш яку.

– Миттю принесу, пані! – дівчина вихором зірвалася з місця і вилетіла з кухні з такою швидкістю, ніби за нею собаки гналися. Якби Чед вчасно не відступив з дороги, то вона, ймовірно, знесла б його зі свого шляху.

Чоловік здивовано провів її очима, потім кинув ошелешений погляд на мене і, підвівши від подиву брови, повернувся до Тора.

– Що це було?

Деррілен тільки плечима знизав, сховавши усмішку в куточках губ.

– Ось це спритність! – Чед знову перевів погляд на мене, намагаючись зрозуміти, чим це я заслужила, що мої розпорядження виконуються з такою готовністю лише з першого слова.

– Звикай, Чеде. Можливо, ти ще й не таке побачиш. Мій заступник по секрету повідомив, що вона лише за п'ять хвилин знайомства змусила підкоритись майже половину мого загону.

Я невдоволено пирхнула і підійшла ближче до господаря будинку.

– Ваш помічник, пане коменданте, дуже балакучий, вам не здається? А Зауні часом не забув довести до вашого відома, що коли я займалася обробкою ваших ран, то він звалився у непритомність не менш елегантно, ніж ось цей хлопчик?

Персонал вже й думати забув про те, щоб зомлівати прямо зараз. Усю увагу присутніх було перенесено на нас із Тором. Ну, такого ефекту я й домагалася.

– Уяви собі, – посміхнувся Деррілен, – він справді забув про це згадати. Але я таку важливу інформацію тепер не забуду і колись використаю проти нього.

– Ага, а він мене потім десь у затишному куточку придушить?

– Ось сумка, пані!

До кухні влетіла Мірра, міцно притискаючи до грудей мій саквояж.

– Лонні, – цього разу куховарка відразу повернулася до мене, – приберіть з плити все, що смажиться і вариться, і залиште приміщення, будь ласка.

– Чули, що пані наказала? – миттєво відреагувала жінка. – Ану, нероби, поспішайте!

Чед, витріщивши очі, спостерігав, як його підлеглі швидко і беззаперечно виконали розпорядження зовсім чужої в будинку людини, і знову подивився на мене.

– Вас, панове, це теж стосується, – це я звернулася вже до Тора та управителя, який ніяк не міг зрозуміти, що, власне, відбувається у довіреному йому господарстві.

– Виходь, Чеде, не затримуйся, а то Жастіна – дама крутої вдачі, ще отримаєш на горіхи. – Тор підштовхнув мажордома до дверей, а сам раптом вихопив у мене з руки еклер: – А це моє.

Ледь рота не відкрила від обурення. Потім вирішила, що Тору мої повчання, як об стінку горохом. Все одно, по своєму робитиме.

Добре, що про всяк випадок захопила з собою кілька простерилізованих голок, нитки та голкотримач. Як знала, що знадобиться. Тож через десять хвилин вже накладала пов'язку на зашиту рану. Пацієнта навіть не довелося занурювати в мій фірмовий наркоз. Він люб'язно почекав, поки я накладу чотири стібки, і лише після цього прийшов до тями.

Мені снилося, що я літаю. Ні, мабуть, плаваю. Чи все ж таки літаю? Головне, що я відчувала рух. Неохоче підняла повіки й одразу зустрілася з поглядом сіро-блакитних очей, які сьогодні на диво не виглядали ні холодними, ні безпристрасними.

– Як спала, лисичка?

– Ма-а-ло, – пробурмотіла, знову заплющуючи очі. І нарешті зрозуміла, чому мені здавалося, що літаю. Тор сидів, спершись на спинку ліжка, і як маленьку дитину погойдував мене на руках. Такого для мене ще ніхто не робив. Можливо, коменданти закутів сильніші за інших чоловіків?

– Як почуваєшся? – губи Тора ніжно ковзнули по моїй шиї.

– Наче по мені паротяг проїхав, а за ним – з десяток вагонів.

– Вибач, люба. Мені шкода. Але я просто не міг від тебе відірватися.

– Правда шкода?

– Якщо чесно, то ні крапельки. Я і зараз...

– Навіть не думай! Я й так не в змозі підвестися з ліжка, а в мене ще стільки справ на сьогодні заплановано.

– Знову щось спекти хочеш? – гаряче дихання торкнулося мого вуха.

– Ні, – засміялася я, – досить з мене. А то один нетерплячий і ненаситний комендант знову зайде в невідповідний момент. Бракувало, щоб наступного разу хтось собі пальці відхопив.

– Зате я перший спробував нову страву. Як же смачно було! – губи Тора накрили мої, а язик спробував подолати перешкоду та ковзнути всередину мого рота. Але я припинила всякі нескромні наміри на корені та вперлася руками в груди Тора.

– Я помітила, що вам усім сподобалося, – охнувши, виповзла із затишних обіймів і сіла поряд із коханим чоловіком.

А як тут було не помітити, якщо на столі, накритому вчора для вечері, серед тарілок і салатників, наповнених будь-якою їжею, стояла невеличка тарілочка, на якій сиротливо притулилися один до одного всього три еклери. Винуваті фізіономії мужиків, які сиділи за столом, явно вказували, хто відповідальний за те, що тістечок, з якими я провозилася стільки часу, залишилося так мало.

Щоправда, варто було мені кинути зацікавлений погляд на те, чим сьогодні годують військових, як до мене відразу ж з різних боків столу присунулися три тарілки. Тож голодною я не залишилася. Зате не виспалася зовсім. Тор прийшов у мою кімнату, коли я вже задрімала, і подарував мені таку повну пристрасть ніч, що я не дуже перебільшувала, коли говорила про своє самопочуття.

– Жастіно, можна питання?

– Давай питай.

– Той чаклун, хто він для тебе?

Я розгубилася. Як пояснити наші стосунки з Орефом, не згадуючи при цьому, що я, власне, і не Жастіна зовсім? Але й брехати Тору я теж не хотіла.

Тому, щоби зібратися з думками, вирішила потягнути час.

– Я ж не питаю, хто для тебе та дівчина, що назвала тебе "коханий".