Розділ 24(1)

Перша думка, яка відвідала мене, коли свідомість почала прокидатися, – я дуже зручно напівсиджу на тому самому місці, де й заснула, тільки тепер міцна рука фейрі підтримує мене під спину, а моя щока затишно та зручно притискається до його оголених грудей.

Насторожено розплющила очі й зупинила погляд на чіткій лінії чоловічого підборіддя, що зараз знаходилася майже в мене перед носом. Ореф нерухомо сидів, повернувши обличчя до моря-океана, і поки ще не помітив, що його підопічна вже прокинулася.

Читання думок на цьому острові недоступне для темного, і якщо я не рухаюся, то значить, все ще сплю. Отже, можна використати вільний час, щоб подумати, як поводитися після того, що тут відбувалося.

Фейрі й раніше мене нишком цілував, і, гадаю, аж ніяк не один раз, інакше я не була б такою збудженою після наших подорожей на Бері. Але сьогодні на нього наче щось найшло. Можливо, повний місяць цієї ночі? Бо вперше чаклун цілував мене не ховаючись. І як цілував!

Ледве подумала про це, як одразу зустрілася очима з пронизливим поглядом темного. Фейрі помітив подив на моєму обличчі, взяв за руку і притиснув її до моїх грудей.

Ніякого секрету тут не було, просто Ореф відчув, як шалено забилося моє серце лише при згадці про те, як чоловічі губи владно і жадібно накрили мої.

Чаклун легко підвівся і тільки потім поставив мене на теплий мерехтливий пісок. Через секунду ми з ним, вже повністю одягненим, опинилися в нашій з Ліл кімнаті.

Барс відзначив нашу появу тихим гарчанням. Радість, що спалахнула у його очах, коли він побачив, що я повернулась, зігріла серце. Хоч елерой і розуміє, що Ореф мені не ворог, принаймні на цей час, але все одно хвилюється за мене. Розумник мій кудлатий!

– Говори вже, – невдоволено буркнув фейрі. Тепер уже немає жодної перешкоди тому, щоб всі мої думки були йому доступні.

– У мене питання...

– Чому б і не поцілувати дівчину, яка перебуває у твоїх руках.

Ось і відповідь на невисловлене запитання.

– Але...

– Хотів перевірити, чи так солодко ти цілуєш, як вважають деякі.

– Перевірив? – я почала закипати.

– А ти цілувала мене?

– Навіщо ти все це робиш? – розсердилася я. Начебто й сам не знає, що не цілувала і навіть намагалася звільнитися.

– Не вважаю за потрібне пояснювати тобі мотиви своєї поведінки.

Ну чому фейрі такий неможливий? Іноді здається, не такий вже він і поганий. Але темний, як тільки відчує позитивні зміни в моєму ставленні до нього, відразу робить або каже щось таке, що я знову починаю злитися на нього.

– Нехай до дитини до ранку ніхто, крім тебе, не торкається, – чаклун не звернув ніякої уваги на моє обличчя, що спалахнуло гнівом, – а ще краще, нехай ніхто, крім твоєї помічниці, сюди не заходить.

Не встигла нічого відповісти, як Ореф ніби розчинився у повітрі. Ну от, хто б сумнівався, що він так зробить?

Двері сіпнулися, а потім у них обережно постукали.

– Жастіно, – почувся тихий голос Ліл, і, ніби у відповідь на її поклик, у кімнаті знову виник Ореф. Короткий помах руки темного, і двері відчинилися. Майбутня медсестра зробила крок через поріг, стурбовано поглянувши на мене.

– Все гаразд? – прошепотіла вона, намагаючись не дивитися на фейрі. – Ти довго не виходила.

– Все добре, – кинула на темного здивований погляд. Виходить, перш ніж ми перемістилися на Бері, блондин заблокував двері? Тоді чому він не зробив цього раніше? Наприклад, коли до кімнати вирішив заглянути комендант закута?

У мене виникло неймовірне припущення, що Ореф чудово знав, хто прямує до нашого помешкання, і навмисне дозволив Тору побачити, як ми з ним стояли не дозвільно близько один від одного

Раптом двері за Ліл грюкнувши зачинилися, змусивши дівчинку підстрибнути від несподіванки. Потім Ореф, дивлячись прямо мені в очі, заявив:

– Знаю, ти все одно не виконуєш того, що я тобі наказую. Тому просто хочу порадити: не варто заводити жодних стосунків, окрім робочих, якщо ти не змінила своїх намірів і все ще збираєшся повернутися у свій світ, коли вийде обумовлений термін.

"Мавр" зробив свою справу і пішов, залишивши мене віч-на-віч з помічницею, яка з жахом у погляді дивилася на мене. От бісів чаклун! Тепер доведеться виправдовуватися перед помічницею.

– Ліл, от тільки не треба дивитися так, ніби в мене раптово виросли роги та два хвости!

– Ти не хочеш залишатися тут? – прошепотіла дівчинка. – Церида попереджала, що, можливо, ти захочеш піти та просто зникнеш.

Ось же інтриган темний! Чого він домагається? Зрозуміло, що фейрі просто так нічого не робить, проте складається враження, що він вирішив мене з усіма посварити.

Хоча, з іншого боку, він має рацію, звичайно. Тільки його попередження занадто запізнилося. Я вже не зможу перевести мої стосунки з усіма цими людьми у робоче річище. Працівники лікарні не просто мої підлеглі, яким я плачу зарплату, вони стали мені друзями. Навіть Марел, знайомство з яким виявилося геть невдалим, тепер у міру своїх сил допомагає та захищає мене.

А що чекає на мене в моєму рідному світі? До того ж ще не відомо, у кого його темність зволить перемістити мою душу. З нього станеться запхати мене в якогось безхатька або підібрати ще гірший варіант. Про те, що він здатен викинути мене з тіла Жастіни, а нового взагалі не надати, й подумати страшно. Куди тоді вирушить моя душа? Ймовірно, так і не отримає фізичного притулку. А що тоді?

Адже я не зможу ніяк перешкодити, якщо Ореф таке вчинить. Висловити своє обурення і то мені не буде кому. Фейрі просто викине мене зі свого світу, а наслідки цього доведеться розгрібати вже мені самій.

– Ліл, – повільно й болісно підбираю потрібні слова, – ти й до цього знала, що мій дім не тут.

– Коли ти підеш? – питання пролунало глухо та напружено.

– Ще не скоро, – поспішила заспокоїти помічницю, – не раніше, ніж підготую тебе до вступу до медичної школи в Бослейні. І, може так статися, ти ще сто разів пошкодуєш, що зі мною зв'язалася.