Розділ 6(2)

Незваний гість був одягнений у довгий темно-сірий балахон з якоїсь щільної тканини.

– Ви хто такий? – прошепотіла злякано, коли візитер простяг руку до одного зі стільців і поманив його до себе.

Стілець охоче струсив з себе брудний мотлох і під'їхав до довготелесого чарівника.Той гидливо його оглянув, потім витяг з кишені велику носову хустку, накрив нею лискучу від бруду поверхню сидіння, сів і закинув ногу на ногу.

– Можеш називати мене Ореф, – назвався він і почав неввічливо розглядати моє обличчя.

Хоч я спочатку злякалася візитера, поступово ситуація почала мене дратувати.

– Це все? – уїдливо поцікавилася, потихеньку відновлюючи колишнє самовладання.

– Все, що я вважаю за потрібне повідомити про себе, – спокійно пояснив чоловік.

– Тоді, – спробувала сказати якомога суворіше, – поверніть мене туди, звідки взяли.

– А ось про це можемо і поговорити, – темноокий ніби пропалив мене поглядом. – Я тобі вчора вже сказав, тепер твій дім тут. Назад дороги немає. Так що розташовуйся зручніше.

Я збожеволіла. Або сплю та бачу сон.

– Саме тут? – уточнила я. – У цьому гадючнику?

– Прибереш, – спокійно відрізав мій співрозмовник, – ти ж жінка.

– Так, я жінка, – рішуче підтвердила, – але не бульдозер. А звідси сміття вантажівкою треба вивозити.

– Не хотілося б тебе засмучувати, але тих механізмів, які ти перерахувала, у цьому світі немає.

– От і чудово, – я сповзла з ліжка і гидливо пересмикнулася, доторкнувшись босими підошвами до липкої, незрозуміло чим заляпаної підлоги. – Значить, і мені нема чого тут робити. Відвезіть мене зараз же додому, – висунула я умову, – або я подам на вас заяву у відповідні інстанції.

– Саме така, як потрібно, – схилив голову набік світловолосий еталон краси, – смілива, розумна та освічена. До речі, мені дуже втішно, що ти вважаєш мене настільки гарним.

Я позадкувала до стіни й вже за звичкою, яку вмить придбала після знайомства з дивним чоловіком, вхопилася за засмальцьовану металеву спинку ліжка. Навіть не скривилася, бо зараз мені було не до того.

– Правильно, – згідно кивнув “сексі”, – я читаю твої думки.

«Не сплю», – засмутилася я, адже таке мені ніколи не наснилося б. Отже, все ж таки у мене з головою непорядок. Потрібно негайно звернутись до фахівця, інакше можуть бути незворотні наслідки.

– Нормальна ти, – безпристрасно відповів гість на мої метушливі думки. Хоча, хто тут гість, а хто господар – велике питання.

Від розпачу мимоволі притиснула долоню до грудей, і тут на мене чекало нове потрясіння. Там, де в мене раніше знаходилось те, що з великою натяжкою можна було назвати бюстом справжньої жінки, зараз красувалися дві, на мій погляд, ідеальні півкулі розміром не менше третього номера. І були вони прикриті ліфом замизканої сукні, забрудненої бурими засохлими плямами крові.

У горлі застрягло повітря й утворилася колюча грудка.

Зрозуміло, що крові я не боюсь і не боялася з самого дитинства. Тому завжди перев'язувала коліна свого сусіда Вовки – шибеника, якого світ не бачив. Він постійно падав, бо ніколи не міг всидіти на одному місці й завжди десь шкодив. Але ж зараз кров була на мені! А це вже інша річ. Моє тіло – моє діло. Але проблема саме в тому, що це тіло мені не належить!

– Тепер належить, – трохи примружив очі, цей... Не продовжуватиму, раптом і справді все правда, а я його тут нецензурними лайками ображаю трішки.

– Бачу, тобі потрібен час, щоб прийняти своє нинішнє становище, – світловолосий підвівся і зробив крок до дверей.

– Стій! – вигукнула я. – Я тут не залишусь!

– На жаль, маленька мишко, – обернувся біля самих дверей візитер, – тепер твоє життя і твої здібності цілителя належать цьому світу. Подумай, дівчино, де ти принесеш більше користі: там, де таких як ти повно-повнісінько, або в цьому князівстві, що не має навіть достатньої кількості лікарів, де в основному хворим допомагають тільки знахарки-самоучки та повитухи?

– Я не цілителька, – прошепотіла розгублено, – я звичайна медсестра. Я не можу робити багато з того, що вміють справжні лікарі.

– Не прибіднюйся, – посміхнувся блондин, – я чудово знаю, на що ти здатна. Навряд чи практика когось із тутешніх лікарів зможе зрівнятися з твоїм досвідом. І завдатки цілителя в тобі є від народження, їх потрібно було лише пробудити та направити в потрібне річище.

Раптом чоловік суворо насупився і пробурчав:

– Ще раз назвеш мене тупим глюком, тобі не поздоровиться!

Я від несподіванки затиснула собі рота рукою.

– Не те закриваєш, – пробурчав мій викрадач, – твої думки самі мені в голову лізуть, так голосно ти думаєш. Нічого, я навчу тебе ставити найпростіші блоки. Від мене все одно не закриєшся, а от іншим зовсім непотрібно знати, про що ти думаєш.

– Ти вбив мене! – вигукнула я. – Як ти посмів? Це злочин!

– З чого ти взяла, що я тебе вбив? – чорна брова чоловіка трохи підвелася, зображуючи здивування. – Я тільки витяг ножа з грудей цієї дурепи, яка сама себе зарізала, і знову запустив тепер уже твоє серце.

– А моє тіло де? – прохрипіла я, бо спазм знову стиснув мені горло.

– Його більше немає, – байдуже знизав плечима білявий відьмак. – Грань не настільки зменшилася, щоб пропустити звичайну людину, друїди все ж таки поки що знають свою справу, тому твоє тіло згоріло при переході. Та воно й не потрібне тобі. Йому все одно вже недовго залишалося існувати у світі.

– Як це? – мої очі сповнилися сльозами, а одна крапелька вже покотилася по щоці, залишаючи мокрий слід. Щось я занадто чутлива стала останнім часом.

– Гаразд, – мій викрадач раптом опинився поруч зі мною, я навіть смикнутись не встигла, і приклав долоню до мого чола. — Заплющ очі, — скомандував він.

Я, ні на мить не замислюючись, виконала наказ.

– Дивись майбутнє, яке на тебе чекало, залишися ти у себе вдома.

Перед моїм внутрішнім поглядом ніби включили проєктор з відео, і кіноплівка почала рухатися.