Розділ 22(2)

Тор – комендант!? Той самий, якому повісити людину – раз плюнути? Якого люди настільки бояться, що не ризикують скаржитися на свавілля сільської влади?

Ось це так поворот! Від подиву я остовпіла і кілька секунд мовчки витріщалася на Валіра. Веселий настрій спадкоємця старости вмить випарувався, посмішка застигла, наче намертво приклеїлася до обличчя, і зараз нагадувала скоріше вискал.

Хлопець, який враз розгубив весь свій гонор, повільно відступив, потім зробив ще крок і ще...

– Стояти, – слово було сказано тихо і спокійно, але Валір смикнувся, ніби Тор гаркнув на весь голос.

– Батьку, – пробурмотів син Годара, – зроби щось.

Але староста вже й сам намагався виправити небезпечну для себе та нащадка ситуацію. Очі його звузилися, і вкрадливим голосом він почав:

– Коменданте Деррілен, ви все неправильно зрозуміли. Жастіна і мій бешкетник зустрічаються. Сварка у них вийшла, ось дівчисько і стало в позу. Самі розумієте, діло молоде.

Я про всяк випадок знову відгородилася захисною стіною. Хоч вплив зовсім слабкий і звернений не на мене, але вирішила перестрахуватися. З нетерпінням чекала на продовження. Цікаво, як далеко може зайти нахабний староста, щоб досягти своєї мети?

А якщо раптом Годар зуміє навіяти Тору, що я злочинниця і небезпечна для оточення, чи встигну я приспати коменданта ще до того, як він скрутить мене, щоб заарештувати? Хоч пацієнт не повністю відновився, але сили в нього все одно більше, ніж у мене.

– Як давно? – начебто байдуже пролунало у мене за спиною.

– Що? – здивувався староста.

– Як давно твій син та моя наречена зустрічаються?

– Е… – не схоже, що на Тора вплинула ментальна атака старости. І Годар це також усвідомив. Голос його знову став тихішим, а слова він почав промовляти виразніше і повільніше: – Ви щось переплутали, коменданте. Жастіна не може бути вашою нареченою, бо мій хлопчик і ця дівчина вже пів року разом. Вони б уже давно одружилися, однак Валір спочатку хотів закінчити навчання. Проте тепер нічого не заважає їм...

Ні, ну це, взагалі, ні в які ворота не лізе! Я б здивувалася, але вже нікуди. Невже Годару вдасться обдурити Тора?

Озирнулася на пацієнта і завмерла від захоплення, як тоді, коли побачила вперше темноволосого красеня на чолі загону стрімких вершників. Зараз командир анітрохи не був схожий на хворого або травмованого.

Темно-синя форма, яку Ліл упорядкувала, була трохи вільнішою, ніж я пам'ятала, тому що її володар схуд під час хвороби, ґудзики кітеля розстебнуті, але все одно зараз командир виглядав більш солідно, ніж у звичайному цивільному одязі. І, треба щиро признатися, форма Тору неймовірно пасувала. Сіро-блакитні очі, ніби підлаштовуючись під колір спорядження, здавались повністю блакитними. А зараз ще й холодними, як лід.

Миттю повернулася у бік старости. Ще не вистачало, щоб комендант закуту помітив мій більш ніж зацікавлений погляд.

Та коли ж я вже навчуся тримати себе в руках? Втішає лиш одне: чоловік, що стоїть на ґанку, на мене зовсім не дивиться, а звернув всю свою увагу на сільського очільника.

– Що зробити? – напрочуд спокійно поцікавився Тор.

Староста помітно занервував. Валір, взагалі, стояв ні живий ні мертвий, дивлячись поглядом переляканого кролика на незворушного, мов скеля, чоловіка, за наказом якого і батька, і сина могли запросто в порошок стерти.

Ну, так-так... Я ледве руки не потерла зловтішно. Це вам не із беззахисною дівчиною змагатися, хто кого поборе.

– Одружитися! – не стримавши емоцій, крізь зуби, процідив Годар.

– Старосто, ти геть не второпав, що я щойно сказав? Ця дівчина – моя наречена!

Як переконливо бреше, навіть я перейнялася його акторськими здібностями. Навіть поаплодувати закортіло. Однак слід спочатку додивитись виставу, щоб не збити акторів з натхнення.

– Але мій син... – розгублено моргнув Годар, – він же з нею був раніше.

– Батьку, не може ця дівка бути його нареченою, – нарешті прийшов до тями Валір. – Ти ж сам казав...

– Заткнися! – несподівано накинувся на свого спадкоємця сільський голова. – Жастіно, дівчинко, подумай гарненько і пригадай, як ви кохали один одного.

– Я так добре подумала, що краще вже нікуди, – презирливо подивилася на Годара, – ти не отримаєш мій дім, а твій синок-виродок хай тільки посміє ще хоч раз пальцем до мене доторкнутися, то пожалкує.

– Ах ти повія! – заволав розлючений хлопець. – Мало я тебе провчив!

Він встиг зробити мені назустріч лише один рух, як у мене позаду почулося характерне клацання курка, що зводиться, і нахабник вибалушивши очі відсахнувся назад.

– Ти заарештований, – у голосі Тора залунав метал.

– Тікай! – зарепетував староста і, розкинувши руки в сторони, постарався прикрити своїми грудьми синка-лиходія.

– Барсе, стій! – швидко скомандувала елерою, що вже встав у стійку, готовий до нападу, і рвучко підняла руку долонею до Валіра. Якраз у цей момент пролунав гуркіт пострілу. Хлопець, який уже стартонув до воріт, на бігу спіткнувся і на весь зріст гепнувся на землю.

Годар кинувся до поваленого втікача і перевернув його на спину. Несподівано пролунало могутнє хропіння, що закінчилося тоненьким свистом, а з носа Валіра потекла цівка крові. Староста випростався і повернувся до мене. А я тут до чого? Не моя провина, що нікому було підхопити цього дурня, аби він не заорав носом об землю, коли знагла заснув.

– Ось як, значить? Тепер зрозуміло, чого ти як баран уперлась! – він люто блиснув на мене очима. – Як тільки зуміла!?

Поки я здивовано кліпала очима на розлюченого мужика, Тор спустився зі сходів і зупинився попереду мене.

– Годаре, – різко кинув він, – ти теж затриманий. Руки за голову!

– А мене за що? – нахабно поцікавився голова села.

– Підозри у мене деякі з'явилися, – туманно пояснив Тор і, дочекавшись, поки заарештований неохоче виконав наказ, озирнувся на всі боки. Очевидно, шукав, чим би пов'язати передбачуваного злочинця.