Розділ 20

Через кілька годин я вже була повноправною господинею прекрасного світлого будинку, великого двору з господарськими спорудами, земельної ділянки та трьох десятків курей на додачу.

Я перебувала у справжній ейфорії від несподіваних надбань, бо все це мені обійшлося в три тисячі парелів, що становило суму, яку князь платив мені за півтора тижня.

Тільки тепер я насправді усвідомила, наскільки велика княжа щедрість до мене у грошовому еквіваленті. І ці кошти ні сіло ні впало раптом стали виділятися нікому не відомій цілительці, що несподівано для всіх з’явилася в нікому невідомому селі, що знаходиться на краю мало кому відомого Велеровського закуту. Та ще й для облаштування не просто якогось кабінету, а справжньої лікарні. Питання – це тільки мені здається підозрілим?

Все-таки треба спробувати випитати в Орефа, коли він з'явиться наступного разу, що довкола мене, взагалі, відбувається. Бо я маю якщо не знати, то хоча б здогадуватися про плани князя щодо мене.

Щоправда, розпитувати фейрі про щось, або просити, в мене поки не дуже й виходить, але спробувати хоча б можна? Аж раптом у темного якраз виявиться підхожий для одкровень настрій, і він розповість мені, чому такий великий "грант" отримала лікарня, якої ще у принципі не існувало. І, що також важливо, перед тим як повернути додому, чи не вимагатимуть у керівниці медичного закладу, тобто у мене, фінансового звіту за використання виділених державних коштів? Адже, за попит грошей не беруть, а хто питає, той багато знає.

Цікаво, чи князь Міллард в курсі, що фейрі дав обіцянку не утримувати мене тут довше, ніж два роки?

Не встигла добре обміркувати, що я хотіла б дізнатися у свого нестандартного опікуна насамперед, як думки перескочили на іншу проблему. Годар – ось хто турбував зараз найбільше.

Як згадаю погляд, яким староста обдарував мене, коли підписував документ, що підтверджував, що Йол Шартель передав Жастіні Кардел права на все своє нерухоме майно та отримав за нього оплату цілком і повністю, то стає трохи недобре.

Другим поставив кострубату закарлючку замість підпису на договорі, представник сільського законопорядку – райнер Лойс. А потім, на важливому для мене папері розписалися Марел і ще троє міцних мужиків, яких завбачливо покликав мій управитель, щоб пізніше ні в кого навіть тіні сумніву не виникло, що угода купівлі-продажу є законною. Цікаво, що я навіть не просила Марела, щоб він подбав про серйозних свідків. Отже, виходить, не тільки я вважаю, що голова нашого населеного пункту не вартий довіри.

Як попереджала Ліл, сільський староста перебував у вельми недоброму настрої, але не думаю, що настрій якось виправдовував його повний пекучої ненависті погляд, кинутий у мій бік.

Чого це він біситься? Невже все ще через будинок, що я не захотіла йому подарувати? Чи додалася ще якась, поки що невідома, причина? Наприклад, ще один дім, що тепер буде у моїй власності. Гадаю, що попри невеселу історію життя моєї попередниці, нині я неймовірно вигідна наречена. Тож чи не спробує Годар знову підсунути мені свого сина? Адже дві садиби, це у будь-якому випадку, краще ніж одна.

Про те, що я купила собі нове нерухоме майно, знали лише ті, хто був присутній під час передачі документів. Вдома я поки що своє придбання ні з ким не обговорювала. Спочатку тому, що була не зовсім впевнена, що угода взагалі відбудеться, потім... просто вирішила не поспішати з повідомленням, а то мало що? Не хотілося радувати своїх підлеглих завчасно. Нехай колишні сусіди спочатку поїдуть, тоді й розкажу приємну новину.

Впевнена, що приємну, адже я вже деякий час помічаю, що присутність сторонніх у будинку сильно напружує мою помічницю. Нехай вона і виросла в багатодітній сім'ї, але в моїй хаті майже постійно знаходилися чужі люди, а це зовсім не те саме.

Коли післязавтра буде виписано нашого єдиного пацієнта, сподіваюся, в будинку залишаться тільки троє мешканців: ми з Ліл і Брей.

***

Отак, у метушні та турботах, проминув день. Наближалася ніч, а я все ще не вирішила, як поводитися з Тором. Дія препарату мала вже закінчитися і, дуже сподіваюсь, що неприродне тяжіння до мене зникло, тому підвищений інтерес чоловіка мав уже згаснути.

Проте під час вечері я кілька разів ловила на собі уважний погляд сіро-блакитних очей Тора. Це дивувало і нервувало, тому я серйозно почала замислюватися, що, можливо, даремно досі не відмовилася від спільного споживання їжі.

Одна річ, коли нас тут було тільки четверо, а тепер за столом купа народу, ще і хворі перебувають в цій же кімнаті. Нехай зараз пацієнт лише один та і той у ліжку, але сам факт... Я зауважила, що в такій великій компанії не тільки мені шматок у горло не лізе.

Марел і Рівар, що повернувся з міста, уплітали за обидві щоки, Брей часом навіть очі прикривав від задоволення, насолоджуючись дійсно дуже смачно приготовленими стравами й, здавалося, почував себе цілком комфортно. Але Ліл та Майра явно перебували не у своїй тарілці. Незабаром моя помічниця жалібно подивилася на мене.

– Ліл, якщо хочеш, іди погуляй, тільки не дуже далеко, – запропонувала я, дівчинка вмить схопилася зі стільця і ​​зникла в нашій кімнаті. Мабуть, побігла переодягатися.

Я розсіяно колупалася виделкою в овочевому рагу, роздумуючи, як краще організувати лікарняне життя, і дійшла тільки одного висновку: конче потрібно якнайшвидше обладнати всім необхідним колишній будинок Шартелів, а в майбутньому – відому на весь закут лікарню. Та що там закут? Лікарню, відому на все князівство!

Варто було з'явитися Ліл у дверях, як відразу ж піднявся її вірний лицар – Рівар. Марел теж виліз із-за столу.

– Дякую, Майро, – хором сказали вони й попрямували до виходу. – Всім до побачення.

– Дякую, красуне, – доброзичливо посміхнувся лікар, – все було напрочуд смачно.

– На здоров'ячко, – сором'язливо пробурмотіла Майра, і щоки її підозріло порожевіли.

Чого б це? Невже новий лікар сподобався кухарці? А з них вийшла б чудова пара!