Розділ 3(2)

Ореф здивовано підвів брову, і лавина звуків увірвалася до наших вух. Після чого блондин різко розвернувся і знову звернув увагу на Мілларда. Дивно, але той ні словом, ні поглядом не показав, що його образила неналежна поведінка несподіваного відвідувача, який посмів обернутися спиною до вінценосної особи.

У результаті день, що почався так невдало, закінчився майже чудово. Після того як Ореф звільнив княжих охоронців від заціпеніння, Міллард мовчки простягнув руку до широкої візерункової стрічки, приладнаної прямо біля дверей, і смикнув за неї. Через п'ять хвилин усі роботи для переміщення моєї зарплати без безпосереднього прибуття до мене додому скарбника, було вирішено, і тепер я – щаслива володарка чорної лакованої скриньки.

Відсьогодні вона стала своєрідним поштовим осередком, в який Ореф вплів відбиток моєї аури та аури носатого княжого фінансиста. Тепер мені досить тільки відкрити кришку імпровізованого сейфа (зрозуміло, що на скриньку накладено “протиугінні” чари), щоб побачити, чи надійшла тижнева зарплата.

Коли фінансові проблеми було вирішено, я поспішила додати у порядок денний ще одне питання, і негайно його виголосила.

– Е... Ваше... – нерішуче почала, опустивши погляд на підлогу і намагаючись продемонструвати абсолютну повагу главі князівства, який, поки Ореф напихав зарплатну скриньку заклинаннями, зі свого трону похмуро спостерігав за темним.

– Ваша Світлість, – невдоволено підказав Міллард і знову зиркнув на мого опікуна.

– Ваша Світлість, – одразу слухняно повторила, – у нашому селі дуже потрібна школа.

І теж краєм ока подивилася на Орефа, чи не потягне нас з Ліл додому без попередження прямо зараз. Але білявий молодик тільки мовчки склав руки на грудях і схилив голову набік, чекаючи продовження.

– А я тут до чого? – брови князя підскочили в непідробному здивуванні. – Я не будую школи.

– Дай їй грамоту для столичної управи освіти, що наказуєш відкрити школу, а вже вона її сама збудує, навіть не сумнівайся.

Коли потрібний мені документ був складений і підписаний найвищою особою князівства, фейрі переніс нас з Ліл додому.

Дівчинка нарешті вдихнула на повні груди й знесилено впала на найближчий стілець. У присутності Мілларда вона не те що заговорити не сміла, а навіть зайвого разу поворухнутися боялася. Я любовно погладила шорсткий папір сувою і подивилася на темного.

– Дякую, Орефе.

– Отже, міг хоча б натякнути? – голос чоловіка звучав рівно і безпристрасно, ніби блондин продовжив розпочату раніше розмову. – Ну гаразд, може, і пора вже трохи відкрити завісу.

Він простяг мені руку, в якій зненацька з'явилася і блиснула золотом якась прикраса. Я захоплено затримала подих, коли зрозуміла, що це неймовірної краси старовинний ланцюжок з овальним медальйоном на потрійному кільці. Незрозумілі символи, нанесені на поверхню медальйона, утворювали химерну в'язь, у центрі якої переплелися кілька дивних літер.

Поставила поштову скриньку на стіл, туди ж вирушила княжа грамота, а я обережно взяла неоціненну річ, яку простягав мені блондин, і, ледве торкаючись, погладила прохолодний метал. У центрі медальйона тьмяним світлом спалахнув один зі знаків, і я одразу ж провела по ньому пальцем.

Медальйон розкрився, і моїм перед моїми очима з'явилися дві мініатюри. Здається, у мене навіть волосся на голові заворушилося, коли я уважно придивилася до зображених на портретах людей.

Точніше, людиною була лише одна із пари, а ось другий явно належав до одноплемінників Орефа. З майстерно створеного малюнка на мене пильно дивився молодий темноволосий чоловік. Дивився бездонними, без жодного світлого проблиску, чорними, мов сама темрява, очима.

До цього часу я справедливо вважала, що Ореф – найкрасивіший з усіх чоловіків, що зустрічалися в моєму житті, але ось переді мною знаходиться підтвердження того, як сильно я помилялася.

Все ж таки контраст платиново-перлинного волосся і темних очей, вій і брів викликало якесь почуття дисгармонії стосовно вже знайомого мені фейрі. Проте парубок, що дивився з напрочуд чіткої, як фотографія, картинки, був просто ідеальний. Симетричні риси обличчя, прямий ніс, великі виразні очі, довгі загнуті вії, яким позаздрила б будь-яка панночка, а волосся – довге, чорне, з фіолетовим відблиском.

Я настільки була зачарована загадковим брюнетом, що не відразу приділила належну увагу другій мініатюрі, а коли, нарешті, перевела на неї очі, мені стало зовсім моторошно.

Здавалося, я бачу свій власний портрет, зроблений років десять тому у минулому житті, лише трохи підкоригований у фотошопі. Невже це справді я – Варвара Зоріна? Правда, на щоці двійника красується невелика родимка, а каштанове з рудизною волосся – довге і кучеряве.

Пам'ятаю, відрощувала коси лише одного разу, коли ще навчалася у медучилищі. Мої однокурсниці тоді вважали, що з такою зачіскою я виглядаю шалено жіночно і витончено, але рудою я ніколи не була.

– Ореф, а... – я вражено завмерла, дивлячись на порожнє місце, де секунду тому стояв темний. – Ось же задавака зарозумілий!

– Я все чув, – пролунав наостанок голос із нізвідки.

– Хто б сумнівався? – невдоволено пробурмотіла і перевела погляд на Ліл. Дівча нахабно усміхалося, дивлячись на мою сердиту фізіономію.

Що ж, я хотіла, щоб Ореф мені натякнув, він так і зробив. І що з цим натяком мені тепер робити, дозвольте поцікавитись?

Оскільки ніяких інструкцій з приводу застосування цієї прикраси не отримала, то зробила перше, що спало на думку – одягла ланцюжок на шию. А потім засумнівалася, може, не слід було цього робити? Раптом річ ​​магічна і не зніметься? Он як засвітилося зображення незрозумілої літери, коли я торкнулася дорогоцінного метала. Гарячково кинулася розстібати застібку прикраси, і вона легко підкорилася моїм тремтячим пальцям.

Здоровий глузд говорив, що на картинці зовсім не я. Тоді хто? Можливо, ці двоє – мої майбутні діти? Від такого припущення у мене навіть зуби занили. Від кого може народитись фейрі? Правильно, від такого самого фейрі. Чи ця підказка не означає, що молоді люди – це наші з Орефом спадкоємці? Проте я дуже сподіваюся, що не може бути аби у старовинній прикрасі зберігалися зображення людей, яких ще не існує у природі.