Розділ 4

– Зоріна, ти, взагалі, розумієш, що несеш? – сердито витріщився на мене Руслан. – Ти при своєму розумі? Як я можу повністю присвоїти квартиру, що належить тобі?

– Припустимо, – підвищила я голос, намагаючись наполягти на своєму, – вона належить мені лише наполовину. Жити в ній поруч із повією, яка відібрала у мене чоловіка, сам розумієш, не буду. Продавати йому свою частину не бажаю. Викуповувати в нього його частку теж не стану, бо він її точно не продасть. До того ж для цього мені потрібно буде позбавитися квартири в Климові, а я  цього, поки що, робити не планую. Навіщо? Мені там подобається. Люди зі мною працюють чудові, лікарі не самовпевнені професори, не те що тут. А потім буде видно.

Вираз обличчя Руслана став і зовсім непохитним.

– Варю, я не згоден, – рішуче відповів він і для більшого ефекту стукнув кулаком по коліну.

– Кеп, ти злякався? – розчаровано промовила я. – Злякався проблем із моїм колишнім? От не чекала від тебе такого.

– Ти думай, про що говориш! – розлютився Селіванов. – Чи колись бачила, щоб я тремтів від страху?

– Зараз бачу, – я удавано важко зітхнула. – Приїхала сюди, сподіваючись на допомогу друга...

Руслан надувся як миша на крупу. Його густі брови повністю зійшлися на переніссі.

– Не зрозумів, – нарешті пробурчав він, – ти хочеш сказати, що це я тобі допоможу, якщо візьму частину вашої квартири як подарунок, а не ти мені?

– Нічого я не хочу сказати, – скривилася з досадою, – вже сказала все, що думала. Гаразд, – впевнено обернулася до валізи, – якщо ти вирішив у шляхетність пограти, то мені вже час.

– Варя, зачекайте, – раптом рішуче зупинила мене Марія. – Русик зараз добре подумає та погодиться, – у голосі жінки залунав метал. – Чи не так, Русику?

Еге ж, підібрав собі кеп подругу, характер точнісінько, як у нього.

– Марічко! – приголомшено витріщився на свою дружину ротний. – Припини!

– Що припинити? – спалахнула Марія. – Припинити хвилюватись за тебе? Припинити кохати тебе? Перестати з жахом чекати того дня, коли ти працюватимеш у тій проклятій колекторській фірмі? Та в мене всередині все вогнем горить, тільки-но я уявлю, що з тобою може статися щось непоправне. Страх за тебе спалює мою душу, руйнує її. Що мені зробити, щоб ти погодився на пропозицію цієї жінки? На коліна перед тобою стати?

Оце так Санта-Барбара, яке напруження та пристрасть! Треба ж, як пощастило Селіванову з другою дружиною. Щоправда, було схоже, що зараз він думав зовсім інакше.

Марія, в запалі своєї пристрасної промови, схопилася з дивана і почала повільно наступати на кепа. Руслан задкував, поки не вперся спиною у двері, втягнув шию в плечі й намагався вставити хоч слово в обвинувально-освічувальний монолог жінки.

Він розгублено лупав очима на дружину, і в нього зараз був такий вираз обличчя, що на думку відразу прийшло порівняння "дивиться як баран на нові ворота". Грубо, але повністю відображає всі почуття, які промайнули на обличчі Селіванова, коли він слухав емоційну тираду Марії. Видно, Руслан навіть уявити не міг, що його половинка здатна на настільки непередбачувані пориви душі.

Я, не втримавшись, засміялася. Ну дуже ж комічно виглядала фізіономія кепа.

– Селіванов, – подружжя миттєво обернулося до мене. – Оголошуй бойову нічию, інакше ще трохи й тобі доведеться капітулювати.

– Гаразд, гаразд, – приречено махнув рукою Руслан, – я згоден. Тільки в мене є одна умова.

Ротний дивився на мене, тож не помітив, як засяяли Маріїни очі. А я була дуже рада, що нарешті він зробив правильний вибір супутниці життя. Ця жінка його ніколи не зрадить і не покине.

– Озвучуй свою умову, товаришу гвардії капітан, – офіційно сказала я.

– Потрібно знайти хорошого нотаріуса, який, окрім того, що складе договір дарування, ще погодиться, якщо знадобиться, підтвердити в суді, що я не змушував тебе силою підписати документи про дарування. Думаю, що твій колишній дуже сильно заперечуватиме проти твого рішення і спробує якимось чином скасувати угоду. Наприклад, заявить, що таку маленьку пташку, як ти, бандит з великої дороги тортурами змусив віддати свою частину квартири задарма.

– Полінка! – радісно вигукнула Марія.

– Що, Полінка? – хором спитали ми з Русланом.

– Полінка, моя колишня однокурсниця! Пам'ятаєш, Русику, я тебе з нею одного разу знайомила? Так ось, її мама – чудовий нотаріус. Чесний та уважний. Вона все зробить у найкращому вигляді: розкаже, які документи потрібні, сама складе договір дарування, сама зробить витяг з Державного реєстру майнових прав на нового власника.

– Марусю, не торохти, – зупинив її кеп. – Я вже й так зрозумів, що ти зовсім не проти скористатися Варюхиною пропозицією.

– А ти як думав? Варваро... – глянула вона на мене і зам'ялася.

– Просто Варя.

– Варя, як же я Вам вдячна, якби ви тільки знали. Не сумнівайтеся, я простежу, щоби Русик відкрив рахунок та регулярно перераховував на нього гроші. Коли приїдете, все буде у повному порядку.

– Варюхо, – підозріло примружився кеп, – а чому ти вирішила, що не зможеш приїхати за рік? Щось сталося?

– З чого ти взяв? Нічого не трапилося, просто в мене незабаром намічається далека подорож. Не знаю, як повернеться моє життя, можливо, я залишуся жити за кордоном і додому вже не повернуся.

– Ось як? То твоє особисте життя теж влаштовується? – хитро посміхнувся Селіванов.

– Ну, щось на кшталт того, – невизначено пересмикнула я плечима.

– Тоді по руках, Зоріна, я зроблю все, як ти хочеш. Твій ху... гм...

– Руслане! – хором обурилися ми з Марією.

– Я хотів сказати “художник”, – невинно закліпав очима кеп. – А ви що подумали, пустунки?

От же шалапут!

– Так от, Зоріна, – посерйознішав Селіванов, – я клянуся тобі, що твій козел-колишній стовідсотково звільнить квартиру. Через рік я її викуплю. Він ще й радий буде, що живий ноги забрав. А якщо твоє переселення не вигорить, і ти повернешся раніше цього терміну, то що ти там говорила про право першочергової купівлі пайової частини?