Розділ 21(1)

З огляду на нашу взаємну ворожість, знову побачити заступника командира у своєму будинку я ніяк не очікувала. Тим більше, що він втік, навіть не попрощавшись зі мною.

Наблизилася до групи, що мене чекала, та привіталася.

– Привіт, лікарко, – почула у відповідь і трохи рота не розкрила від подиву – найпершим вітав мене саме Зауні. Причому в його тоні не відчула й тіні глузування чи сарказму.

І що б це означало? Відчинила ворота і махнула рукою у двір:

– Прошу.

Першим, гордо випрямивши спину, проїхав замкомандира, за ним поторохтіла підвода із незрозуміло чим, яку тягли дві довгоногі високі конячки, керовані чубатим хлопцем, віком трохи молодшим за Рівара. За возом втомлено дріботіло кілька молоденьких овечок або баранчиків (визначити їх по статевій приналежності не беруся), здоровенна чорна коза, що зло вирячилася на мене, ніби це я винна, що їй довелося пройти такий нелегкий шлях, і худенька невисока корівка незвичайного пісочного кольору.

– Це все мені? – ошелешено оглянула невелике різномасте стадо.

– Ага, – підтвердив смаглявий темноволосий солдатик, – тобі.

– Я сподіваюся, он та коляска не ваша? – боязко зиркнула на критий екіпаж, який саме в'їжджав на вулицю.

– Не наша, – Кейн якось гидливо зморщив носа, а смаглявий, взагалі, скривився зневажливо, – але їхала з нами.

Більше питати нічого не стала. Чи мало до кого гості прямують? Не моя ця справа.

Марел і Рівар перелізли через паркан, надавши Лейду можливість приєднатися до нас більш традиційнішим шляхом. Автоклавувальник виглядав зараз не менш солідно, ніж Брей: з гордо випнутим підборіддям, виблискуючи ідеально чистими скельцями пенсне, що зручно примостилося на його довгому носі.

На шум з будинку визирнула Ліл, та так у дверях і застигла, приголомшено дивлячись на прибульців. Так само ошелешено дивилася на свою суперницю наша годувальниця Саллі, яка була прив'язана в кутку двору.

Тим часом вершники спішилися і попрямували до паркану прив'язати коней, а прибулий хлопчина вистрибнув з воза і почав розплутувати вузол на мотузці-повідку брюнетистої кізки.

І раптом, тільки-но підліток встиг від'єднати мотузку від воза, як сердита тварина рвонулася, висмикнула поворозку з рук візника і кинулася на передбачуваного винуватця всіх її труднощів, яким у її розумінні чомусь виявилася я.

– Ліл! – пискляво заверещала я і, підхопивши поділ обома руками, помчала до будинку. Войовнича нападниця тупотіла за мною слідом. Навіть не пам’ятаю, коли останній раз я так швидко бігла.

Ніхто з чоловіків і схаменутися не встиг, а моя помічниця вже злетіла сходами і, схопивши лозину, притулену до стовпа, що підтримував навіс, метнулася навперейми розлюченій тварині, що неслася зі швидкістю і цілеспрямованістю торпеди.

Я лишень якусь частку секунди встигла подумати, як це має виглядати з боку: доросла жінка, поважна цілителька, ховається за спиною молодої, щупленької дівчини.

А дівчисько розмахнулось і врізало лозиною по землі з такою силою, що та зі свистом пролетіла у переслідувачки прямо перед носом і розламалася навпіл.

Рогата злюка так різко зупинилася, ніби з розгону на стіну налетіла, а я по інерції промчала сходами й, заскочивши на ґанок, вдарилася в міцні чоловічі груди.

– Чорт, – болісно простогнав Тор крізь стиснуті зуби й обхопив мене за плечі. – Жастіно, якщо ти хочеш знову запхати мене в ліжко, просто скажи про це. Навіщо ж силою з ніг збивати?

Я повела плечима, натякаючи, що не обов'язково мене обіймати на очах у натовпу глядачів. Але Тор натяку зрозуміти не побажав, а навпаки, ще й по голові погладив.

Секунду було тихо, а потім гримнув сміх. Я тільки тепер допетрала, як комічно все це виглядало. Та ще й сукню продовжую тримати за поділ. Швидко відпустила спідницю і повернулася до солдатів, що веселилися від щирого серця. Тор знову обхопив мене і притягнув до себе ближче.

Зауні єдиний не сміявся. Він примружив очі та з якимсь незрозумілим виразом подивився на чоловіка, що стояв за моєю спиною, і ніби зовсім не здивувався побаченому. Потім перевів погляд на екіпаж, що відстав від групи, який якраз наближався до мого двору.

Поки Кейн і його друзяки іржали не гірше за коней, Ліл спокійно підхопила повідець нашої нової мешканки, яка округливши очі боязко-захоплено дивилася на строгу господиню, і потягла її до сараю. Добре, хоч я Барса залишила вдома, щоб не плутався під ногами, бо ще загриз би зараз цю відьму кудлату.

Я таки викрутилася з наполегливих обіймів і знову спустилася сходами вниз.

– Кейн, – сердито видихнула, – а я думала, що подобаюсь тобі!

– Подобаєшся, лікарко, – згідно хитнув головою хлопець, – але... мені ще більше сподобалося, як блискали твої п'яти.

Новий вибух чоловічого реготу збігся з тим, що екіпаж, який саме підкотився, нарешті зупинився біля воріт. Візник зістрибнув з сидіння і простяг руку комусь всередині коляски.

Поки я здивовано споглядала прекрасне творіння, що спускалося на землю, сміх стих, і солдати знову повели коней до паркану. Настала якась незручна пауза. Не знаю навіть, що мене змусило озирнутися.

Мій пацієнт застиг на верхній сходинці ганку і не зводив очей з високої стрункої блондинки в довгій яскраво-червоній сукні, яка вгорі облягала її як влита, а нижче талії струменіла пишними хвилями.

Відразу згадалися кілька визначень, якими описують таку досконалу особу: незрівнянна, ефектна, витончена, розкішна. Все це можна було застосувати до непроханої гості тільки доти, поки вона не відкрила свого рота.

– Привіт, дорогий, – млосно промуркотіла вона, рухаючись прямо до будинку.

Тор мовчки глянув на мене, потім знову перевів погляд на даму, що наближалася. Я знизала плечима і попрямувала до воза, де на мене ще чекало щось невідоме, як оплата за мою роботу.

– Гей, дівко, почекай, – гукнула "гостя", коли я її вже минула. Спочатку навіть не зрозуміла, що це неввічливе звернення адресоване мені.