Розділ 24

Коли Ореф потер долоні, і їх раптом огорнуло тьмяне бузкове світло, то я й думати забула про майбутні неприємності. Зачаровано спостерігала, як руки фейрі повільно пройшлися над дитиною, ніби погладжували маленьку пацієнтку, але не торкалися її.

Гадаю, що це тривало не більше кількох секунд, хоча мені тоді здалося, що минула ціла година. Звісно, я була впевнена, що вилікувати маленьку Орефу нічого не вартує, але ж його капосний характер...

– Зніми ці ганчірки! – темний навіть повертатися не став, кинув мені цю фразу через плече.

Поспішила негайно виконати розпорядження. Розмотала серветки, що розповсюджували навкруги тяжкий специфічний запах алкоголю, якими Брей дбайливо обгорнув травмовані ділянки шкіри дівчинки, і моє серце від захоплення просто застрибало в грудях. Не залишилося навіть натяку на те, що з пацієнткою стався нещасний випадок. Нині вона була цілком здорова!

Я і до цього знала, що Ореф – дуже сильний чарівник, здатний зробити все, що йому тільки на думку спаде. Але тепер, із захопленням розглядаючи абсолютно чисту шкіру дівчинки, я отримала зайве підтвердження цього.

Одно турбувало – що така могутня особа захоче отримати у відповідь? А платити доведеться мені.

– Залиш дитину і ходімо, – прозвучало наступне розпорядження.

– А як же маленька?

– Вона проспить до ранку, – він нетерпляче подав мені руку, – нехай її ніхто не чіпає.

Я поступливо поклала свою долоню в простягнуту руку і несподівано для себе вдячно сказала:

– Дякую тобі, Орефе.

– Треба ж, навіть не монстр і не чудовисько? Ти робиш успіхи, – красиво окреслені губи чаклуна сексуально зігнулися в натяку на усмішку. – Тільки зарано ти заспокоїлась, мишко. Тепер ти у мене в боргу.

Відмахнулася від хаотичних думок, які відразу спробували навалитися на мене цілою купою найжахливіших припущень, і, похитнувшись від слабкості, пробурмотіла:

– Та знаю, можеш не нагадувати.

Міцні чоловічі пальці стиснули мою кисть, і ми відразу опинилися на чарівному фейрійському острові.

Ніколи, напевно, не звикну до неземної краси, що тут панує. Навіть відсутність звуків не особливо дратує, скоріше наголошує на незвичайності та винятковості острова. Витончено-плавні лінії горизонту змушують серце завмирати від замилування.

Але мені знову не дозволили насолодитися первозданною природою. Безцеремонний опікун повернув мене обличчям до себе і показав на сукню:

– Знімай.

Як я могла забути, що сталося, коли минулого разу витратила всі свої резерви? Ледве втримавшись, щоби не вилаятись, вперто дивилася на верхній ґудзик чорної сорочки, в яку, на пару з обтислими темно-синіми джинсами, був одягнений темний.

Знаю, що він не потерпить непокори, але що робити, якщо я не звикла оголюватися перед сторонніми "фейрями", тобто темними магами. Одним словом, яким би могутнім чаклуном Ореф не був, це не скасовувало того, що він – чоловік. До того ж дуже гарний та сексуальний, і... все одно – для мене він лише страшний чародій.

Може, деякі жінки й вважають саме цього красеня верхом досконалості, але, як би я не намагалася триматися хоробро в присутності Орефа, я дуже його боюся.

Його здібності, вміння керувати життям та смертю людей, змушують підгинатися від страху мої коліна. А варто темному сердито насупитися і знизити голос, від чого той починає ледь помітно вібрувати, я вже готова у вікно вистрибнути.

Ніколи не вважала себе боягузкою, та й зараз мало хто може змусити мене злякатися, але як можна не тремтіти перед чоловіком, здатним лише помахом руки вилікувати людину і за секунду позбавити її життя або, наприклад, поцупити з одного світу і перекинути в інший?

Ось чаклун уже й насупився, повторив погрозливо:

– Роздягайся!

І що з того, що жодний звук не сколихнув мертву тишу Бері? Я й так чудово знаю, що темний від мене вимагає. Кинула погляд на свою сукню. Ну звичайно ж, м'ята та волога, спідниця попереду у сірих розводах бруду.

Не звертаючи жодної уваги на мій скрушний вигляд, Ореф потягнувся до верхнього ґудзика своєї сорочки. Я неохоче відвернулася і, схопивши спідницю за поділ, потягла вгору.

Ще раз урочисто собі заприсяглася, що дуже постараюся не розкидатися даремно новонабутими здібностями. Інакше фейрі може спасти на думку, що я це роблю навмисне, тільки через бажання подивитися на його ідеальну фігуру, ніби виточену з цільного шматка мармуру.

Тьху ти! Досить уже плести всякі нісенітниці. Лаючи себе, що так і не спромоглася вибрати хвилинку, щоб забігти до сільської модистки та замовити найпростіший бюстгальтер, прикрила груди руками й повернулася до Орефа.

Фейрі вже був повністю роздягнений, промені апельсинового сонця золотили його шкіру і довге розпущене волосся. Наче золота статуя... Тільки тепер зрозуміла, що сьогодні встигла роздивитися неймовірного чоловіка у всіх подробицях лише тому, що сам Ореф так і не рушив з місця.

Весь час, що я на всі очі витріщалася на нього, блондин не зводив з мене нерухомого, непроникного погляду. Хто сказав, що очі – дзеркало душі? У чорних загадкових очах Орефа нічого не можна прочитати, навпаки, в них не було навіть проблиску емоцій.

Красень зробив крок назустріч і жестом запросив підійти ближче. Не встигла наблизитися, як Ореф легко підняв мене на руки й попрямував назустріч хвилі, що виплеснулася на берег.

Дивне видовище, що зачаровувало і полонило серце своєю казковою досконалістю, – море, що без вітру хвилюється, дерева, що без звуку розгойдуються.

Далі все було за попереднім сценарієм. Тільки-но вода чарівної водойми торкнулася пальців моїх ніг, я відразу відчула, як енергія лавиною рвонулася в тіло. Я вигнула спину від незрівнянних ні з чим відчуттів, заплющила очі, відкинула голову і задихнулася від захоплення!

Забувшись, спробувала вирватися з міцних чоловічих рук і пірнути в лагідну веселкову водичку. Ореф навіть не ворухнувся від моїх бунтарських намірів, лише сильніше притиснув до свого сталевого тіла.