Розділ 7

Скільки можна плакати, якщо життя раптово стало з ніг на голову і ти потрапила невідомо куди, незрозуміло навіщо і страшно подумати, що на тебе ще чекає попереду? Напевно стільки, скільки вистачить сліз. Тільки чи це допоможе?

Раніше ніколи нікому не допомагало. Тому вольовим зусиллям змусила себе припинити істерику. Насамкінець судомно зітхнувши, витерла сльози та ще раз уважно озирнулася. Тепер це мій дім!

Пошукала поглядом хоч якесь взуття. Приблизно за півтора метра від ліжка виявила старі, але цілі та відносно чисті туфлі. Сповзла з ліжка і, вже не звертаючи уваги на санітарний стан підлоги, пішла взуватись. Підозрюю, що брудна підлога, це ще не найстрашніше, що зустрінеться мені у невідомому дивному світі.

Спершу вирішила розвідати, що знаходиться за межами цього приміщення. І тут на мене чекав невеликий, але приємний сюрприз. Виявляється, у будиночку зовсім не одна кімната. Окрім дверей на вулицю я виявила ще одні, які спочатку навіть не помітила. Тихенько прочинила їх і, не знаючи чого чекати (раптом мені на голову почне падати нагромаджений у купу мотлох), обережно зазирнула всередину.

На мене, як не дивно, нічого не впало. Всі поверхні в кімнаті, включаючи підлогу, були вкриті товстим шаром пилу і тільки. Більше ніякого сміття тут не було. Очевидно, господиня помешкання сюди взагалі не заходила. Я не побачила навіть жодних її слідів на підлозі.

Обстава звичайнісінька: в одному кутку старовинний шифоньєр, в іншому – буфет ручної роботи, за який антиквари в моєму рідному світі виклали б купу грошей.

Навіть крізь сірий наліт не можна не оцінити ідеально відшліфовані та засклені вузькими вертикальними смужками дверцята верхньої частини буфета.

Біля вікна, треба сказати повністю цілого, притулився невисокий комод, застелений мереживною серветкою, в центрі якої красувалася блакитна фігурна вазочка з букетом квітів, що давно засохли.

Овальний дерев'яний стіл розмістився посередині кімнати. Біля стіни – ліжко, на якому рівненька гірка з чотирьох великих подушок. Покривало та накидка на подушках прикрашені вишивкою та мереживом.

Кімната виявилася вдвічі меншою, ніж та, в якій я прийшла до тями. І до того, як я в неї зазирнула, наче спала. Намагаючись ступати тихіше, щоб не влаштувати в приміщенні курну бурю, увійшла.

Тут же виявилися ще одні двері. Їх відчинила так само акуратно, як і попередні. З першого погляду було ясно, що ця кімнатка належала молодій дівчині: ліжко біля вікна (якого теж не торкнулася рука малолітнього вандала) прикрашене рожевими пишними бантами. На постелі вже знайомі мережива та вишивка.

Кругле тьмяне дзеркало на стіні, під ним витончений коричневий столик із фігурними ніжками. Саморобна книжкова шафа з різноколірними корінцями книг.

Але не книжки зараз привернули всю мою увагу. Дзеркало – воно манило, як магніт, тягло до себе, кликало.

Не відчуваючи під собою ніг, зробила один крок, інший, ще один і ще... Взяла якийсь одяг, що звисав зі спинки стільця і, не звертаючи уваги на те, що виявилося у мене в руках, з силою потерла дзеркальне скло і зазирнула в нього.

Ох ти ж... Твою ж мамусю!

Те, що сукня замизкана, та ще й заляпана кров'ю, я й так знала. Проте те, що моє нове обличчя теж чистотою не відрізняється, а ще вигляд брудного сплутаного волосся, доконали мене остаточно.

З дзеркала на мене витріщалася дівчина років двадцяти чотирьох – двадцяти шести (точніше сказати не беруся) з великими блакитними очима, обрамленими довгими вигнутими віями. І очі та вії – це все, що на ній було чистим. Ні дати, ні взяти – Попелюшка, яка щойно вичистила попіл з щонайменше двадцяти печей.

– Не можу! Я просто не можу повірити! – вигукнула сердито.

У відповідь – тиша.

Голова закружляла, у вухах задзвеніло, і я, відкривши рота, намагалася вдихнути якомога більше повітря, щоб не впасти прямо на підлогу. Очевидно, з якоїсь причини, це тіло зовсім ослабло. Ймовірно, його колишня господиня часом забувала пообідати. А може, і поснідати та повечеряти.

Одне мене тільки й утримало на ногах – боялася, що ляпнуся носом прямо в шар пилу і, цілком можливо, задихнуся. Рішуче розвернулась і поспішила до сусідньої кімнати, вже не дуже турбуючись, що пил мене забруднить. Скоріше, це я його забрудню.

Добре, що речі складені у шафі, що була щільно закрита, ще й замкнена ключиком, що стирчав із замкової щілини, постраждали від часу найменше.

Я уважно оглянула стоси постільної білизни. Вона була чиста та випрасувана, тільки затхлий запах псував усе враження. Але це, звичайно, не смертельно. У сусідньому відділенні шафи виявився цілком нормальний одяг: довгі сукні та сарафани, чоловічі сорочки та штани.

Яка ж трагедія спіткала господиню будинку, що вона одну з кімнат перетворила на справжній барліг, а решту наче кинула напризволяще? Таке враження, що дівчина про них просто забула. А мені знайдені речі ой як знадобляться.

Тільки бажано спочатку помитися, проте, підозрюю, що крана з водою, хай навіть холодною, мені тут не знайти. Взяла з собою коричневу, в дрібну рожеву квіточку, сукню, білу косинку в червоний горох, уявила, як виглядатиму в подібному вбранні, і невесело всміхнулася.

Та й нехай. Принаймні ганчір'я, яке на мені, викину. Ще рушничок захопила і знову повернулася до "вітальні".

Воду я все ж таки знайшла – поруч із вхідними дверима на невеличкій табуретці стояло майже повне дерев'яне відро. А над грубкою, на цвяху, причеплений за вушко висів пристойний тазик. Користувалися ним, напевно, не дуже часто.

Плиту розтопити не ризикнула, не вистачало ще вчадіти. Людина я міська, всіх тонкощів сільського життя не знаю, тому лише із задоволенням помила руки, вмилася і задумалася. Хоч у будинку досить тепло, але голову мити холодною водою загрожує неприємностями. Потрібно шукати якийсь інший вихід. Може багаття розпалити надворі?

Не стала випробовувати долю, просто переодяглася і повернулася до кімнати з дзеркалом, де я до цього помітила великий дерев'яний гребінь. Ретельно причесалася і пов'язала голову косинкою.