Розділ 18

Я здивовано озирнулась. Ще один незнайомий знайомець? Гадки не маю, ким може виявитися цей хлопець, який стояв прямо за моєю спиною, тримаючи за вуздечку красивого рудого коня, і з презирливою посмішкою розглядав мене, ніби комашку під ногами.

– Невже таки прийшла до тями? Яка несподіванка. Чи спеціально придурювалася весь цей час? Так, це я вдало приїхав.

Вік хлопця, напевно, навіть менше, ніж у мене зараз, але зарозуміло-зневажливий вираз гарненького обличчя додавав йому років. Швидше за все, йому зараз близько двадцяти трьох. Не дуже високий, але статура – дай Боже кожному. Одяг новенький, мов тільки з-під голки, сидів на ньому, ніби влитий.

Темно-русяве волосся ідеальними локонами спадало на плечі, ніби хлопець і не мчав на коні хвилину тому. Підозрюю, що над його зачіскою ретельно попрацював перукар. Ідеальної форми брови чоловіка сердито зсунулися, темно-карі очі блиснули злістю.

– Встань! – несподівано різко пролунав наказ.

Я негайно підскочила з лави та повернулася до ворога. Не тому, що підкорилася розпорядженню зухвальця, а тому, що сидіти перед агресивним чоловіком, що стоїть просто за твоєю спиною, – наперед програшна позиція.

Непомітно зиркнула у бік найближчого дерева, біля якого нерухомо, майже зливаючись з корою, причаївся Барс. Він уже зрозумів, що нас відвідав якщо не ворог, то принаймні недоброзичливець.

У цей момент елерой, справді, перетворився на тінь. Він не ворушився і, здається, навіть не дихав. Примружені очі невідривно стежили за нахабою, що не очікував жодної небезпеки.

– Хто тобі дозволив підняти на мене очі, нікчемна повіє?

У мене тепер ще й брови підскочили з подиву. Виявляється, я навіть дивитися чи не дивитися, зобов'язана за чиїмось наказом?

– Я мала запитати дозвіл? – уїдливо поцікавилася.

– Забула, чому я тебе вчив і що отримаєш за непокору? – прошипів цей сільський мажор.

– Та пішов ти! – послала я його якнайдалі й, обігнувши лаву, попрямувала до свого будинку.

Хлопець блискавично метнувся мені навперейми та грубо схопив за лікоть. Того, що сталося далі, я ніяк не очікувала. Я здригнулася від жаху і завмерла, як кролик перед удавом.

Нехай я не знала цього хлопця і навіть не підозрювала про його існування, але моє тіло відразу відгукнулося на дотик сильних чіпких пальців. Воно пам'ятало, який біль вони можуть завдати, тому на мене, як іноді кажуть, ніби правець напав. Як таке могло статися, для мене залишилося незбагненною загадкою. Але це сталося – від переляку я не могла поворухнутися. Стояла, закам’янілою статуєю і навіть сказати нічого не могла, горло наче лещатами стиснуло.

А коли друга рука хлопця відпустивши вуздечку розмахнулася з наміром вдарити мене по щоці, я не встигла якось відреагувати. Або просто не змогла.

Але встиг Барс. Зі швидкістю блискавки гнучке руде тіло злетіло в повітря і, не давши жодного шансу доторкнутися чужій долоні до мого обличчя, елерой, як потужний таран, збив хулігана з ніг.

Той зойкнув, від несподіванки відпустивши мене, і брякнувся на землю горілиць. Ошелешено витріщився на Барса, який передніми лапами вже стояв у нього на грудях. Вишкірені ікла завмерли в небезпечній близькості від шиї дурня, який насмілився напасти на людину, яка знаходиться під охороною елероя.

– Прибери цього звіра негайно, тварюка така! – просипів раптом зблідлий ворог.

Моєму охоронцю подібний тон припав не до смаку. Елерой зло загарчав, і його паща ще трохи наблизилася до шиї зухвальця.

– Ти з глузду з’їхала? – із зусиллям видавив переможений нападник, в очах якого плескався жах.

– Вже давно, – нарешті перевела дух, – і, здається, не без твоєї допомоги.

– Тобі це так просто не минеться.

– Навіть якщо я повідомлю владу про те, що ти зґвалтував мене та мало не вбив, і тепер мені доводиться постійно ходити з охороною?

Хлопець пирхнув і повеселішав, що виглядало дещо дивно з огляду на його нинішнє становище.

– Кому скаржитися зібралася, дурноверха дівко? Моєму батькові?

Зрозуміло, переді мною син Годара, який повинен був погодитися одружитися зі мною, бо його татусь мав твердий намір позбавити мене всього майна. Найяскравіший приклад підтвердження правдивості прислів’я про яблуньку та яблучко.

– А що, більше нема кому поскаржитись?

– Ти Лойса маєш на увазі? Він зробить так, як йому звелить батько.

Он як? Впевненість у своїй безкарності – страшна штука. Такі особи, як це щеня, вважають, що їм усе дозволено, якщо татко – велике цабе на рівному місці.

– Барсе, відпусти покидька, – з жалем промовила я. Не вистачало ще, щоб Годар та райнер Лойс звинуватили елероя в агресивності й, не дай Господь, убили. Тоді мене захистити буде нікому. Хіба що фейрі, якщо йому буде ще до мене діло. Мій охоронець неохоче відступив від поваленого супротивника.

Довести, що цей, з вигляду нормальний молодик – нелюд, яких мало, я не зможу. А от якщо Барс завдасть йому шкоди, то всі шишки полетять на нас обох. Головні особи села цілком здатні налаштувати проти нас усе населення. Зате тепер, коли я знаю, хто та сволота, що знущалася з беззахисної сироти, я неодмінно придумаю, як помститися.

Настрій влаштувати ранкову пробіжку до вже облюбованого мною струмка, зник без сліду. З жалем кинула погляд на стежку, якою сьогодні так і не встигла скористатися для відновлення своєї фізичної форми.

– Ходімо додому, Барсе.

Але елерою це здалося несправедливим. Він несподівано підскочив до жеребця, який здивовано спостерігав великими опуклими очима, як його господар піднімається з землі, і грізно гарикнув.

Кінь, що не чекав нічого подібного, підстрибнув на місці, підняв хвіст і рвонув уздовж вулицею, тільки пил за ним заклубочився.

Синок старости провів поглядом тварину, що віддалялася, і подивився на мене з такою пекучою ненавистю, що, здавалося, ще трохи і я спалахну, як смолоскип.

– Ніколи більше не наближайся і не простягай до мене свої руки, інакше простягнеш ноги, – попередила наостанок і попрямувала додому.