Розділ 5(1)

Я безцеремонно виставила гостя за двері, щоб швиденько привести себе до ладу після вельми непередбачуваної "бесіди". І вже через десять хвилин комендант, похмуро поглядаючи на мене, сидів у нашій новій операційно-перев'язувальній, а я зло свердлила його очима і думала: “Цікаво, те, що деякі мужики іноді такі тупо самовпевнені (якщо не сказати самовпевнено-тупі), закладено в них природою чи формується упродовж життя, так сказати – приходить з досвідом.?

Як можна було, ледве видряпавшись майже з того світу, знову ставитися до свого здоров'я так безвідповідально? Висловити свої роздуми вголос у присутності молоденької медсестри я не наважилася, бо вже знала, як відповідально Деррілен ставиться до належної підтримки свого авторитету. Але в мене зараз прямо язик свербів накричати на Тора за зневажливе ставлення до рани, яку ніяк "подряпиною" не назвеш.

Десять досить акуратних стібків були накладені на поріз на передпліччі коменданта, але сама рана зовсім не виглядала такою, що гоїться. Почервоніння та припухлість навколо неї свідчили, що не все так райдужно, як намагався переконати мене Тор. Ще й температура підвищена. Це я точно знаю, бо тепер, завдяки Брейнові, маю пристосування для її вимірювання. Хай воно зовсім не досконале, але працює справно, повідомляючи, що відбувається запальний процес.

Проте обурювало навіть не це. Деррілен попередив мене, що його підлеглі не знають, наскільки серйозна травма, і він буде дуже вдячний, якщо все так залишиться і в майбутньому. Командир вже достатньо виявив слабкість перед бійцями й більше подібного допускати не збирався. Тому сумнівне щастя бачити рану мав лише їхній медик Фарел, який і надав першу допомогу невдачливому коменданту.

Причина травми виявилася до банального проста – Деррілен переоцінив свої можливості. Тор дорогою до клініки коротко пояснив мені, що сталося. Він, звісно, був у курсі, що Годар принаймні один раз уже намагався впливати на нього ментально. Про це я попередила ще коли попросила його забрати ключ від в'язниці.

Оскільки спроба Годара провалилася, Тор увірував, що нічого непередбачуваного в принципі статися не може, навіть якщо він проведе допит заарештованого оперативно та не зволікаючи.

Комендант вважав це невідкладною справою, тому що після того, як колишнього старосту Краю було доставлено до Водного під конвоєм, розгляд у справі розбійників раптово набув зовсім іншого напрямку.

Бандити, які вижили в бою під Фовчим Яром, і до цього намагалися топити один одного, щоб залишитися на поверхні самим, раптом різко стали змінювати свої свідчення. Виявляється, організатором та ідейним натхненником злочинного угруповання, яке грабувало мирних сільських громадян, був саме наш розжалуваний сільський голова.

Декілька зовсім молодих хлопців повідомили, що отямитися не встигли, як опинилися в банді. Навіть тепер вони гадки не мали, як Годару вдалося їх туди залучити. А після перших нападів шлях назад було відрізано, і незабаром вони стали повноправними учасниками численної групи розбійників.

Спочатку банда діяла у сусідньому закуті, бо колишній керівник Велеровської комендатури був вельми відповідальною людиною і не дуже шанував нашого сільського главу, тож останні місяці свого правління почав уважніше до нього придивлятися. Тож той і не ризикував тягнути банду ближче до свого села. Звичайно, це мої нічим не підтверджені домисли, але, можливо, колишній господар комендатури почав підозрювати Годара у вбивстві батьків Жастіни?

Тепер дізнатися про це немає жодної можливості, бо літнього коменданта звалив раптовий серцевий напад, від якого чоловік так і не оговтався. Через кілька днів, так і не приходячи до тями, він помер.

Саме на його місце пів року тому і був призначений Тор Деррілен. Тоді Годар трохи розслабився і вирішив перемістити лігво банди ближче до свого дому. А останнім часом злочинці взагалі знахабніли, і почали влаштовувати засідки майже поряд з нашим селом. Відразу після нападів переховувалися в лісі, де шукати їх – дурне діло. Собак на пошуки брати теж марно, вони відразу ж реагували на будь-який слід, залишений фолком або елероєм, і, піднявши гавкіт на весь ліс, починали переслідувати зовсім іншу мету.

Тож якби не нещасний випадок з малюком Тавісом, можливо, без допомоги лісових мешканців банду виловлювали б ще довго і нудно. До речі, це завдяки саме Годару Тор отримав у тому пам'ятному бою поблизу Фовчого Яру найтяжчі поранення. Староста дуже ретельно описав бандитам військового главу закута, і хоч ніхто з них до бою в очі не бачив Деррілена, але що загін військових очолює сам комендант, вони зрозуміли відразу і спробували знищити його одним із перших.

Коли правда почала поступово з'ясовуватися, настав час допитати й найголовнішого винуватця. Деррілен спочатку обачно послав гінця до Нориданта з проханням надіслати фахівця-дізнавача з особливими здібностями. Єдиний на весь закут суперпрофесіонал живе там і працює саме з такими незвичайними ув'язненими, як ексглава Краю. Але негода, що раптово накрила нашу місцевість, зробила приїзд експерта на невизначений час неможливим.

Тож Тор, почекавши кілька днів, самовпевнено вирішив, що зможе впоратися й сам. У результаті – молодий солдатик, що вів при комендатурі діловодство і був залучений до допиту, піддавшись навіюванню безпринципного старости, раптом вихопив з піхов кинджал, вискочив із-за стола, що стояв у кутку допитної, і кинувся на свого командира.

Мабуть, психіка хлопця виявилася неймовірно сприятлива до навіювання, тому що Годар тоді навіть слова не вимовив. Комендант, відчувши недобре за своєю спиною, різко обернувся і відстрибнув, але трохи спізнився.

На щастя Тора, смертоносне лезо ножа не досягло заданої мети й замість того, щоб встромитися жертві в шию, куди мав намір ударити нападник, ковзнуло по передпліччю. Частка секунди минула, і ось збитий з ніг хлопець, впустивши ніж, уже корчився на підлозі, а з-за ґрат уїдливо скалився задоволений Годар.