Розділ 19(2)

Дивлячись на моє розгублене обличчя, чоловік продовжив:

– Вчора мали привезти одне з досить хороших ліків, що швидко знімають біль. Потрібно його знайти. А з того, що в тебе було, можна використати "Крінт" – такий порошок сірого кольору. Якщо ці два препарати застосувати разом, ефект буде кращим.

Через кілька хвилин наша “швидка допомога” вже везла трохи заспокоєного пацієнта у бік Фрагорська, а я все ще думала про те, що ліки з дуже цікавим побічним ефектом послужили мені не дуже добру службу. Адже зрозуміло, що Тор увійшов до гурту тих самих “деяких осіб чоловічої статі”, які мають підвищену чутливість.

Я ж то сподівалася, що він змінив свою думку про мене, а виявляється, просто побічний ефект від ліків змусив його бажати моїх поцілунків.

Прикро, але добре, що усе швидко з'ясувалося. Тепер, коли препарат з вельми сумнівним бонусом я вводити пацієнту не буду, його зацікавленість місцевою лікаркою швидко зійде нанівець. І настане кінець роману, що так і не почався.

Сьогоднішній спільний сніданок відбувся у вузькому та майже сімейному колі. За столом нас було лише троє: я, Ліл та Брей. Майра відпросилася ненадовго збігати додому до дитини й помчала туди, захопивши з собою пузату скляну банку, накриту сітчастою тканиною, з екзотичною пташкою всередині. Марел взагалі ще не показувався, Рівар поїхав, а Тору підійматися з ліжка ніхто не дозволяв, тому він неохоче жував свою порцію і незадоволено поглядав у наш бік.

Причину такого похмурого настрою пацієнта, напевно, можна було вгадати. Тепер, коли дія ліків припинилася, він, мабуть, ніяк не міг зрозуміти, що за біс змусив його чіплятися до мене з поцілунками.

Ну, нічого. Думаю, що незабаром урятую Тора від неприємних спогадів і своєї присутності. Пацієнт явно почуває себе набагато краще, тому довго тримати його в стаціонарі немає жодного сенсу.

Ось подивимося, як виглядає його рана під ключицею, і якщо прогрес очевидний, то післязавтра, коли буде зроблено останні уколи місцевого аналога антибіотика, пацієнта можна виписувати на амбулаторне лікування за місцем проживання. Одним словом, нехай їде додому, Фарел долікує його до повного одужання.

Після ранкових ін'єкцій я попросила Брея бути присутнім при перев'язках, і він охоче погодився. За порадою колеги використовувала для пов'язки бальзам для загоєння з високогірних трав, але коли зняла бинти з найважчої рани, Брей здивовано підняв брови.

– Треба ж!

Пухлина на пошкодженій ділянці помітно спала, і рана виглядала цілком пристойно. Так що таблетки від болю в горлі припали дуже доречно.

– Жастіно, а давай не мінятимемо метод лікування? – лікар поправив пенсне на носі. – Якщо покращення вже помітне, то експериментувати нема потреби.

– Добре, докторе Брейн, значить, так і зробимо. Ліл, принеси пігулки, ти знаєш які.

– Зараз!

Я нарешті глянула на пацієнта і завмерла. Сіро-блакитні очі Тора пильно дивилися мені прямо в обличчя. Добре, що Брей уже відвернувся і повільно попрямував до столу, інакше він, напевно, здивувався б моїй незрозумілій реакції.

– Ти вночі не прийшла, – ледь чутно прошепотів Тор. – А я чекав.

От трясця! Виходить, рано я зраділа, бо дія незвичайного препарату ще не закінчилася. А може ліки тут зовсім ні до чого? Усміхнулася якомога доброзичливіше і знизала плечима, мовляв – гадки не маю, що пацієнт має на увазі.

– Ось, – примчала моя помічниця і вже простягала мені упаковку з пігулками.

Я постаралася якнайшвидше забинтувати рану, бо просто шкірою відчувала напружений чоловічий погляд. Зараз Тор не виглядав таким сексуально-легковажним, як у той момент, коли просив про поцілунок. Проте його нерухомий, пильний погляд турбував і хвилював мене.

Бідолашне моє серце, невже мені на роду написано закохуватися в непідходящих чоловіків? Ось і цей, тільки-но повернеться до нормального стану, знову не захоче на мене навіть дивитися. Добре, якщо ще не звинуватить мене в спробі його спокусити. Він на таке здатен.

Покликала Барса і почимчикувала надвір шукати управителя нашого господарства. І куди, цікаво було б знати, чорти понесли Марела? Це вперше він так затримується. Чи не зірвався він? Якщо з'явиться напідпитку, то, як би мені цього не хотілося, доведеться його звільнити. Я відразу попередила, що не потерплю пияцтва в робочий час. А оскільки у нас будь-який час може раптово стати робочим, то краще б батькові Ліл назавжди забути про свою шкідливу звичку.

Було б дуже шкода втратити такого самостійного та сумлінного працівника. Колишнім роботодавцям не подобалася його незалежність і самовпевненість, а я була рада, що доволі велику частку господарських справ у клініці вирішує досвідчений чоловік. І Марел дуже задоволений тим, що я не вказую йому і не чіпляюсь до кожної дрібниці.

Вийшла на ґанок і задумалася. Куди ж іти? Може ще трохи почекати, чи мало, що могло статися? Ні, все-таки схожу до Мей, спробую обережно дізнатися, куди зранку збирався її чоловік. Раптом побачила, що дорогою до воріт майже біжить наша пропажа.

– Жастіно, – об'єкт мого занепокоєння увірвався у двір і на бігу видихнув: – Знайшов!

– Що знайшов? – поцікавилася, не приховуючи радості, ​​бо мої побоювання не виправдалися – Марел був тверезий як скельце.

– Ти уявляєш, у тебе сусіди ...! – ледве переводячи дух, але не менш радісно повідомив чоловік.

– Уявляю. Сусіди – це люди, які мешкають поруч.

– Та я не про те! Я вже давно чув, як твої сусіди казали, що хочуть переїхати до Торьохіного, проте зовсім про це забув. Уявляєш? Твої!

– Тепер уявляю, – кивнула глибокодумно, – тільки поки ще не знаю, що саме.

– Йєрхан баран! – обурено вилаявся мій співрозмовник.

– Шо-о-о? – грізно вигукнула я. Тьху ти, з ким поведешся...

– Вибач! – визнавши свою провину, покаявся мій підлеглий, – Жастіно, пояснюю, твої сусіди вже давно хочуть переїхати до дітей у сусідній закут. Тільки не можуть дім продати!