Розділ 8(2)

Ліл схопила ківш і помчала надвір, де на довгій мотузці, прив'язаній до кілочка, вбитого прямо посередині двору, паслася норовлива тварина.

Повернулася доярка з майже повним ковшем і обережно поставила його на стіл. Я налила всім по невеличкій чашці молока (посуд виявила в тій скрині, яку знайшла під ліжком) відрізала по чималому шматку хліба і широким жестом обвела стіл:

– Налітайте!

З їжею покінчили миттю, а з рештою молока я відправила до Мей Еріка, який так вчасно бігав з двома друзями навпроти мого двору.

Перехопили та й досить, дітям молоко потрібніше, а в нас ще ввечері буде.

На час вечірньої дійки головна кімната в моєму будинку виблискувала, як нова копійка. Поки я мила підлогу і меблі у своїй кімнаті, Рівар виявив ініціативу і приніс з дому жорстку мітлу з якихось пружних гілок та мило. Ліл поливала гарячою мильною водою підлогу, а її напарник старанно дряпав її мітлою.

Сама б я, напевно, цілий місяць тут копалася, але молодь мені трапилася спритна, не дали пропасти бідній переселенці. Коли все закінчили, я озирнулась і мусила визнати, що попрацювали всі на славу. Одне засмучувало – розбиті вікна. Ну, нічого, і з цим згодом упораємося.

Відділила половину вечірнього молока нам з Ліл, решту вилила в заздалегідь приготовлену пляшку, відрядила Рівара доставити посилку до місця призначення, а сама сіла за стіл і полегшено зітхнула.

Говорити, що життя налагоджується, поки що зарано, але перші кроки в цьому напрямку зроблено. Тепер хоч не соромно буде очі підвести, якщо хтось у гості завітає.

Ліл теж сіла до столу, і ми ще довго розмовляли. Мені все було цікаво, тому я питала і питала.

А майбутня медсестра про все розповідала. Чи є в селі якісь ремісники? Чи можна десь недалечко купити продукти? Де тутешній швець купує нитки? Аптека є чи ні? А перукарня? А хліб самі печуть? А ножі де беруть?

І тут, перервавши нашу розмову, з вулиці почувся крик:

– Ліл! Бісова дівка, де ти там? Ану, швидко йди сюди!

Дівчинка сіпнулася, ніби її вдарили, і злякано зіщулилася.

– Батько приїхав, – прошепотіла вона з відчаєм у голосі.

– Ось як? – я співчутливо подивилася на дівчинку. – Ходімо з'ясовувати, що твоєму батькові так нагально знадобилося.

– Я краще тут побуду, – Ліл ще більше зіщулилася, і я пошкодувала, що Рівар, за моєю вказівкою, повернув чудо-мітлу законній господині.

Одначе, це, мабуть, і на краще. Якщо раптом між нами виникне сутичка, впевнена, що зможу за себе постояти без додаткового “озброєння”.

Кожен чоловік вважає, що може впоратися з будь-якою жінкою, тому що він, безперечно, фізично сильніший. Може, це і правда, але тільки якщо цьому чоловікові не траплялася суперниця, в друзях у якої була майже вся четверта мотострілецька рота під керівництвом капітана Селіванова.

Навіть попри моє небажання, Руслан навчив мене деяких прийомів. Кеп і слухати не хотів жодних відмовок, просто при кожній нагоді хапав мене за руку і тягнув у будь-яке затишне місце, щоб навчити найпростіших способів самооборони. А його підлеглі тільки раді були йому допомогти.

Проте чи не зроблю я Ліл та її сім'ї гірше, якщо дам відсіч? Розлючений мужик цілком здатний потім зірвати злість на своїх домочадцях. Тому намагатимусь розв'язувати питання дипломатично. Хоча б напочатку.

– Вище голову, люба! – суворо наказала майбутньому світилу місцевої медицини. – Ти тепер не звичайне дівчисько, а помічник лікаря, тому поводь себе відповідно. Ходімо.

І пішла назустріч прийдешнім неприємностям. Ліл неохоче сповзла зі стільця і ​​попрямувала за мною.

– Гей! – пролунав з вулиці злий рик. – Ти там оглухла?

Я ривком відчинила двері й спокійно вийшла на ґанок.

– Чим зобов'язана? – крижаним тоном поцікавилася і зневажливо зморщила ніс, побачивши високого розгніваного мужика. Виглядав останній не надто виснаженим життєвими негараздами, на відміну від майже прозорої дружини.

– Де ця негідниця? Зараз же нехай іде додому!

– Не знаю, про кого йдеться, – голосом холодніше арктичного льоду, заявила я, – у цьому будинку немає жодних негідниць і бісових дівок. Перед вами новий лікар цього закуту, – на ґанок вислизнула Ліл, – і старший помічник лікаря, в майбутньому медсестра та асистент при хірургічних операціях.

– Слухай, ти! – гаркнув візитер.

– Я слухаю дуже уважно, – уїдливо кинула я, – настільки уважно, що постараюся запам'ятати кожне слово, яке вилетить із твого рота, щоб усі до одного повторити представнику влади, коли піду писати на тебе заяву.

– Шо-о?

– Образа посадової особи під час виконання нею обов’язків, карається дуже суворо. Оскільки я тут за наказом князя маю організувати лікарню, а твоя дочка в ній працюватиме, то ми обидві під його захистом. Ну то що? Будемо лаятися чи спокійно поспілкуємось?

– Та що ти...?

– Так-так, продовжуй.

– Дівчисько має бути вдома, – зменшив оберти татусь, – батько приїхав, а його навіть погодувати нікому. Дружина з дітьми зайнята, а про мене хто потурбується?

– Ти хворий?

– Чому хворий? – заперечив гість і від здивування навіть забув, що він, взагалі-то, лаятися сюди прийшов.

– Якщо ти не в змозі відрізати шматок хліба і підігріти собі тарілку супу, то напрошується лише одна відповідь.

– Та я можу гору звернути! – знову почав закипати непроханий гість.

– От і чудово! – радісно потерла руки. – Отже, йди за мною.

– Куди? – підозріло озирнувся незваний відвідувач.

– Шукати справу для грубої чоловічої сили.

– Шо?

– Заходь, сказала, і швидше.

Розвернулася і, проштовхнувши Ліл у двері, увійшла сама.

Коли тато новопризначеної медсестри, весь час оглядаючись, ніби чекав, що його хтось хапне зубами нижче спини, перемістився в кімнату, я тицьнула рукою в бруси, що лежали біля стіни, які я знайшла в сараї:

– Ось!

– Не зрозумів.

– А що тут незрозумілого? Повинна ж твоя дочка десь упорядковувати себе. Та, хоча б, спокійно вмитися. Робота у неї буде складна і важка, от і зробиш ширму тут, – я вказала місце передбачуваного розміщення перегородки.