Розділ 10(1)

– Та нема за що, мишко, – вишкірився в зловісній посмішці чаклун, і я цілком виразно усвідомила, що всі ми тут проти нього мишки. Захотів – переніс людину в чужий незнайомий світ, а передумає, може повернути назад, тільки...

– Саме так, – продовжив мою думку фейрі. – Повернутися ти зможеш лише в те тіло, яке я для тебе виберу, зрозуміло?

Та куди ясніше? Князівський чародій може собі дозволити все, що завгодно.

– Не знаю, що дозволяють собі маги Мілларда і чи, дійсно, вони у нього є, мені це з'ясовувати не цікаво, – відповів злий чарівник на невисловлене припущення. – Фейрі не допомагають людям. Мені надали послугу, я лише віддаю борг.

– Мною?

– Саме так.

Хоч я й раніше до Орефа любов'ю не палала, але тепер у мене, взагалі, все всередині переверталося від того, що перед цим чоловіком я безсила, як сліпе одноденне кошеня. Я починала тихо ненавидіти зарозумілого чоловіка, який уявив, що він цар і Бог. Чому це відбувається саме зі мною? Чому мені не дали жодного вибору?

– Отже, ти вважаєш, що краще було б померти у себе вдома, ніж жити тут? – виявив щось на кшталт інтересу Ореф.

– Я не знаю, – видихнула з болем, – що гірше: померти одразу під колесами автомобіля, навіть не усвідомивши цього, чи від того, що у тебе у життєво важливий момент не виявиться корови? Що, якщо я серйозно поранюся чи захворію? Хто лікуватиме мене?

– А тепер подумай, – Ореф міцно схопив мене за плечі й ривком притягнув ближче до себе, – якщо тобі теж байдуже, як будуть жити ці селяни, то чим ти краща за мене?

Я здивовано підвела на нього очі, і жар кинувся мені в обличчя. Адже, справді, чим мій егоїзм краще за його?

– У тебе є можливість змінити хоч щось у цьому світі! – рикнув темний. – Можливо, одне життя ти вже врятувала, а може й ні, але це дівчисько, яке ти забрала до себе? Вона ж дивиться на тебе, як на Бога! Навчи її всього, що знаєш сама. Навчи ще кілька таких же тямущих, як ця мала, і я відправлю тебе назад у твій рідний світ.

Я мовчки дивилася на злого мага. А він нарешті відпустив мене і вже спокійніше продовжив:

– Два роки – чим не відрядження? Якось ти вже зробила подібний вибір, тепер вибір за тебе зробив я. Тож яким буде твоє рішення?

– Мені потрібна допомога, – видихнула я.

– Нічого тобі не потрібно, – не погодився з моєю заявою Ореф. – Ти здатна впоратися з усім сама. Я тільки розкрию твій природний дар. Решта мене не стосується.

– Хоча б світло нормальне можу я мати у своїй лікарні? – зробила останню спробу покращити умови свого проживання.

– Це, будь ласка, – Ореф клацнув пальцями, з нізвідки виникла світляна кулька, стрімко злетіла до стелі та ніби прилипла до дерев'яної поверхні. Яскраве світло залило всю кімнату. Чим не електрика?

– Два роки? – уточнила я.

– Саме так.

– Домовилися.

– Ти мені довіряєш? – несподівано запитав Ореф.

– Ні краплі, – не роздумуючи сказала те, що він і так уже зрозумів, лише кинувши погляд у мій бік.

– Взагалі-то, правильно робиш, – погодився маг, – проте зараз ти підеш зі мною.

– У мене безліч справ, – якомога впевненіше повідомила я і кинула погляд на настінні ходики, які ми вчора купили на ринку. Коротка стрілка на циферблаті стояла рівно на шістці.

– Похвально, що ти так завзято взялася до виконання своїх обов'язків, але зараз я все одно заберу тебе з собою.

– А чи дозволено мені запитати, куди? – пробурчала приречено. Сперечатися з темним фейрі собі дорожче.

– Сама все побачиш, – Ореф подав мені руку, і я неохоче простягла свою, яку одразу міцно обхопили довгі чіпкі пальці мага.

Мить, і ми опинилися у дивовижному місці. Дух захопило, коли я озирнулася. Мені таке й уві сні не могло примаритися. І хоч зовсім недалеко від нас плескалися хвилі, що набігали на берег, кришталево чистої, іскристої в променях яскраво-жовтого сонця води, назвати це місце звичайним пляжем язик не повертався.

Я навіть не змогла визначити, якого кольору дрібний пісок, що переливався, під нашими ногами, тому що по його поверхні безперервно пробігали рожеві й блакитні мерехтливі відблиски.

Тиша стояла така, що у вухах дзвеніло, і це було дивно. Принаймні плескіт води та шум високих листяних дерев, що огороджували непрохідною стіною казковий пляж і ритмічно розгойдувалися, як від сильного вітру, повинен бути чутний.

Аромат невидимих ​​квітів вривався в легені, змушуючи голову кружляти, а повітря тремтіло і ніби плавилося. Здавалося, ще мить і воно почне потріскувати. Спостерігати таке захоплююче явище було дуже цікаво.

Я кинула приголомшений погляд на свого супроводжуючого. Він лише знизав плечима і сказав:

– Магія.

При цьому жодного звуку не вилетіло з його рота, тільки за рухом губ я зрозуміла, що він сказав.

І раптом Ореф просто взяв і сів на пісок. Потім підвів на мене очі й поплескав себе по стегні. Жест вельми однозначний – він запрошував мене сісти йому на ноги.

Я відступила на два кроки й заперечливо похитала головою. Брови фейрі зсунулися, губи сердито стиснулися, він знову ляснув себе по стегні й простягнув мені руку.

Я зітхнула і неохоче виконала розпорядження. Якщо навіть стільці поспішають виконати його команди, що говорити про слабку маленьку жінку? Орефу нічого не варто було висмикнути мене з мого рідного світу, а силою змусити сісти туди, куди він забажає – взагалі не проблема.

Чекаючи подальших розпоряджень, я подивилася прямо в загадкові чорні очі, а маг одними губами наказав:

– Заплющ очі.

Заплющила, а що робити? Ореф трохи розвернув мене й обійняв за плечі, міцно притискаючи спиною до своїх грудей. Я навіть не сіпнулася. Жодного сенсу в тому, що відбувалося, не бачила. Якщо чаклун хотів завдати мені якоїсь шкоди, зовсім не обов'язково було тягти мене в це чарівне місце, він міг це й удома зробити.

У романтичних почуттях його теж неможливо було запідозрити. Проте, коли я ніби під дією сильного снодійного раптом почала засинати, на межі усвідомлення, що вислизало, мені здалося, ніби до моєї шиї доторкнулися в легкому поцілунку гарячі губи фейрі.