Розділ 18(2)

– Та в чому річ? – гаркнула я, дивлячись на очищені овочі у відрах.

Робітниця громадського харчування приголомшено дивилася на мене широко розплющеними очима.

– Майра думає, що ти тепер не захочеш, щоб вона тут працювала, – втрутився нарешті Марел.

– І чому, дозвольте дізнатися?

– Хотіла трохи довше з дитиною побути, от і потягла додому картоплю, моркву і що там ще? Думала, що ти не помітиш.

– Мені зараз йти? – уточнила дерев'яним голосом Майра.

– Спочатку я тебе насварю, а потім підеш, – сердито сказала я. – Про що ти тільки думала? Хіба можна молодій жінці тягати такі важкі місткості? І чому ти не сказала, що тобі зручніше продукти готувати вдома? У нас три чоловіки працюють, невже ніхто не допоміг би донести?

Я склала руки на грудях і грізно продовжила:

– Хто наглядає за дитиною зараз?

– Сусідська дівчинка.

– Скажеш їй, що якщо погода буде тепла, нехай вдень приносить малюка сюди, аби лише він не заважав тобі працювати. До нас сьогодні має прибути ще один лікар, тож їдців додасться.

Майра мовчки кивнула.

– Марел зробить для твого сина манежик. Зробиш? – це питання вже призначалося батькові Ліл.

– Легко.

– Тоді чого стоїмо? Незабаром пацієнтів годувати, а в нас ще кінь не валявся!

– Шо? – пролунало у відповідь на три голоси.

– Ідіть уже, – махнула рукою у бік навісу, під яким грубка терпляче чекала, поки її розпалять. – Займайтеся своїми справами.

Сама попрямувала до ґанку, на ходу невдоволено бурмочучи, що залишилося тільки на дереві при в'їзді до села повісити оголошення, що я бігаю вранці. Аж раптом хтось про це ще не знає?

У хаті було тихо. Тор знову заснув, Кейн, лежачи в ліжку, читав “Медичний вісник”, а Зауні та Рівар про щось тихенько розмовляли за столом.

Гріх не скористатися такою ідилією. Тому попередила, щоб мене через дрібниці не турбували, і попрямувала до своєї кімнати. За хвилину я вже лежала в ліжку і відчайдушно позіхала. У ногах у мене примостився Барс і насторожено втупився у двері.

Тільки-но в голові почала формуватися думка, що я так і не сказала Марелу, що потрібно зробити двері з великої кімнати в колишню спальню Жастіни, щоб помешкання Брейна мало окремий вихід і йому не доводилося ходити через наші з Ліл "покої", як сон здолав мене. Проблеми, важливі й не дуже, на якийсь час відступили та дали можливість відпочити моїй бідній голівоньці.

Ніхто мене не потривожив, і прокинулася я якраз до сніданку. Але коли увійшла до великої кімнати, на мене чекав сюрприз – Зауні поїхав.

Звісно, я зовсім не шкодувала про те, що він залишив лікарню, стосунки у нас не склалися від самого початку, але що він змотається навіть не попрощавшись – не чекала.

Доки я дивувалась незрозумілим діям заступника командира, з коридору почувся голос Майри – прибув сніданок. Поки дівчата поспішно сервірували стіл, я тим часом підготувала ліки для ін'єкції.

Коли Тор дізнався, що його заступник забрався з мого будинку, настрій у нього і до цього не райдужний знизився майже до нульової позначки. Але він ніяк не прокоментував цей факт. Мовчки зсунув ковдру, відкривши мені стегно, тільки-но я підійшла зі шприцом до його ліжка.

Я вже була майже впевнена, що важкий пацієнт починає видужувати, тим більш прикро було, що невдовзі після полудня у хворого піднялася дуже висока температура, і він знову впав у забуття.

Новий препарат, звісно, річ хороша, але лікування має бути комплексним, а я все ще не знала, який засіб із тих, що вже маю, потрібно використовувати для запаленої рани.

В черговий раз вилаявши безсовісного фейрі, що так і не доставив лікаря, я зважилася на експеримент. Промила та обробила місце травми спиртом, розчавила три пігулки від болю у горлі, присипала отриманим порошком рану та за допомогою Ліл наклала пов'язку.

Провідала решту своїх пацієнтів. Дівчинка, у якої витягла скалку, почувала себе набагато краще. Хлопчика з переломом знову хотіла забрати до лікарні, але він поспішив запевнити, що поводиться просто чудово, нікуди без дозволу не лізе і дуже хоче бути вдома. Погодилася, а що робити?

Ще й Кейну дозволила наступного ранку поїхати до місця служби. Суворо попередила, щоб ще кілька діб не знімав руку з косинки. І залишиться у мене в лікарні лише один пацієнт. Але чи виживе він? Ось так у метушні та турботах пролетів ще один день.

Майра вже давно побігла додому, Рівар з Марелом теж попрощалися і пішли, а ми з Ліл якраз збиралися спокійно поласувати чаєм зі свіжим медом, як біля нас зненацька з'явився доктор Брейн. Разом зі своїм стільцем, милицями та величезним саквояжем на колінах.

Волосся гостя стояло дибки, пенсне зсунулося на кінчик носа і трішки з'їхало набік, тож тепер одне скельце було вище за інше. Але очі мого нового співробітника при цьому сяяли захопленням.

– Ух ти! – зовсім не як статечний чоловік середнього віку вигукнув він. – Це було незабутньо!

Темний фейрі вшанувати нас своїм візитом сьогодні не забажав. Мабуть, своїми проханнями я його вже дістала.

Брейн ще більше скуйовдив і так не ідеальну зараз зачіску і повторив:

– Ух ти!

Кейн упустив газету, яку знову вивчав лежачи на ліжку, і здивовано витріщився на явлення нового лікаря народу. Очевидно, він, як і Тор, вважав, що коли йшлося про те, що приїде лікар, значить, це їхній фельдшер Фарел і ніхто інший.

– Вітаю вас, докторе Брейн, у нашій невеликій лікарні! – радісно вигукнула я.

– Вітаю, лікарю Кардел, – променисто усміхнувся довгоочікуваний колега, що нарешті-таки прибув. Мабуть, це Рівар просвітив його з приводу мого імені. Тому що я вчора навіть забула представитися як слід.

– Просто Жастіна, – підійшла до чоловіка і простягла йому руку.

– Тоді, просто Брей.

– Домовилися. Знайомтеся – це Ліл. Моя незамінна помічниця та майбутня медсестра. З рештою працівників познайомитеся завтра.

– А цей юнак теж наш колега? – новий лікар з цікавістю подивився на Кейна, бо, звичайно ж, звернув увагу, що хлопець вивчав його газету.