Розділ 18(1)

– Ти дуже спостережлива.

– Ми з тобою живемо в одному будинку, як на це не звернути увагу?

– На що саме?

– Ти не знаєш, як поводитися з плитою, боїшся домашніх тварин і не вмієш їх доглядати. Натомість тих, кого мої односельці побоюються, ти не замислюючись тягнеш до хати.

– Далі.

– Я декілька разів звертала увагу, що ти ніби шукаєш щось поглядом, але не знаходиш. Іноді, коли ти заходила до будинку, то плескала рукою по стіні вгорі, ніби там щось має бути. І сердито насуплювалася, бо там того, що тобі потрібно, не виявлялося.

– Ще.

– Ти стільки знаєш і вмієш... невже це саме по собі з'явилося, коли прокинувся твій цілительський дар? Хоч це і неймовірно, але я думаю, що ти вже робила це раніше. Але де?

– Ти дуже розумна та розважлива для своїх років.

– А ти для своїх.

– Ну, і що ти про все це думаєш?

– Думаю, що ти не просто так завела цю розмову.

– Це точно, – я вдихнула більше повітря, – не просто так. Я, справді, не Жастіна.

Не схоже, що Ліл дуже здивувалася. Вона лише ширше розплющила очі й чекала, що я скажу далі. І я почала розповідати.

Свою історію постаралася викласти якомога коротше, основні факти: прийшла з іншого світу, який набагато далі просунувся майже в усіх галузях науки та зокрема – медицині. Вмію робити багато з того, про що тутешні лікарі й гадки не мають, але при тому не знаю назви елементарних препаратів від застуди. Тому й запросила до нас досвідченого та розумного фахівця.

Що сама не лікарка, приховала. Нехай думає, що я справді професіонал, тоді буде впевнена, що я багато чого можу її навчити.

Про свій вік теж скромно промовчала, інакше тендітне довірче ставлення, що виникло між нами, може зруйнуватися. Зараз Ліл, видно, вважає мене подругою, хоч і набагато старшою. Однак, як вона поставиться до мене, якщо раптом дізнається, що я насправді їй у матері годжусь – уявлення не маю.

І тепер найголовніше – я ніколи не зможу згадати минуле, якого в мене не було. Про життя Жастіни я знаю лише те, що сама Ліл мені розповіла. Законів цього світу я не вивчала, звичаїв не знаю і можу потрапити в халепу, якщо ненароком запитаю щось, про що тут знають навіть найменші діти.

Тому допомога Ліл мені просто необхідна. Почати хоча б із того, чому помічниця сама зовсім недавно стала свідком. Як звати синка старости? Чи відомо селянам про те, що він здатний вдарити жінку і чи були такі випадки раніше? Якщо були, то старості повідомлено про це? Як райнер Лойс ставиться до витівок спадкоємця Годара? Якщо наступного разу, коли зухвалець посміє підняти на мене руку, а Барс цю кінцівку йому ненароком відкусить, можна вважати це самообороною?

І от що я дізналася. Хлопця звати – Валір. Про те, що син старости когось побив, моя помічниця ніколи не чула. Але, що він грубий і зухвалий – загальновідомо.

Скаржитися райнеру на витівки Валіра марно, бо Лойс і Годар – давні друзі, а староста вважає свого спадкоємця найкращим із найкращих.

Годар нікому не повірить, якщо жалітимуться, що хлопець зробив якусь підлість. А може, чудово знає, яка мерзота його син, але все одно скривдити його нікому не дозволить. Тому скаржитися на негідну поведінку Валіра його батькові чи Лойсу – собі вийде дорожче.

Якщо Барс покусає сина сільського голови, то Годар одразу ж підстереже звіра та застрелить. Зброя у старости є. До того ж останні кілька днів староста постійно такий злий, ніби з ланцюга зірвався.

Що люди говорили про Жастіну після того, як вона збожеволіла? Зрозуміло, що хтось дуже сильно побив її. Може, й по голові попало. Але лікар її не оглядав, тож причина незрозуміла. Хто захоче привозити з Торьохіного лікаря та оплачувати його роботу?

І справді. Ціни на медичне обслуговування деяким сім'ям тут взагалі недоступні, а витрачати їх заради чужої людини наважиться далеко не кожен.

Чи існують будинки для божевільних, і чому Жастіну туди не відправили, або хтось опіку оформив би? Будинок для блаженних є, звісно. Але, знову ж таки, гроші... Та й замикати дівчину, яка нікому не шкодила, не хотіли.

А опіка... Як нею опікуватись, незрозуміло. До будинку все одно без дозволу господині ніхто увійти не може, а хазяйка гостей запрошувати не поспішала.

Чи хтось здогадувався, що над колишньою власницею мого тіла було скоєно насильство? Здогадувалися, а як же? Майра на сході сказала, що впевнена, що так і було. Тільки хто ж його знайде, того ґвалтівника?

Чи був Валір у той проміжок часу у селі? Ліл цього не пам'ятала, якщо й був, то його не звинувачували.

А як щодо коменданта закута? Він теж не схотів розбиратися з фактом побиття мешканки села, за безпеку якого відповідав? Ліл припускала, що комендант, взагалі, не знає, що тут відбувалося. Його й зараз мало хто бачив, а тоді, пів року тому, він лише нещодавно був призначений на свою посаду.

Годар і Лойс, буває, їздять до Водного звітуватися перед комендантом про сільські справи. Ось вони кажуть, що начальник комендатури – справжній звір, повісити людину йому нічого не вартує, тому односельці тільки раді, що той самодур ще не приперся до нашого села, і намагаються нічим не привертати його увагу. Тим більше, що сама Жастіна назвати ім'я свого кривдника була не в змозі.

Розмова тривала не більше двадцяти хвилин, але за цей час мені стало спокійніше та легше на душі. Насамкінець я попросила свою помічницю уважно прислухатися до розмов мешканців Краю. Якщо щось говорять про мене, то я маю це знати. Раптом я зроблю або скажу щось не прийняте у цьому світі, нехай Ліл не соромиться мені про це повідомити.

Проте сиди – не сиди, а справи самі себе не робитимуть. Розумію, як Ліл хочеться більше дізнатися про моє колишнє життя, але зараз для освітньої лекції час явно невідповідний.

Ми якраз завернули за ріг, прямуючи до ґанку, коли у двір увійшли Майра та Марел. Вони обидва несли по великому металевому відру і про щось розмовляли, тому нас з Барсом і Ліл помітили не відразу. Але варто було моїй кухарці підняти очі та побачити своє начальство, вона ніби з розбігу на стінку налетіла. Обличчя жінки зблідло, вона похитнулася, і я прожогом кинулася їй назустріч.