Розділ 14(3)

– Що ти маєш на увазі? – поцікавилася обережно. – Хіба у моїй зовнішності щось змінилося?

– Ні, – задумливо подивилася на мене дівчинка, – зовні ти така сама, але...

– Що “але”?

– Ти поводишся зовсім інакше, ніж раніше. Говориш не так, як раніше.

– А хіба ти пам'ятаєш, як я розмовляла? – здивувалась я. – Сама ж казала, що мої батьки загинули майже два роки тому і тоді я втратила розум.

– Я не казала нічого такого! – Ліл навіть головою крутнула заперечливо. – Ти збожеволіла набагато пізніше.

– Ось як? І коли?

– Ну… – моя помічниця замислилася, пригадуючи, – десь із пів року тому.

Я мовчки дивилася на дівчину і навіть не могла підібрати слова для наступного питання. Чи знає Ліл хоча б щось про те, що спричинило раптове безумство Жастіни? Майбутня медсестра трохи повагалася, ніби не хотіла нічого розповідати, але все ж таки наважилася і продовжила без зайвого підштовхування з мого боку:

– Я знаю тільки те, що сказала моїй мамі Майра. Вона бачила тебе до цього.

– Що саме вона бачила?

– Вона ввечері бігла повз твій двір до подруги, щоб попросити щось для свого маленького, а ти ледве дибала до свого будинку через дорогу. Звідки ти йшла, не зрозуміло, адже з того боку немає жодної будівлі. Ні теплого одягу, ні хустки на тобі не було. І Майра повернула до тебе, щоб дізнатися, чи не потрібна допомога. Говорила, що просто злякалася, коли підійшла ближче і побачила, як виглядала дочка колишнього старости.

– Далі, – глухо промовила я, вже передчуваючи, що сталося потім.

А далі було ось що: Жастіна, сильно побита, з опухлим обличчям, у рваній сукні, вкритій плямами крові, навіть не звернула уваги, що з нею заговорили. Здавалося, що вона просто не зрозуміла, що поруч з нею з’явилася людина.

Жінка, яка тепер працює в мене кухаркою, тоді кинулася до дівчини й, стягнувши з себе хустку, спробувала її укутати, бо на вулиці надвечір похолодало. Але постраждала допомоги не прийняла. Страшним голосом закричала від жаху і кинулася бігцем до свого будинку.

Майра помчала слідом, але Жастіна неслася, як на пожежу, тому встигла заскочити в будинок і зачинити за собою двері.

Жінка ще пів години її кликала, стукала у двері, і просила відчинити, але відповіддю їй була тільки тиша. Майра змушена була врешті-решт піти, адже залишила маленьку дитину із сусідською дівчинкою. А увійти до будинку, над яким попрацював маг, без запрошення ніхто не міг.

Десь із тиждень постраждала дівчина, взагалі, не з'являлася на очі людям, а коли нарешті вийшла, то була вже цілком божевільна. Вона не говорила нічого, тільки бурмотіла щось зрозуміле тільки їй, іноді сміялася чи плакала.

Могла зайти в будь-яке подвір'я і тихенько стояла там, поки їй не виносили щось поїсти. Ось так і протягнула ще майже пів року, поки одного ранку не вийшла зі свого будинку в абсолютно нормальному стані, та ще й оголосила себе цілителькою.

Як вона пережила залишок зими у неопалюваному приміщенні, одному Богові відомо. І хоч зими у цих краях досить теплі, але іноді буває й невеликий морозець. Проте із димаря жодного разу не йшов дим. Що вона їла тими днями, теж невідомо.

– А сукня вся була в крові? – запитала, не зводячи з Ліл уважного погляду.

– Ні, – неохоче відповіла дівчинка, – переважно спідниця.

Ось тепер усе стало на свої місця. Не дарма я сумнівалася, що причина божевілля Жастіни – трагічні події, пов'язані із загибеллю батьків. Якась тварина, у людській подобі, зґвалтувала і побила дівчину, що і так була скривджена долею, яка залишила її сиротою. А потім, можливо, ще якесь потрясіння змусило її взяти ніж і встромити його собі в груди.

Тепер до моїх довготривалих планів додався ще один пункт: дізнатися, хто ця мерзота, і помститися. Нехай особисто мені цей гад нічого не зробив, але ж має перемогти справедливість?

Поки йшла до потрібного мені будинку і згадувала позавчорашню розмову з Ліл, перебирала в голові вже знайомих мені селян, намагаючись зрозуміти, чи хтось із них здатний на такий низький вчинок.

Занурена в невеселі думки, не помітила, як ми з елероєм, що супроводжував мене, вже наблизились до будинку сільської швачки. Не встигла постукати у ворота, як з хати почувся сердитий крик:

– Лейде, ти знову? Та що ж це таке? Я вже казала, що більше не терпітиму?!

У відповідь долинуло невиразне бурмотіння, але господиня, що не на жарт розлютилася, не стала слухати жодних виправдань.

– Зараз прийде Жастіна і що, по-твоєму, я маю їй сказати? Що замовлення зіпсовано?

Я відчинила хвіртку, увійшла у двір і попрямувала до будинку. В цей час двері відчинилися, на ганок вискочила розлючена Тана і гаркнула:

– Все, Лейде, терпець мій урвався! Ти більше на мене не працюєш!

Слідом за швачкою в отворі дверей з'явився здоровенний чолов’яга і жалісливо прогудів:

– Тано, будь ласка… Ну куди я піду?

– Нічого не знаю!

– А гроші за тиждень? – майже без бою здався її співрозмовник.

– Я їх утримаю за зіпсовану річ, – рішуче махнула рукою Тана. – Навряд чи Жастіна захоче забрати своє замовлення.

– А що зіпсувалося? – поцікавилася я. Обидва сперечальники смикнулися від несподіванки.

– Е... Жастіно, – відразу скинула гучність швачка, – один із твоїх костюмів поки не готовий, – вона зло зиркнула на засмученого чоловіка: – Іди, я все тобі вже сказала.

– Невже не готовий? – усміхнулася я. – А подивитися можна?

– Гаразд, – Тана приречено відступила від дверей, – заходь.

Звільнений працівник йти не поспішав і затупотів у будинок за нами. Модистка невдоволено пирхнула, але проганяти його не стала.

– Он твоє замовлення, – показала вона на стіл і засмучено зітхнула.

Я підійшла ближче і мало не засміялася. Так ось від чого зчинився гармидер? Прямо посередині сорочки від мого нового операційного костюма, красувалася підпалина, яка точно повторювала форму підошви праски, що тепер стояла поряд, на металевій підставці.