Розділ 4(2)

Негода, що несподівано накрила наше село, поставила переді мною ще одну мету, досить важливу і серйозну. Оскільки я впевнена, що лікарня та мій будинок незабаром будуть електрифіковані, то проблема захисту цих будівель від ураження небезпечними атмосферними розрядами стає першочерговою. Словом, нам буде потрібне блискавковідведення.

Хоч я й згарячу виставила Тору непомірну ціну за його лікування в стаціонарі, а він спересердя на це погодився, впевнена, що купити генератор, який забезпечить струмом дві різні будівлі, коменданту не по кишені.

Проте електрика все одно у нас буде, я сама поступово займуся придбанням потрібного пристрою, як тільки з'ясую його точну ціну, вартість підключення та налагодження апарату. А коли нарешті в моєму будинку та лікарні спалахнуть яскраві лампочки, то небезпека поразки цих будівель блискавкою збільшиться у кілька разів.

Цікаво, якщо тут блискавковідвід ще не придумали, чи вистачить моїх убогих знань у галузі фізики, щоб пояснити, що мені, власне, треба? І якщо почну прикрашати дахи будинків незрозумілим залізяччям, чи не подумають мої односельці, що я знову з'їхала з глузду?

Ще одна новина, але вже хороша, чекала на мене, після того, як я оглянула свого пацієнта і, на жаль, констатувала перелом.

Візуально визначити, чи є зміщення не змогла, але, дасть Бог, все зростеться добре і правильно. Коли почала готувати шини, щоб зафіксувати передпліччя хворого, до нашої нової матеріально-інструментальної увійшов Брей, щоб узяти ліки для своєї маленької пацієнтки.

– Голубонько, – здивовано дивився він на те, як ретельно я обмотую тонкі дерев'яні дощечки ватою та бинтами, – а що це ти робиш? Невже з усієї купи медикаментів у тебе не знайшлося зеленої глини?

Тепер уже я ошелешено витріщилася на колегу.

– Що за глина така, будьте ласкаві, точніше.

– Ти не знаєш? – недовірливо запитав чоловік і, правильно оцінивши мою розгублену фізіономію, повторив: – Ти не знаєш...

– Поняття не маю, – підтвердила я, – але знаю кілька способів знерухомлення кінцівок, які в цьому місці застосувати не можу.

– Ясно, – кивнув мій співрозмовник. – Зате ти їх застосовувала там, де це було можливо.

– Саме так.

– Тоді тобі слід дізнатись і про місцевий спосіб фіксації переломів. Хоч, як ти вже давно в курсі, я фахівець із внутрішніх хвороб, але за екстреної необхідності накласти пов'язку із зеленою глиною зумію.

На мій величезний жаль, цієї субстанції у мене в запасах справді не виявилося, але сам факт того, що подібний матеріал існує в цьому світі, дуже порадував мене. Нічого, спочатку обійдемося тим, що є, але потім обов'язково потрібно придбати загадкову глину, яку, як виявилося, потрібно просто розвести водою і додати для пластичності кілька порошків (які, до речі, у нас є). Необхідно лише надіслати телеграму до Фрагорська нашому вже хорошому знайомому, який постачає сільську клініку ліками.

Але, ось біда, варто було лише сонцю перевалити на другий бік небосхилу, і день пішов на спад, як з-за гір знову почали насуватися чорні хмари.

Цього разу дощ був не грозовий, але не менш сильний, і лив до самої ночі. Наступного дня повторилося те саме. І так тривало ще півтора тижня. Зранку – сонце та хороша погода, а після обіду – злива та вітер. Ми були повністю відрізані від решти світу, тому що дороги не встигали просихати. І в мене навіть думки не виникало спробувати залишити село. Все одно до Торьохіно ми не проліземо навіть верхи, не кажучи вже про те, щоб спробувати прорватися на колясці. А потім ще до Мідаута добиратися треба.

Загалом час, за який я могла з'їздити в Бослейн і повернутися назад, було витрачено марно. І Ореф, як на зло, у місцевий понеділок не з'явився. Може, вийшло б його вмовити перенести мене одразу до столиці. Але хитрий фейрі напевно спеціально не прийшов, бо припускав, що я звернуся з таким проханням. Добре, хоч зарплата прибула вчасно та в повному обсязі. Адже у мене плани абсолютно наполеонівські, і на їхнє втілення в життя потрібні чималі кошти.

Я вже почала потроху засмучуватися, що час іде, а віз і нині там. До початку навчального року залишилося менш як місяць, а школи у нашому селі як не було, так і немає. І хоч у княжій грамоті є чіткий наказ для Бослейнської управи освіти повністю йти мені назустріч у питанні організації навчального процесу в Краї, треба ще якось цей документ у столичну управу надати, а я не можу залишити село через погану погоду.

Дурня якась! Махрове середньовіччя! А як же діти додому добираються із Водного на вихідні? Якщо пішов дощик, то вже все, сиди на місці та не рипайся?! Але всьому колись приходить кінець. Закінчилась низка злив, і після майже двотижневої ізоляції у нас з'явилися перші гості із зовнішнього світу – троє військових комендатури на чолі з самим комендантом.

Брейн, як і обіцяв, повністю переселився в лікарню, тим паче тепер мали стаціонарного пацієнта, бо хлопця з переломом я залишила під наглядом. Ми з медсестрою саме надавали першу допомогу новій пацієнтці – жінці, яка поранила сокирою ногу, – і за якою я також мала намір поспостерігати кілька днів, коли тупіт копит сповістив, що до села прибули гості.

Спочатку Деррілен із солдатами вирушив у сільську райнерську дільницю, щоб зустрітися з Босом і Кадроном (останній поки що так і обіймав посаду старости), а потім великий начальник із Водного вшанував своєю присутністю і нас.

До цього часу я вже привела себе до ладу, на щастя тепер у нас є дещо з передових технологій майбутнього, а саме – душ! Ліл зайнялася прибиранням приміщення після операції. А ми з Барсом вирушили додому.

– Лікарко Кардел, – гукнув мене знайомий голос, коли я саме здолала майже половину дороги від хвіртки до дому, – вітаю вас.

Я повільно повернулась і завмерла, дивлячись на людину, яка з першого погляду запала мені в душу. Деррілен у цей момент вже відчиняв ворота у двір. Колишній пацієнт виглядав ще більш втомленим і змарнілим, ніби не спав кілька ночей поспіль. Що ближче він і його підлеглі підходили до мене, то більше помічала змін у вигляді Тора. Під його очима позначилися ледь помітні темні кола, поміж насуплених брів пролягла складка, куточки міцно стиснутих губ “прикрасили” дрібні зморшки. Мені навіть на мить здалось, що не тільки втома винна у зміні його стану. Невже на додачу до кримінальних елементів, з якими комендант мав разібратися, з'явилися ще якісь неприємності? Чи якась із ран запалилася?