Розділ 7(1)

Там, де хлопчик зістрибнув на землю, в щілині потрісканої дошки стирчав дуже гострий уламок скла. Як він туди потрапив, було зовсім незрозуміло: чи діти так гралися, чи господиня сама встромила скельце в паркан? Головне було не це, важливіше інше – великі краплі крові на прим'ятій хлоп'ячими ногами зеленій траві. І де мені тепер шукати майбутнього кандидата до колонії?

– І-і-і... – почувся зовсім поруч зі мною тоненький писк.

Зазирнула за рясний округлий кущ з великим лопушистим листям і витягла звідти одного з найдрібніших нападників. Малюк тремтів усім тілом і заливався сльозами. Куди, цікаво було б знати, дивляться його рідні? Як можна залишати без нагляду таку маленьку дитину? Йому ж щонайбільше років шість.

– Як звати? – суворо запитала.

– Е… Е… – ковтав сльози малий.

– Швидко відповідай!

Не до церемоній зараз. Якщо чаклун мене сюди притягнув, то це не просто так. Видно, медика у цьому селищі зовсім немає.

– Ерік, – відрапортував дрібний і навіть плакати перестав. – Тофар тепер помре? – з жахом у голосі прошепотів він. – Мій дідусь помер, у нього також сильно кров текла.

Спочатку хотіла пошукати ключ і замкнути двері, але з огляду на те, що тепер у будинок можна спокійно увійти через вікно, махнула рукою і наказала:

– Ходімо!

– Куди? – шморгнув носом хлопчик.

– Спробуємо врятувати Тофара. Веди мене. Куди йти, знаєш?

– Звісно, знаю, – охоче відповів хлопчисько, схопив мене за руку і потяг на дорогу, – це мій брат.

Йшли майже бігцем, я ледве встигала за провожатим, що аж пританцьовував від нетерпіння. Що ми вже наближаємося до місця проживання пораненого, я зрозуміла, коли почула відчайдушний жіночий крик.

– Що робити? – голосила мати постраждалого. – Ріваре, біжи швиденько до старости, попроси коня та віз. Якщо дасть, повеземо до сусіднього закуту. Інакше мій хлопчик спливе кров'ю!

Вищезгаданий Рівар вискочив з дому і помчав до воріт, слідом за ним з дому вибігла невисока, акуратно одягнена жіночка. Обличчя її було мокре від сліз.

– Говорила ж, щоб не ходили туди, говорила ж! – лементувала господиня будинку. – Гріх глузувати зі скривджених долею! От і розплата!

Прямо у воротах ми зіткнулися з довготелесим хлопцем, який побачивши наш з Еріком дует відсахнувся і вражено подивився на мене.

– Мам! – крикнув він.

– О, Господи, – жінка схопилася за серце, – тільки цього не вистачало. Жастіно, дівчинко, – запобігливо залепетала вона, – будь ласка, пробач моєму синові. Я тобі присягаюсь, такого більше ніколи не повториться. Пропусти Рівара, люба, інакше мій синок помре. Ти ж сама знаєш, як важко втрачати близьких. Нам потрібно терміново знайти коня з возом. Валіс, – кивнула вона комусь за моєю спиною, і я різко обернулася.

Від двору навпроти, намагаючись ступати безшумно, обережно наближався міцний кремезний дядько. Побачив, що я помітила його маневри, зупинився і вдав, що нічого й ніколи проти мене не задумував.

– Як звати твою маму? – тихо поцікавилася в Еріка, який так і стояв поруч, вчепившись в мою руку.

– Флора, – охоче повідомив хлопчик.

– Послухай мене, Флоро, – голосно і чітко сказала я, – якщо твій сусід посміє хоч пальцем до мене доторкнутися, я передумаю допомагати Тофарові. Тоді можеш шукати хоч коня, хоч віз, хоч літак, поки дитина не знепритомніє від втрати крові.

Хоч Флора вся тремтить від страху, проте, мені конче потрібно, щоб саме зараз вона повірила, що мені можна довірити лікування її сина.

– Жастіно, – мама постраждалого шкодника подивилася на мене, ніби привид побачила. Щось мені здається, що Жастіна, взагалі, ні з ким не розмовляла, інакше чому всі так дивуються? – З тобою все гаразд?

– Зі мною все добре, – невимушено відповіла. – То ти впустиш мене в дім?

– У тебе дар цілительства прокинувся? – Флора ніяк не могла усвідомити того, що відбувається.

– Начебто... – знизала плечима і рушила до ґанку по доріжці, викладеній камінням. По ходу зазначила, що під невеликим навісом посередині подвір'я топиться піч і явно готується обід. Якщо виявиться, що однією пов'язкою не обійтися, то плита мені знадобиться. Вже на верхній сходинці озирнулась.

Очевидно, новина швидко поширилася селом. На дорозі навпроти двору Флори збиралася зграйка хлопчаків і дівчаток. А ось і старші почали підтягуватися. Повна невисока літня жінка зупинилася біля воріт, а неподалік від неї дідок з ціпком.

– Жастіно, – господиня ніяк не могла збагнути, кажу я серйозно чи вона чує марення божевільного. – Ти справді знаєш, що треба робити?

– Знаю, – вагомо припечатала і неввічливо відсунула жінку з дороги. – Мені терміново треба оглянути рану твого сина.

Флора відступила, звільняючи мені шлях, і я з полегшенням рвонула до будинку, причому Ерік не відставав від мене ні на крок. Постраждалий сидів на лавці й з жахом спостерігав, як з довгого, не менше десяти сантиметрів, порізу на гомілці, крапля за краплею стікає кров прямо на дошки підлоги. Мені одразу стало зрозуміло, що ніяка пов'язка не допоможе, треба накладати шви. Мало того, рана була ще й брудна.

– Ти падав дорогою? – мій голос пролунав для хлопця так несподівано, що він мало не впав від переляку з лави.

– Жастя... ?

– Жастіна, – жорстко поправила я.

– Мамо, – знову заплакав Тофар, намагаючись відповзти якомога далі від мене.

– Флора, – я обернулася, – все набагато гірше, ніж я думала, рану потрібно промити та зашити. Мені потрібна голка, в жодному разі не іржава, нитки, міцні й не дуже тонкі, ножиці, чиста тканина, сіль та кипляча вода. Що у тебе на плиті?

– Суп, – прошепотіла, не зводячи з мене здивованих очей, господиня, – і каша.

– Не годиться, – скривилася я. – Еріку, збігай до сусідів і дізнайся, що в них готується?

Зовсім збожеволіла, скоро сама побіжу людям у каструлі заглядати. Але спочатку потрібно спробувати зупинити кров, що все ще тече у Тофара з рани.