Розділ 23(3)

– Брею, – прошепотіла через силу, – коли принесуть горілку, добре змочиш нею серветки та накриєш опіки. Поки привезуть ліки, можемо зробити лише це.

Чоловік підвів на мене очі й збирався щось сказати, проте я сама вже згадала.

– Ах так, ще необхідно ввести знеболювальний препарат. Невідомо, скільки часу пацієнтка спатиме.

– Добре, Жастіно, – погодився чоловік, з жалем глянувши на сплячу дівчинку. – Я про такий спосіб лікування жодного разу не чув, але, гадаю, спробувати варто. Тим паче маленька спить.

Засмучено подумала, що навряд чи дитина проспить досить довго, але нічого виправити не могла. Поки що не могла. Голова паморочилась, зір почав затуманюватись, у вухах тоненько та противно задзвеніло, але я наполегливо боролася із непритомністю, що підступно наближалася

Лише коли в кімнату влетів Рівар, в руках якого були дві великі пляшки з прозорою, як сльоза, рідиною, я нарешті дозволила собі поринути у благословенне небуття.

Приходила до тями важко. І доки намагалася розліпити неслухняні повіки, виразно відчувала на собі пронизливий нелюдський погляд.

Не знаю, як довго пробула в несвідомому стані, але коли розплющила очі, маленька пацієнтка вже лежала на ліжку Ліл. Поруч, легенько погладжуючи дівчинку по голівці, сидів Брей. Його очі були спрямовані у бік дверей. Чи варто згадувати, хто зараз там знаходився?

– Доброго дня, Орефе, – привіталася нерішуче. – А я гадала, що ти тільки післязавтра зранку з'явишся.

– Брешеш, – роздратовано заперечив фейрі. Обличчя його виражало обурення та гнів. – Нічого подібного ти не думала.

– Брешу, – смиренно погодилася, – я дуже сподівалася, що ти прийдеш якнайшвидше.

– Даремно сподівалася, – відрізав темний. – Підійди до мене.

– Орефе, будь ласка! – про що я прошу, фейрі і так чудово знав, тому що тільки-но я прийшла до тями, відразу просканував мої думки.

– Ні, – рикнув він. – Нічого робити не збираюсь. Мене жодним чином не обходять твої сусіди. А тобі було наказано підійти. Тож підіймайся і зараз же йди сюди! Ти хоч розумієш, що знову порушила мої плани? Я ж заздалегідь попереджав, щоб не витрачала сили бездумно!

На жаль, навіть заперечити нічого. Дійсно, по дурному повелася.

– Нікуди не піду! – я вкрай засмутилася. – Навіщо мені взагалі бути тут, якщо не можу нічим допомогти своїм односельцям?

– Вийди! – цього разу наказ стосувався Брейна. Тому навіть на думку не спало сперечатися з темним. Чоловік підвівся з ліжка і, докірливо глянувши на мене, ледь помітно похитав головою.

Я й сама чудово розуміла, що злити темного фейрі не набагато безпечніше, ніж запихати голову в пащу лева, але ніяк не можу прогаяти єдиний крихітний шанс реально допомогти постраждалій дівчинці.

Коли за лікарем зачинилися двері, Ореф простяг руку і сердито поцікавився:

– Мені ще довго чекати? Чи тебе силою змусити підійти?

Я сповзла з ліжка і нерішуче зробила три невеликі кроки до похмурого чаклуна. Потім зупинилась і подивилася прямо в чорні непроникні очі фейрі. Здавалося, зараз вони темніші за найтемнішу ніч. Точніше, примарилося, що то сама темрява оселилася в цих нелюдських очах і звідти прискіпливо вивчає мене мов недолугу комашку.

– Орефе, будь ласка! Ти хоч завжди твердиш, що не допомагаєш, але ж князю допоміг, коли він тебе попросив доставити сюди лікаря? Нехай це була послуга за послугу і вибрав ти для цього не зовсім вдалий об'єкт, але...

– Мишка, – мій співрозмовник чомусь несподівано заспокоївся і зарозуміло хмикнув, – маленька дурненька мишка. Я розраховував, що ти розумніша. Казав уже, і не один раз, що ми не допомагаємо людям!

Приголомшено подивилася на темноокого блондина, що стояв навпроти. Як же раніше в мою заклопотану голову не прийшло, що звичайна людина, нехай навіть вона має найбільшу владу у князівстві, навряд чи зможе зробити щось настільки значуще для всемогутнього фейрі, щоб той опинився у нього в боргу.

Та й просити потім у нього в рахунок оплати лише молоде дівчисько-лікаря в нікому невідоме село, розташоване десь у чорта на рогах, теж не стала б. Адже Міллард міг побажати як відплату: золото, діаманти і... що там ще потрібно князям? А він, навпаки, ще й мені платить небачену зарплату.

Фейрі, справді, жодного разу не сказав, що віддає борг саме Мілларду. Це я сама вигадала. Ореф, прослідкувавши за думками, що блискавично промайнули у мене в голові, скептично посміхнувся:

– Ну нарешті!

Це означало лише одне: замовник переміщення цілителя у цей світ – аж ніяк не князь. І, що набагато страшніше, – не людина.

– Орефе, – намагаючись триматися спокійно, обережно промовила: – Дай відповідь мені тільки на одне запитання: коли я повернуся у свій світ, гроші й далі надходитимуть на рахунок лікарні, яку я тут намагаюся організувати?

– Ні.

Коротко та зрозуміло. Отже, причина мого насильницького переміщення у цей світ – не примха князя і не важке становище селян Велерівського закуту, яким недоступна навіть найпримітивніша медична допомога. Причина у мені! Комусь так сильно знадобилося, щоб я опинилася тут, що він для виконання свого бажання задіяв Орефа, як золоту рибку. Темний байдуже знизав плечима і знову простягнув мені руку:

– Годі вже витрачати мій час. Нам час на острів Бері. Чи ти зібралася померти від виснаження?

Більше обговорювати питання про зміну місця мого проживання він не збирався. Я одразу зрозуміла, що ще щось питати – марна справа, хотів би, сам повідомив про свої задуми щодо мене. Тож наблизилася впритул до світловолосого темного, але брати його за руку не поспішала. Кінчиками пальців доторкнулася до кам'яних грудей фейрі і зазирнула у бездонні чорні очі.

– Будь ласка, Орефе...

Тепла долоня темного лягла на мою кисть і сильніше притиснула її до грудей.

– Ти просиш мене про послугу, маленька дурна мишка?

– Якщо у відплату не вимагатимеш у мене когось убити чи покалічити, то так – я прошу тебе про послугу. Вилікуй цю дівчинку, благаю тебе!