Розділ 6

Якщо рішення ухвалено, то залишається тільки йому слідувати, і тоді не буде жодних проблем. Як не дивно, але перешкод реалізації задуманого, у мене майже не виникло.

Раптом з'ясувалося, що і у відпустку я можу сміливо йти, хоч ще кілька тижнів тому, коли я попросила про це, мені відмовили. Літні місяці, мовляв, повністю зайняті співробітниками, які мають маленьких дітей, а в мене – ні дітей, ні чоловіка. За графіком, відпустка у мене стоїть у грудні, тож якщо хтось погодиться помінятися зі мною місцями – можу йти.

Тоді тих, хто горів бажанням здійснити зі мною обмін, звичайно ж, не знайшлося, а тепер – будь ласка! Як на замовлення. Треба було тільки впорядкувати останні фінансово-майнові справи та можна збиратися в дорогу.

Тому, про всяк випадок, звернулася до нотаріуса і завбачливо склала заповіт на користь Люсі. Я не хотіла, щоби моє житло, яке дісталось мені так нелегко, залишилось батькам. Якщо їм до мене не має ніякого діла, то чому я повинна хвилюватись щодо їхніх бажань? Також, доручила нотаріусу, якщо зі мною щось, дійсно, трапиться, віддати Людмилі листа, який я завбачливо підготувала, і у якому я повідомляла, що моя квартира у Климові з усім майном перейде у її повну власність. Але все це буде, якщо мене не стане. А якщо ні, то і ні. Раніше я нікому нічого казати не збираюсь.

Не думаю, що саме в Шотландії зі мною може щось трапитися, проте попереджений – значить озброєний. Просто не заглядатиму, куди не потрібно, і всілякі місця, хоч скільки-небудь пов'язані з містичними оповідями, обходитиму стороною. Не тому, що повірила провісниці, а так, про всяк випадок.

Та і День Усіх Святих ще не скоро, тож усе буде гаразд. Що я несу? Звісно ж, що все буде гаразд, чи то із Самайном, чи то без нього. Трішки подумала, чи я ще якісь кельтські свята пам’ятаю? Ні, так одразу навіть одразу і не пригадаю.

Туристична група формувалася у Києві. Тож до будівлі турфірми "Святогор", я входила 19 червня о 16.00, точно, як було зазначено у путівці. На цей час було призначено інструктаж з поїздки. Від'їзд заплановано на сьому вечора, і можна ще пробігтися магазинами, раптом хтось забув захопити в дорогу щось із предметів першої потреби.

Керівником нашої групи виявилась життєрадісна, заводна брюнетка середнього віку, Агата Вікторівна.

Всіх туристів вона зустрічала біля автобуса, радісно вітала і закликала швидше зайняти свої місця. і ось нарешті Ікарус, що належав турфірмі, виїхав на дорогу, що вела до аеропорту Бориспіль, і вже на початку дев'ятої лайнер авіакомпанії AirBaltic піднявся в небо, прямуючи до Единбурга.

Столиця Шотландії зустріла нас недоброзичливо і негостинно. Сіяв дрібний, але частий дощик. Поки ми добігли до автобуса, неприємні холодні струмки встигли заповзти за комір.Звичайно, парасольок ні в кого з одинадцяти членів нашої групи, не виявилося.

Це ж бо, зайвий вантаж, а кому він потрібний? Та й літо ж, намокнеш – обсохнеш. Але не в Шотландії й не опівночі. Тому перше моє враження від довгоочікуваного візиту до країни гір, вересових пусток та мужніх мачо в картатих спідницях було, м'яко кажучи, не надто райдужним.

Добре, що їхати до готелю, в який нас поселили, було не дуже далеко. Реєстрація пройшла швидко, без зайвої бюрократичної тяганини й ми нарешті дісталися своїх номерів.

Приємно здивували краса та комфортність готелю. Нам з сусідкою дісталася простора двомісна кімната з ліжками, застеленими однаковими бежевими, розшитими золотим візерунком покривалами. Та і весь інтер'єр номера був витриманий у бежевих і коричневих тонах.

У помешканні було встановлено кондиціонер, на низькій тумбочці в кутку стояв телевізор із плоским екраном і багатоканальним телебаченням з іноземними програмами. В ніші тумбочки примостився DVD плеєр.

Міні-бар, що я виявила між двох м'яких крісел, манив перевірити асортимент напоїв, які ховалися за блискучими полірованими дверцятами. У готелі також був бездротовий доступ до Інтернету, це я одразу ж перевірила.

Поки я ахала та зітхала над чарівними шторами, які попри те, що були глибокого коричнево-бордового кольору, у світлі люстри відливали чистим золотом, позаду мене почувся захоплений писк.

Це Олена, моя співмешканка на сьогоднішню ніч, дісталася місцевих зручностей. Ванна кімната виявилася мрією будь-якої жінки. Стіни облицьовані чорною плиткою на висоту метра півтора від підлоги, а до самої стелі – білою. Приміщення обладнане сушкою для рушників, феном, дзеркалом з підсвічуванням та ще й зі збільшувальним ефектом, і ванною. Тут навіть був набір косметики та, що, взагалі, неймовірно, були махрові халати та капці!

Зрештою, ми вгамувалися, бо двогодинна різниця у часі все ж давалася взнаки, прийняли по черзі душ і, цілком задоволені життям, заснули.

***

Ранок виявився безхмарним, сонячним і радісним.

О дев'ятій, нас запросили на сніданок. Щоправда, смакувало мені не все, але я, щоб не засмучувати працівників готельного харчоблоку, розсудливо про це промовчала.

А о десятій розпочалася наша перша екскурсія Единбургом. Уся група із задоволенням поринула в історію загадкової та майже незнайомої країни.

Велична Шотландія – країна мальовничих гір, покритих вересом; глибоких і крижано-холодних гірських озер, що широко розкинулися серед казкових пейзажів та теплої душевної гостинності; знаменитого шотландського віскі; та оповідань, під звуки волинки, про непереможні клани героїв-горян у вовняних кілтах.

А Единбург – одне з найкрасивіших міст Європи. Розташувався він на пагорбах біля Північного моря. У Старому місті все виглядало так, ніби останні пару сотень років промайнули повз Единбург, навіть не торкнувшись його.

Чарівний замок, що примостився на Замковій скелі, яка колись була вулканом, розташувавсяв самому центрі міста. Багато хто називає цей замок ключем до країни, тому що саме тут приймалося багато важливих рішень, які впливали на хід історії. Колись тут навіть в‘язниця була, а сьогодні Единбурзький замок – це музей.