Розділ 22(3)

Увійшла до кімнати та мляво озирнулася.

– А де всі?

– Всі вирушили у своїх справах.

Про те, що нікого з невеликого військового загону в будинку не буде, я й сама здогадалася, однак що ми з Тором опинимося в приміщенні наодинці, навіть не припускала.

– А Брей куди подівся?

– Рівар збирався їхати за сіном і запропонував лікарю прогулятися разом з ним та Мішерісом. Він радо погодився.

– А як же...?

– Не хвилюйся, хлопці швидко запхали його в коляску.

– А де...?

– Ти можеш помовчати хоча б хвилину?

Здивовано глянула на чоловіка і потонула в глибині сіро-блакитних очей, що враз потемніли, як грозове небо.

– Я знову прошу дозволу приїжджати до тебе і цього разу відмови не прийму.

– Ні, – постаралася відповісти якомога байдужіше.

Чи повірив комендант у мою незворушність, з'ясовувати не збиралася. Попрямувала було до своєї кімнати, але несподівано була притиснута спиною до міцних чоловічих грудей.

– Дівчинко, припини грати зі мною, – шепіт пролунав прямо біля мого вуха, і щоку обпалило гарячим диханням. – Я знаю, що потрібен тобі.

Оце так заява! З самооцінкою у військового все гаразд. Точніше, самооцінка у нього вища за Говерлу. Намагаючись стримати тремтіння в голосі, викликане легким дотиком гарячих чоловічих губ до моєї шиї, знову повторила:

– Ні.

Губи Тора м'яко ковзнули моєю щокою і прихопили край вушної раковини.

– Жастіно, не сперечайся, тобі потрібен захист.

Я, звісно, не чекала зізнань у полум'яному коханні, але настільки приземлений привід для зустрічей захоплення у мене аж ніяк не викликав.

Повела плечима, натякаючи, що час уже й відпустити тутешню лікарку, але Тор раптом розвернув мене обличчям до себе, нахилив голову, і його губи опинилися на відстані кількох сантиметрів від моїх.

– Я чудово пам'ятаю, як ти мене цілувала, хитра лисичко, тому не смій навіть сподіватися, що я повірю, ніби тобі байдуже, що я тебе обіймаю.

“Самовпевнений солдафон! Отже, про те, що я подобаюся йому, взагалі, не йдеться”, – розсердилася я і спробувала вивернутися з міцних обіймів. Але нічого не вийшло – Тор тільки усміхнувся і притяг мене ще ближче.

Вже не звертаючи уваги на те, що, можливо, завдаю йому болю, постаралася відштовхнути впертого командира.

– Досить брикатися! – раптом вигукнув він. І я навіть рота відкрила від несподіванки, чим Тор відразу ж нахабно скористався. Його губи стрімко накрили мої в жаркому п'янкому поцілунку, язик прослизнув мені в рот і пройшовся кінчиком по краю зубів.

А потім я просто забула, на якому світі. Не говоритиму нічого про метеликів, які влаштовують хоровод у животі або ще десь там нижче, але з жалем констатую, що Тору вдалося вибити мене з колії.

Мої руки злетіли, обхоплюючи шию чоловіка, пальці скуйовдили його волосся. Ці шалено сексуальні поцілунки позбавляли волі, підкоряли, вимагали повної віддачі та згоди з усім, що Деррілен лише забажає попросити чи вимагати. На те він і комендант, щоб усі виконували його накази. Але... я – не всі!

І як тільки мені поталанило по вуха вклепатися в такого непридатного для сімейного життя чоловіка? Уперлась руками в груди Тора, відчуваючи долонями, як шалено б'ється його серце, і сказала, як відрізала:

– Не згодна.

Чоловік неохоче випустив мене з обіймів і відступив на кілька кроків.

– Мені незрозуміла твоя впертість, – насупився він. Між його брів позначилася вертикальна складка.

– А мені незрозуміла подібна наполегливість, – відбила я несправедливі претензії. Вийшло не дуже рішуче, бо голова все ще паморочилася і навіть почало трохи нудити. – Давайте подивлюся рану.

– Жастіно, я не звик просити й тому можу більше жодного разу не повторити свою пропозицію. А судячи з того, чому я щойно став свідком, захист тобі необхідний.

– На заміну чого?

– Про що це ти?

– На мою думку, я поставила цілком зрозуміле питання.

– Мені за посадою належить стежити за безпекою мешканців нашого закуту, – обережно відповів він, але прозвучало це чомусь не дуже переконливо.

Ймовірно, прямо сказати, що комендант зволить приїжджати до мене, коли втомиться від своїх коханок і йому захочеться розмаїття сексуального життя, Тор не ризикнув.

Натомість він знову заявив:

– Визнай, що тобі потрібна моя допомога. І я... подобаюсь тобі!

Отакої! З його слів виходить, що це потрібно тільки мені. Великий начальник великодушно вирішив спуститися з п'єдесталу і стати на захист сільської лікарки, бо подобається їй? Невже він сам не розуміє, що тільки-но зморозив? Я почала злитися.

– А мені всі чоловіки подобаються, які перебувають у межах моєї досяжності! – зухвало підняла брову.

Тор завмер, тільки пропалював мене пронизливим поглядом. Якщо спочатку він міг лише підозрювати, що я стала свідком його цинічних висловлювань, то тепер упевнився в цьому.

– Я так не думаю.

– Сумніваюся. До того ж краще б ви, комендант Деррілен, займалися по-справжньому своєю справою і допомагали тоді, коли у цьому виникає потреба, і тому, кому це дійсно необхідно. А то раніше ви чомусь не звертали уваги на мешканців Краю! Складається враження, що вам прямо-таки начхати на проблеми та неприємності наших селян.

– Це ти зараз про що? – погрозливо насупився співрозмовник. Ще б пак! Звичайна селянка знову насмілилася поставити під сумнів професійні якості коменданта. – Наскільки я знаю, Край – найблагополучніше село закута. Тут майже ніколи нічого протизаконного не відбувається.

Я хмикнула і вказала рукою на двері.

– Включаючи сьогоднішній випадок?

– Якби тут і раніше відбувалося щось насправді серйозне, то я б знав про це. Не так вже і далеко розташоване Водне, щоб не можна було приїхати та поскаржитися на кривдника безпосередньо мені. Ніхто з твоїх односельців, яких я знаю, навіть не натякнув на злочини чи непорядки у своєму селі.