Розділ 24(3)

Ранок зустрів мене гучним лементом. Незнайомий чоловічий голос розносився на всю вулицю:

– Жастіно! Жастіно! Ти де?

Цікаво, де я можу бути в цей час? Звісно, що сплю у ліжечку. Розвиднілося ж зовсім недавно, а літній день довгий, тож світанок ранній.

– Жастіно! – знову заволав незнайомець. – Ти що, ховаєшся? Виходь зараз же!

Та щоб тобі в горлі пір’я поросло! Це ж треба так несамовито горлопанити! Чи варто говорити, що в моєму домі, а може, й в тих, що нас оточували, прокинулись, ймовірно, всі мешканці ?

Ліл невдоволено пробурмотіла собі під ніс якусь лайку і сповзла з постелі. Я зітхнула і наслідувала її приклад. Коли відчинила двері до сусідньої кімнати, побачила, що Брей і Тор уже сиділи на своїх ліжках і сонно кліпали очима.

Лікар, взагалі, нагадував переполошену сову. Без пенсне його світло-карі очі дивилися зворушливо-беззахисно. Гадаю, якщо нашого терапевта годувати краще, щоб зникла його надмірна хвороблива худорлявість, то він стане дуже симпатичним чоловіком.

– Жастіно! – знову пролунав відчайдушний крик з вулиці, а потім почулося розпачливе: – Де ти поділась?

І тут за моєю спиною залопотіли крихітні ніжки.

Маленька пацієнтка вибігла у велику кімнату слідом за мною і життєрадісно посміхнулася:

– Татко!

Тепер усе зрозуміло – нарешті з'явився батько постраждалої дівчинки. Дивно, але тільки зараз зрозуміла, що навіть не спитала, як звати дівчатко. А ось ім'я чоловіка, який підніме на вуха всю вулицю, якщо негайно не вийду, я вже знаю.

Учора запитала Ліл, чому мама травмованої дівчинки вважає, що я її повинна ненавидіти? Причина виявилася найбанальнішою – хлопець, з яким Жастіна зустрічалася понад рік, знайшов собі нове кохання в особі майбутньої матусі моєї маленької пацієнтки.

Точніше, якийсь час зустрічався з двома дівчатами одночасно. Коли стало відомо, що суперниця Жастіни при надії, батько постраждалої дівчини мало не прибив велелюбного юнака.

Лише слізні прохання вагітної дочки змусили розгніваного батька переглянути своє рішення, тим більше що Натік (яке чарівне ім'я для чоловіка, чи не так?) присягався і запевняв майбутнього тестя в неземній та вічній любові до своєї нареченої й очікуваного спадкоємця.

Оце так несподіванка! Виходить, що за здоров'я і життя дочки людини, яка зрадила Жастіну, я опинилася в боргу у темного чаклуна.

Тільки невесело посміхнулася, коли почула цю розповідь. Виходить, Жастіна була моєю подругою по нещастю. Здається, доля, взагалі, не дуже тішила доньку старости приємними сюрпризами. Дивно все це. Попри те, що дім, де тепер порядкую я, був настільки серйозно захищений, всі його мешканці покинули світ живих. Чи немає в цьому якогось секрету?

– Барсе, ходімо, – підхопила радісну дівчинку на руки та поставила її на стілець, на спинці якого висіло її вже сухе і чисте платтячко. Швиденько одягнула малу і, прихопивши її з собою, відчинила двері в коридор.

Вийшла на ґанок і зупинилась, розглядаючи парубка, що зрадив свою кохану. Адже не може бути, щоб він цілий рік упадав за дівчиною, і не мав до неї жодних почуттів.

Ну, що я можу сказати? Зеленоокий красень із копицею розкуйовдженого світлого волосся, гарантовано, не знав відмови у протилежної статі. Засмагла шкіра контрастувала з волоссям, через що виглядав хлопець ще цікавіше. Не сказати, що високий, але й не коротун. Фігура виглядає так атлетично, немовби молодий чоловік годинами не вилазить із тренажерної зали. Одягнений у вільні сині штани та розхристану на грудях сорочку, адже та не була застебнута на жоден ґудзик. І ще, відвідувач прибув у гості босоніж!

Ліл розповідала, що вдома він буває не дуже часто. Наполегливо працює, щоб утримувати свою родину. Мабуть, тільки зараз приїхав, а дитини в хаті немає. Ось і помчав, до ладу не переодягнувшись.

– Жастя? – очі кольору весняної трави приголомшено витріщились на мене. – Ти така... така... Ти неймовірно змінилася.

Не думаю, що виглядаю зараз якось особливо, з розпатланим волоссям і заспаною невмитою фізіономією.

– Татусю! – донька ранкового гостя нагадала, що і вона тут.

А злісне гарчання мого охоронця змусило несподіваного відвідувача відступити на кілька кроків.

– Елерой!? – хлопець відкрив від подиву рота. – Що він тут робить?

– Живе він тут, Натіку, – уїдливо посміхнулася я. – Іди вже, батечку, забирай свою доньку.

– З нею все гаразд? – нарешті схаменувся мій співрозмовник. – Дружина сказала, що Тіна ноги собі обварила до самого верху... Ти вилікувала її!? Невже, й справді, дар цілительства прокинувся в тобі? Повірити не можу!

Здивування на його обличчі підтверджувало останні слова.

– Не я її вилікувала, – не стала вводити його в оману, – але оплатити лікування доведеться мені. Маг вилікував твою дочку, Натіку, так що ти мені винен стільки, що я навіть порахувати поки не можу.

Хлопець гикнув, моргнув і просипів:

– Маг? Звідки він тут узявся?

– Випадково, саме в цей час прийшов до мене у справі. Якби він не погодився допомогти, могла виникнути інфекція. А якби відмовили внутрішні органи, то ти втратив би свою дитину.

Молодий чоловік здригнувся і стрімко опинився біля нас.

– Іди до мене, пташенятко, – проворкував він, і лагідна усмішка торкнулася його губ.

Судячи з того, як охоче потягнулася назустріч чоловікові маленька, батько він хороший. Щоправда, як наречений...

– Іди вже, – пробурмотіла, помітивши, як до мого подвір'я під усіма вітрилами мчить матінка Тіни. – Я потім скажу, що ти винен за лікування.

Зеленоокий, обережно притискаючи свій кучерявий скарб до грудей, попрямував до воріт.

– Дякую, Жастіно, – обернувся він біля самої хвіртки. – І... пробач мені, якщо зможеш.

– Гаразд, – пробурмотіла і попрямувала назад у будинок, милуватися красою ранкового неба не було ніякого бажання.

Сьогодні Тор поїде і закінчиться наш роман, що так і не почався. Не здогадувалася тільки, що на прощання ми з комендантом ще й посваритися встигнемо.