Розділ 23

Під час мого схвильованого виступу очі Тора все більше і більше розширювалися. Врешті-решт він ошелешено дивився на мене, ледь не відкривши рота.

– Залякав? – лишень за кілька секунд спромігся запитати. – Люди боялися звертатися до мене за допомогою?

Відповісти я не встигла. Вхідні двері рвучко відчинилися і вдарилися об стіну, мало не злетівши з петель. У отвір увірвалася моя помічниця з круглими від жаху очима і блідим, майже білим, обличчям.

– Жастіно, – з порога закричала вона, – швидше!

– Що трапилося? – я вся підібралася, мобілізувавши залишки своїх сил, і приготувалася мчати на допомогу. Хоч би оперувати не довелося. Одне – я зараз нікого не зможу занурити у сон, друге – з мене зараз працівник – так собі. Точніше, зовсім ніяк. – З кимось біда?

– Та з тобою біда! – вигукнула дівчинка, панічно оглядаючись на всі боки. – Треба тебе негайно сховати!

– Ліл! – тепер і я шокована не менш ніж комендант. – З тобою все гаразд?

– Жастіно, заради Бога! Швидко ховайся! Спустися в підвал, щоб тебе не було видно через вікна. Я скажу, що ти поїхала до міста!

– Та в чому річ, зрештою? Ти можеш пояснити?

– Зараз тут буде Лойс! Я зовсім трішки випередила його, бо через городи бігла. Він тебе заарештувати збирається!

– За що? – отетеріло вп’ялася поглядом в настрашену помічницю.

– За те, що застрелила Годара та його сина, – нетерпляче пояснила Ліл і поспішила в куток кімнати, де одразу схопилася за велике металеве кільце, прикручене до ляди льоху.

– Чим я їх застрелила? – поцікавилася ледь-ледь прийшовши до тями.

Ліл тільки відмахнулася, як від надокучливої мухи, і з силою смикнула важкий люк.

– Мені теж туди лізти накажеш?

Дівчинка охнула і перевела погляд на нашого пацієнта. Очевидно, тільки тепер нарешті зрозуміла, що ми з нею не одні в приміщенні.

Вона благально подивилася на Тора і прошепотіла:

– Лойс сказав, що коли він застрелить Барса, то скрутити злочинницю не складе ніяких труднощів. А я знаю, що Жастіна ніколи...

– От трясця! – рикнула я і рвонула до виходу.

– Жастіно! – долинув з-за спини розпачливий зойк майбутньої медсестри. Якщо, звісно, райнер не прикінчить мене прямо на порозі, і я ще матиму час, щоб навчити дівчинку хоч чогось із того, що знаю сама.

Вилетіла на ґанок якраз у ту мить, коли сільський правоохоронець уже повертав до мого двору, на ходу знімаючи з плеча рушницю.

Як же я не передбачила, що постріл Тора достеменно розбурхає все село? Коменданту-то не звикати використовувати зброю і йому все одно, знатиме хтось, що це він стріляв чи ні. Мені ж зайва слава ні до чого.

Однак зараз біля моїх воріт юрмилися щонайменше десятка три глядачів. Здебільшого літні та дітлахи. Але декілька прибігло і селян середнього віку.

– Розступись! – заволав місцевий дільничний і, не чекаючи поки люди поступляться йому дорогою, як танк попер до воріт.

– Барсе, – гукнула я елероя, який напружившись як струна, з шерстю, що стала дибки, припав на передні лапи й хижо вискалився на натовп. – Іди сюди.

Звір озирнувся, але виконувати прохання не поспішав. Я збігла зі сходів, підскочила до розлютованого охоронця і легенько погладила його по голові.

– Тихіше, друже, заспокойся, не гарячкуй.

Ні в якому разі не можна допустити, щоб елерой кинувся на владну особу. Тоді моєму захиснику точно кінець. А він цілком може напасти, адже бачить явну загрозу об'єкту свого захисту, тобто мені.

– Жастіно Кардел, – вигукнув від воріт Лойс, – ти затримана. Негайно відійди від звіра, – і направив на елероя рушницю.

– Райнере, – намагалася говорити чітко і спокійно, хоча всередині все завмерло від тривоги, – ти ж знаєш, що в мене є княжа охоронна грамота. Не боїшся викликати гнів Мілларда на свою голову?

– Не боюся, – зневажливо пирхнув чоловік, але наближатися до мене все ж таки не поспішав. – Вранці відвезу тебе до Водного на суд коменданта. А якщо він випадково пристрелить тебе до судового розгляду, то йому потім і перейматись про князівський гнів. До мене жодних претензій.

Люди в натовпі заремствували, кидаючи на Лойса невдоволені погляди.

– А хто сказав, – прошамкав високий худий дід, – шо це вона стріляла? Та й лежать вони двоє, а постріл був один.

– Не лізь не у своє діло, старий, – огризнувся дільничний, – лежать у неї на подвір'ї, отже, вона й винна.

– А якби вони посеред дороги лежали, хто був би винен? Всі, хто ходять цією вулицею? – не залишилася я в боргу.

– Відійди від звіра, Кардел. – розізлився правоохоронець. – Інакше пальну в тебе. Потім скажу, що сама під кулю кинулася, а ці підтвердять, – він хитнув головою у бік свого носатого заступника Зейда та писаря із сільради, які підтягнулися майже одразу за місцевим шерифом.

– Ну! – гаркнув райнер, грізно насупившись та повівши дулом рушниці на мене, і раптом вираз його обличчя зазнав колосальних змін – очі ледь не вилізли з орбіт, щелепа відвисла, що надавало йому дурнуватого вигляду. Лойс зацьковано озирнувся на свого заступника.

Зейд, ніс якого почервонів ще більше, почав повільно відступати, чим одразу ж підтвердив, що й у нього рильце в пушку не менше, ніж у райнера.

Селяни здивовано оглядали несподівану метаморфозу захисників сільського правопорядку, намагаючись збагнути, що тут врешті-решт відбувається. А я вже точно знала, що це означає. Явлення коменданта народу – дубль два.

Назад озирнутися не ризикнула. Раптом у райнера від переляку сіпнеться рука, і палець мимоволі натисне на курок рушниці, яку дільничний так і тримає спрямованою у мій бік? Чим у такому разі мені допоможе те, що я не відводжу погляду від тьмяно блискучого металевого дула – це вже інше питання.

Слабке клацання позаду сказало про те, що райнер теж зараз знаходиться на прицілі у Тора.

Чіткі звуки кроків по сходах, потім глухіші по доріжці, і комендант, проминувши нашу наполовину сплячу групу, пройшов до воріт. Якщо не знати, то й не здогадаєшся, що він був так серйозно травмований. Причому одна рана у нього якраз на нозі.