Розділ 11(3)

Моя помічниця обійшла стіл із пораненим і попрямувала в куток із піччю, бо вже знала, що зараз я все одно попрошу нагріти води.

Придбані інструменти, безумовно, потрібно простерилізувати. Ось тільки чи чекатиме мій пацієнт стільки часу, не прокидаючись від “наркозу”?

Поки дівчинка розпалювала вже підготовлену з вечора плиту, я швидко проінспектувала вміст пакета з медикаментами.

Витягла високий темний флакон, відкрутила кришечку та обережно піднесла до носа. Спиртовий запах, який ні з чим не сплутаєш, вдарив у ніс. Просто чудово!

Сподіваюся, що це допоможе вбити більшу частину шкідливих мікробів, бо я не знаю, який час маю у своєму розпорядженні. Чи вистачить його, щоб зробити первинну хірургічну обробку пораненому звірятку. Знеболюючі препарати тут не допоможуть. Тварині не поясниш, що я їй намагаюся допомогти, все одно буде чинити опір і вириватися щосили, бо буде хоч і не боляче, зате страшно.

Налила в широку пузатеньку баночку до половини спирту (хоч господар аптеки повідомив мені, що то у флаконі “уналі”, я тепер точно знаю, що це за рідина), у мілку широку миску вилила решту вмісту пляшки й кинула туди два затискачі та ножиці. У баночку поклала три голки та нитки. Шкода, що для іншого способу обробити шовний матеріал у мене зовсім немає часу.

– Ліл! – гукнула асистентку, коли підготувалася до операції. – Іди сюди, допомагатимеш.

Майбутня медсестра вже була в курсі, що має робити: поки що я довіряю їй лише обрізання ниток. І то допомога. Головне, щоб дивилася що я роблю і вчилася.

Через десять хвилин пацієнт, який все ще не прийшов до тями, з пов'язкою на лапі і на нижній частині тулуба, тихенько сопів у великому тазу, який Ліл притягла з дому.

Цікаво, невже дівчинка й справді вірить, що цей кіт відрізняється від решти представників домашніх котячих не лише вагою та розмірами, а й чимось ще?

Адже не далі, як учора, ми з нею розмовляли про дива у цьому світі.

На мій подив, з'ясувалося, що я потрапила в не зовсім магічний світ, і магів тут не так вже і багато. Тому, побачивши вперше світильник, який приліпив на стелю Ореф, дівчинка вразилася не менше за мене.

А я-то думала, чому князь, якщо на нього безсумнівно працюють усі кращі чарівники цього світу, не наведе лад з медичним обслуговуванням у населених пунктах, що йому належать?

Ймовірно тому, що чарівники тут зустрічаються дуже рідко? Це деякою мірою підтвердила моя помічниця. Коли я поцікавилася, чи не живе в якомусь селі поблизу хоч один обдарований представник людського племені, Ліл спочатку навіть не зрозуміла, чого я хочу.

– Чарівники, – підказала я.

– Чарівники? – вона неабияк здивувалася. – А хто це?

– Дуже сильні маги, – пояснила я, дивлячись на ошелешене обличчя Ліл. Невже Ореф і тут особа непересічна? – Які можуть всякі дива творити.

– Навіть не знаю, – задумалася помічниця. – Які, наприклад, дива?

– Наприклад: людину перемістити на дуже значну відстань чи повернути когось до життя?

Ось тепер Ліл, взагалі, витріщила очі.

– Якби у нас таке було, то навіщо треба було б їздити до сусіднього закуту, до тамтешнього лікаря?

А от, справді, навіщо?

– Знахарі, травники, відунки – знаю, що є, маги теж є, але дуже і дуже мало, а ось хто такі чарівники... – медсестра-початківець знизала плечима.

– А хто ж тоді мій будинок зробив майже неприступною фортецею?

– Поняття не маю, – розгубилася Ліл, – раніше ту людину ніхто з наших не бачив. І більше ні в кого такого дивного будинку немає, тільки в тебе.

Гаразд, подумаю про це потім. Не забувши ще раз попередити Ліл, щоб ні про що, що вона бачить і чує у мене в будинку, нікому не розповідала, я закрила тему про магів.

Прийшов Рівар, потім підтягнувся Марел, і день увійшов у своє звичне, якщо можна сказати про тутешній бедлам, річище.

Коли я озвучила свої умови прийняття тата Ліл на посаду різноробочого у своїй ще не існуючій клініці, він спочатку здивувався моєму нахабству, потім розсердився, далі вирішив трішки пообурюватися. Але я на корені зарубала бунтівницький настрій і рішуче заявила, що ніхто його неволити не збирається. Хоче – погоджується, не хоче – нікого не тримаю. Потім, щоб трішки поліпшити йому настрій, повідомила, що крім обов'язків у нього будуть дуже великі права.

Тепер мій вже майже працівник спантеличено чухав маківку, розмірковуючи, чи варто погоджуватися, чи ні?

Особливо засмучували його перші два пункти трудового договору, один з яких говорив, що він ні з ким не має права обговорювати, якщо раптом побачить у мене в будинку щось не зовсім йому зрозуміле, або невідоме. А до розряду незрозумілого я віднесла своїх гостей та пацієнтів.

Адже, як я нарешті здогадалася, фейрі, що поцупив мене з дому, особистість загадкова і казкова не тільки в моєму рідному світі, але і тут теж.

До речі, тільки згодом я зрозуміла, що в моєму домі, коли Ореф притягнув князя і княжого касира, темного бачили тільки я і Ліл. І то тільки тому, що дівчинка не вчасно забігла до будинку. На вулиці фейрі тоді не з'являвся. Князь особисто вийшов до свити, що прибула до нашого села своїм ходом, щоб повідомити мені про подарунок.

Ось через необхідність дотримуватися секретності й випливала найголовніша умова: Марел не буде зловживати алкоголем. Адже, як кажуть, що у тверезого на умі, то у п'яного на язику. Я ж зовсім не хочу привертати до себе надмірну увагу. Одне діло, коли дар прокинувся. Чи мало від чого це може бути? Інше – переселення душі, інший світ, фейрі тощо.

Ще один пункт договору також викликав незадоволене ремствування у потенційного співробітника, але я твердо стояла на своєму: на руки Марел отримуватиме половину тижневої зарплати. Другу половину віддаватиму його доньці разом із її заробітком, щоб дівчинка закуповувала продукти для сім'ї.

– А що хорошого скажеш? – пробурчав похмурий співрозмовник після недовгого розмірковування.