Розділ 3(1)

Побачивши Мілларда, моя помічниця ще більше зблідла і її обличчя стало зовсім блакитнуватого відтінку. Мені здається, що Ліл боїться князя більше, ніж Орефа. І це дуже дивно, адже фейрі може вбити людину, навіть не ворухнувши пальцем, лише однією силою думки.

– Ти не бачиш, чи що, що тут відбувається? – обізвався темний. – Мені потрібен твій скарбник, я збираюся налагодити магічну передачу, щоб йому не доводилося їздити в село щотижня.

– Ти міг би попередити, що прийдеш, – невдоволено підібгав губи князь.

– А може, – погляд Орефа став непроникним, і в його голосі прорізалися владні сталеві нотки, – мені потрібно було заздалегідь записатися на аудієнцію до Найсвітлішого?

Господар розкішних палат позадкував, тепер незадоволеним він уже не виглядав, швидше зляканим.

– Я лише запитав.

– Не варто було цього робити.

Фейрі раптово перемістився й опинився за кілька кроків від князя, що враз геть розгубився. Тілоохоронці спробували загородити собою об'єкт охорони, але не тут-то було. Ореф тільки хмикнув, і князівські стражі вмить завмерли в безглуздих позах, ніби грали в дитячу гру "Море хвилюється", та намагалися показати найцікавішу і найнезвичайнішу фігуру.

– Орефе, – голос Мілларда здригнувся та охрип, – я правда нічого зневажливого не мав на увазі...

– Невже? – уїдливо процідив темний і озирнувся на нас з Ліл.

В ту ж мить всі навколишні звуки зникли, немов я знову опинилася на чарівному острові Бері, тільки цього разу подібний феномен був доступний і моїй помічниці. Очі її округлилися незрозуміло від чого: чи то від страху, чи то з подиву. Вона на секунду завмерла, а потім з усіх сил почала терти долонями вуха. Я взяла її за зап'ястя і заперечливо похитала головою. "Не допоможе", – сказала, дивлячись прямо в очі дівчині. Ліл зрозуміла, що неприродна тиша мене зовсім не турбує, тому трохи заспокоїлася й опустила руки.

Розмова темного фейрі з вінценосною особою тривала щонайбільше п'ять хвилин і, мабуть, проходила на підвищених тонах, у крайньому разі, з боку Орефа. Мій незвичайний опікун стояв до нас спиною, але, судячи з того, що обличчя князя зблідло і витяглося, фейрі у виразах не соромився.

З цікавістю перевела погляд на групу супроводу. Скляні очі охоронців говорили про те, що зараз ці люди нічого не бачать, не чують і не відчувають. На відміну від них, ми з Ліл хоча б у свідомості знаходимося. Я з мимовільною повагою подивилася на винуватця моєї появи в цьому світі й, зокрема, у князівських палатах.

Хоч Ореф, звичайно, ще той тиран і деспот, але те, що він дуже могутній, у нього не відібрати. Ну і, що незаперечно, – дуже гарний.

Я безцеремонно розглядала постать Орефа, поки він був зайнятий розмовою, дуже неприємною для князя. Ось ніяк не можу збагнути, чому такий гарний, немов намальований, красень, мені майже зовсім не подобається, а ось Тор...

У пам'яті одразу виник випадок у сільській крамниці, і я відчула, що жар збудження опалив мене з голови до ніг, а щоки вкрилися рум'янцем. Як я можу думати про це зараз, у присутності глави нашого князівства та всесильного темного фейрі?

Раптом Ореф перервав розмову, різко розвернувся в наш бік і подивився прямо на мене. Ой, леле, зовсім залишила поза увагою, що ми все ж таки не на чарівному ельфійському острові знаходимося і в цей момент навіть якщо я не чую навколишніх звуків, фейрі чудово знає, про що я думаю.

Обличчя мого наставника стало злим, очі примружилися, і весь він якось напружився і підібрався, ніби лев перед стрибком. Похмурий погляд чаклуна немов просканував, зазирнувши в найпотаємніші куточки моїх думок.

Ось і відповідь на запитання, чому мені не подобається цей чоловік, хоч насправді маю бути йому зобов'язана до останніх днів свого життя. Якщо він, звісно, сказав правду про моє майбутнє, і у своєму рідному світі я мала незабаром померти. Все ж таки Ореф подарував мені другий шанс прожити цікаве і довге (дуже на це сподіваюся) життя.

Але те, що він завжди дивиться на мене, як патологоанатом на потенційного клієнта, ніби збирається витягти та розкласти по поличках все, що знаходиться у мене всередині, навіть не дратує, а зводить з розуму.

Не вірю, що до такого можна колись звикнути. Тим більше, що сам блондин не поспішає ділитися зі мною причиною, завдяки якій він переніс мене сюди. Тепер навіть смішно, лише згадаю, що серйозно розмірковувала над тим, ніби він по душевній доброті вирішив ощасливити одне нікому невідоме село особистим медиком. Проте можна було хоча б раз натякнути, чому вибір впав саме на мене?

Є певний відсоток людей, які з гордістю сповіщають про те, що душа у них навстіж і приховувати їм нічого. Що вони ні краплі не злякаються, якщо хтось виявить інтерес до їхніх думок.

Я впевнена, що це цілковита маячня. Немає на світі такої людини, якій не було б чого приховувати. У кожного в житті траплялося щось таємне, ганебне, про що навіть згадувати не хочеться, не те що виставляти на огляд сторонніх людей. Навпаки, деякі секрети зберігаються так ретельно, що за те, щоб вони не набули розголосу, люди безжально вбивають собі подібних.

У мене настільки глобальних таємниць немає, але відчувати, що тебе просвічують подібно до рентгену – приємного мало. Ніколи не змогла б жити з особою, здатною за бажання прочитати думки, навіть не докладаючи жодних зусиль. Зараз зовсім не намагалася приховати, про що думаю, нехай Ореф знає, як я ставлюся до його копання в моїй голові. Цікаво, якби він хоч на секунду припустив, що хтось вдерся в його особистий простір, як би він тоді почував себе? Хіба не здалося б йому, що хтось брудними чоботями потупцював у нього в душі?

Здивовано відзначила дивний вираз, що промайнув у чорних, як ніч, очах. Невже фейрі справді уявив собі настільки неймовірну ситуацію, що хтось із потенційних смертників спробував зазирнути у свята святих його темних фейрійських дум?

Тоді ж мусить Ореф визнати, що за все, що він зі мною зробив, мені належить хоча б невеликий бонус у розмірі княжого наказу на відкриття загальноосвітньої установи в селі Край Велеровського закуту.