Розділ 18(3)

А наступні кілька хвилин я із захопленням милувалася своїм новим співробітником.

Спочатку він звично обхопив довгими пальцями зап'ястя пацієнта, намацуючи пульс, потім перемістився на ліжко хворого і підняв одну повіку Тора, потім другу. Далі порахував пульс на шиї та не озираючись простягнув до мене руку:

– Голубонько, дай-но мою сумку, будь ласка.

Напевно, Брейн навіть не зрозумів, що попросив сторонню людину про допомогу. Тепер йому було зовсім байдуже, що він показав свою вразливість.

Я миттю підхопила досить важкий саквояж, прилаштувала його на стілець, що звільнився, і з цікавістю розглядала видобуті предмети: допотопний стетоскоп, якусь незрозумілу прямокутну плоску штучку, яку Брей відразу ж притулив до чола Тора, і блискучий металевий стрижень.

– Та-ак, – стурбовано пробурмотів лікар, – не дуже обнадійливо.

– Що? Все так погано?

Брей мовчки повернув до мене пластинку, на яку я подивилася як баран на нові ворота.

– Невже такого ще не бачила? – ледь помітно посміхнувся чоловік. – Цей пристрій інформує, наскільки сильний жар. Ось дивись: у цьому різноколірному віконці є тонка смужка, вона пересувається залежно від температури тіла. Якщо лишиться на білому полі, то жару немає. На жовтому – температура підвищена.

– А зараз ця смужка на червоній ділянці, – констатувала я. – Ймовірно, це говорить про те, що температура є дуже високою?

– Цілком правильно, колего. Мабуть, новий препарат виявився безсилим у цьому випадку. Хворий так і не приходив до тями?

Брей провів металевою паличкою по одній долоні Тора, потім по іншій.

– Приходив, – поспішила я повідомити, – і температура кілька разів ненадовго знижувалася.

– Так це ж все змінює! – пожвавішав терапевт і, важко спираючись на милиці, підвівся, – можливо, спільними зусиллями ми й витягнемо хлопця. О!

Останній вигук стосувався Барса, якого Брей тільки тепер помітив. Елерой нерухомо лежав під обіднім столом і не зводив підозрілого погляду з нового мешканця нашого будинку.

– Я одразу так і подумав, що тут мені нудьгувати не доведеться, – помилувавшись на рудого красеня, приголомшив мене Брей. – Я ще вчора зрозумів, що ти не зовсім звичайна дівчина. Не беруся навіть припускати, що на мене тут ще чекає.

Я покликала до будинку тих, що гуляли, а сама повела лікаря до нашої з Ліл кімнати, де й продемонструвала йому запас медикаментів. У Брея брови на лоба полізли, коли побачив мої багатства. Утім, серед них, як виявилось, багато чого не вистачало.

Насамперед новий лікар впевнено показав на невелику зелену коробочку, в якій, як я вже знала, знаходилися малесенькі пляшечки з блакитним розчином.

– Ти ці ліки вводила пораненому від жару?

– Ні, – здивувалася я, – давала трав'яний відвар.

– Ось як? – тепер здивувався Брей. – Тоді наполегливо раджу використати цей розчин. Він дуже ефективний.

– Але ж може статися конфлікт препаратів.

– Цей можна використовувати одночасно з ланісилом. Бажано вводити також щонайменше п'ять разів на добу.

– Обов'язково, – запевнила я, – а що порадите накладати на рани?

– Ти хочеш мені показати, що я настільки тобі потрібен?

– Ні, мені це дійсно необхідно знати. Особливо для тієї рани, що запалилася.

– А що зараз ти поклала?

– Це, – буркнула і неохоче показала пачку з пігулками.

– Невже? Несподіване рішення, – Брей зсунув на кінчик носа пенсне і поверх нього подивився на мене. – Вперше про таке чую. А втім, чому б і ні? Для чистих ран можна використовувати бальзам із трав високогір'я, що прискорює загоєння. Тут я його не бачу. Для брудних та запалених – мазь доктора Роянда. Але... – мій співрозмовник зітхнув і похитав головою.

– Усе, чого на вашу думку тут не вистачає, Рівар завтра привезе із Фрагорська, лише список напишіть.

– Радий допомогти.

– Тепер ще одне, – я зам'ялася, потім махнула рукою у бік колишньої кімнати справжньої Жастіни. – Ми не встигли зробити окремі двері до вашої кімнати, тому поки що...

– Ось уже не варто про це турбуватися, – посміхнувся мій співрозмовник, – я із задоволенням влаштуюсь на вільному ліжку в одному приміщенні з пацієнтами.

– Але, – розгубилася я, – навряд чи там можна буде виспатися. Вночі Тору треба робити уколи, та й перевіряти його стан необхідно.

– Нічого, я вже виспався на рік уперед.

– Тоді будьте як удома, докторе Брей, – дивлячись, як здивовано піднялися брови співрозмовника, пояснила: – Без цього дозволу мій дім вас не впустить.

– Ну звісно, – глибокодумно промовив Брей, – як же я сам не здогадався? – і засміявся легко і вільно, як хлопчик.

– А тепер поп'ємо чайку?

– З величезним задоволенням. Тільки давай на “ти”? Нам працювати пліч-о-пліч, думаю, церемонії не обов’язкові.

– Згодна.

Все врешті-решт влаштувалося, і мешканці будинку спокійно заснули. Я спочатку трохи посиділа біля ліжка Тора, потім теж пішла до себе подрімати. Барс влаштувався на килимку біля входу до спальні. Напевно, присутність нового співробітника поки що викликала в нього побоювання.

Прокинулася вже після опівночі, наповнила ліками два шприци й попрямувала до Тора. На перший погляд, було незрозуміло, він так само непритомний або просто спить, адже невдовзі після першої ін'єкції препаратом, який порадив Брей, температура у хворого помітно знизилася.

Можливо, саме цього й не вистачало, щоб пацієнт прийшов до тями, бо ледве я простягнула руку, щоб доторкнутися до його чола, моє зап'ястя охопили довгі чоловічі пальці. Від несподіванки я завмерла. Очі Тора, майже чорні в приглушеному світлі гасової лампи, пильно вдивлялися прямо мені в обличчя.

– Поцілуєш мене? – низький хрипкуватий шепіт, здавалося, зачепив всередині мене невидимі струни, інакше чому серце моє відгукнулося солодким дзвоном?

"Ех, нічому мене життя не вчить", – подумала сердито, кладучи шприци на стілець, який постійно знаходився поруч з ліжком пораненого, і вільною рукою потяглася все-таки помацати чоло Тора. Зрозуміло ж, що його слова не стосуються мене. Напевно, знову почалися сильний жар і марення.