Розділ 4(1)

Оформлення дарчої, за грамотної участі Римми Михайлівни, виявилося не таким уже й складним ділом. Нотаріус майже все зробила сама. Минуло ще три дні й ми з Русланом та Марією, сидячи в ресторані, відзначали угоду.

– Варю, все-таки ти чиниш абсолютно неправильно, – раптом приголомшила мене нова господиня колишньої моєї житлоплощі.

Я трохи коктейлем не похлинулася:

– Ти це про що?

– Не можна тобі їхати, так і не побачивши наприкінці свого колишнього чоловіка і не сказавши йому своє останнє і переможне “Фі!”. Та і свою самооцінку підняти не завадить.

– Ну, тоді, – у мене в голові виник план невеликої помсти, – я попрошу тебе відпустити зі мною кепа. Довіриш мені свій скарб на одну годинку?

– Та запросто, – погодилася Марія, – кому й довіряти, як не тобі? Все! – вона рішуче підвелася. – Досить байдикувати. Ходімо, зараз ми будемо робити з тебе картинку.

– Марічко, – пророкотав насмішкувато Селіванов, – Варюха і так картинка.

– Тоді, – знайшлася дружина ротного, – зробимо глянцеву картинку!

Коли на вулиці вже почало темніти й ліхтарі біля церкви, які завжди запалювалися раніше ніж на інших вулицях, засвітилися м'яким рожевим світлом, на подвір'я будинку, в якому я прожила майже десять років, вплив шикарний сріблястий Лексус. З автомобіля вийшли двоє: величезний військовий у формі хакі та глянцева картинка.

Те, що мешканці квартири, куди ми прямували, зараз вдома, розвідка вже донесла, тож сподіваюся, що мій дебют в акторській діяльності пройде успішно.

Вхопила Селіванова під руку, намагаючись, щоб виглядало дещо інтимно, а не так, ніби потопельник хапається за соломинку. Хочеться вірити, що кеп встигне мене спіймати, якщо піді мною підломиться дванадцятисантиметрова шпилька на сріблястих босоніжках, які Марія позичила у сусідки на сьогоднішній вечір.

До моєї колишньої квартири ми, на диво, дісталися щасливо. Розправивши уявну складочку на приголомшливій шифоновій сукні ніжно-кремового кольору (Поліна, на щастя, виявилася з такою ж, як у мене, комплекцією), рішуче натиснула кнопку дзвінка. Що замки мій колишній благовірний змінив, я переконалася відразу, як повернулася до міста, після закінчення контракту.

– Хто? – почувся роздратований жіночий голос.

– Відчиняй, лялечко, – грізно прогримів голос Селіванова, – прибув новий хазяїн цієї хати.

– Зовсім здурів, п’янице? – голос невидимої пані злетів на цілу октаву. – Іди додому, проспись!

– Відкривай! – гаркнув ротний, показавши у всій красі свій командирський голос. – Або зараз зламаю двері!

– Русику, сонце моє, не галасуй, – млосно проворкувала я, – навіщо тобі напружуватися самому? Зараз викличемо поліцію, і спеціально навчені хлопчики все зроблять у найкращому вигляді. Почекай, маленький, тільки номер наберу.

Двері миттєво відчинилися, і на порозі виникла розлючена... дівчина – язик не повертався назвати. Швидше, мегера: розпатлана, з однією великою бігудиною на скроні та в коротенькому запраному халатику. Але самий писк моди був представлений на ногах красуні – старі капці Олексія, розмір сорок п'ятий розтоптаний, які ще я купувала, швидше нагадували снігоступи, ніж елегантне жіноче взуття.

– Хто ви такі? – зашипіла жінка, як розлючена кішка. – Яка ще поліція? Це лише моя квартира!

Ця шльондра навіть не впізнала мене, а даремно. І квартиру вона рано почала вважати своєю повною власністю.

– Помиляєшся, дорогенька, – поблажливо промовила я.

– Льолік! – заверещала господиня. – Іди сюди швидше! Тут якісь аферисти!

– Я тобі зараз поясню, тварюко, хто тут аферистка, – зло прошипіла я, роблячи їй крок назустріч. – Швидко ж ти освоїлася в моєму домі!

Обличчя дівчини витяглося, і вона на всі очі витріщилася на мене.

– Русику, – озирнулася я на свого супутника, – прибери перешкоду з мого шляху.

– Як скажеш, сонце, – охоче відрапортував Селіванов, підхопив дамочку за талію, виставив її на сходовий майданчик і гостинно запросив: – Заходь, коханнячко моє.

І я увійшла. У першу секунду навіть серце стислося від того, що опинилася там, де прожила стільки років і куди вже стільки часу не ступала моя нога.

– Варвара? – у дверях, що вели в спальню, стояв, ніби блискавицею поцілений і лупав очима, мій колишній.

Я досить чітко уявляла, що він зараз бачить: босоніжки на неймовірно високому для мене підборі, крім того, що зробили мене вищою і стрункішою, змушували тримати спину рівно, щоб не порушити рівновагу. Облягаюче плаття, довжиною трохи нижче коліна, спадало хвилястою пелериною з одного плеча майже до ліктя, залишаючи друге плече повністю оголеним, за винятком тонкої, майже непомітної гелевої бретельки. Волосся, яке я деякий час тому перестала коротко стригти, було зачесане на один бік, завите у великі локони й зручно розташувалося у мене на плечі. Легкий професійний макіяж, і моя шкіра ніби світиться зсередини. Я навіть сама собі сподобалася, коли дівчатка із салону розвернули мене до дзеркала. А тепер, ледь насмішкувато не захихикала від того, що Олексій мало не облизнувся, коли мене побачив.

– Що ти тут робиш? – хрипко видавив він.

– Льолік! – його теперішня дружина ледве протиснулася повз кепа, що загороджував весь прохід. – Викинь їх звідси!

– Ага, – добродушно погодився Руслан, – давай, художник, ризикни здоров'ям.

– Олексію, а ти не забув, – ввічливо поцікавилася я, – що половина цієї квартири моя?

– Кохана, – вклинився ротний, – а хіба не моя?

– Ах, так! – я ласкаво провела кінчиком наманікюреного нігтика по грудях Селіванова. – Звичайно, твоя, маленький.

"Малюк” вишкірився у надзвичайно життєрадісній усмішці, продемонструвавши майже всі свої зуби й дружина Олексія аж відсахнулася, ніби він вкусити її хотів.

– Ти привела до нашого будинку свого коханця? – визвірився мій колишній. – Як ти посміла?

– Помиляєшся, любий, – доброзичливо пояснила я. – Це ти посмів у наш дім привести коханку. А Русик – мій друг. Вловлюєш різницю? Якщо ні, то підкажу: ми з ним обидва вільні, тому про коханців і мови немає. Правда, любчику?