Глава 33

— Поводь себе природно, — Олан йшов поруч, — так, як принцеса.

Хаврен прикусила язика, щоб не облаяти інквізитора привселюдно. Його Величність чекав біля карети, слухав Седріка. Той щось жваво розказував королю, а Ріваль кивав.

Хто б повірив: її кат тепер союзник! Виявилось, що Олан корисний для Каура і єдине, що стримало мага від вбивства інквізитора — те, що той вербував однодумців.

Давно не таємниця — в ордені справи кепські. Брати повстають одне проти одного, а лорд їх — маріонетка у чиїхось руках. Хаврен тремтіла від інформації, що навалилась на неї, мов снігова лавина. Вночі багато розмов пролунало між нею та батьком, вона врешті зрозуміла дядьковий план помсти, й те, що чекало на саму травницю — змушувало морозець проходитись по шкірі. Найважча роль задля світлого майбутнього. Вона так й не відповіла на питання: чи зможе? Чи рука не здригнеться, чи не відступить?

Альдрен дочекався до своєї частини, довгоочікуваної помсти. На двір Ланверійського короля чекають сильні зміни, що от прийдуть на зміну старим порядкам.

— Я подбаю про безпеку графа дер Нарат сьогодні, — повідомив інквізитор.

Вона кивнула, погоджуючись. Збагнула: останні дні проводить серед похмурих стін, непривітних та холодних… Сумуватиме за ними, хай би хто і що не говорив, а ще більше за їх власником.

Ріваль, не дивлячись на дорогі одежі, виглядав зовсім кепсько, наче спав погано. Дер Нарат й сама мало відпочила… Грань нарешті прийняла її, в якомусь сенсі забута всіма шарнійська принцеса стала однією з її володарок. Повноправно могла відкривати вхід та користуватись енергією для відновлення сил самостійно. Раніше б щастя не набралась від подібного відкриття. Наразі… Наразі душа у полоні смутку. Сукня чорна, скоріше через траур за веселими днями. Прикрас не носила, окрім лікарської брошки та персня Наяра, що сидів на пальцях міцно й скоріше кінцівку покалічиш, аніж відокремиш каблучку від неї.

Завмерла від погляду темних очей, що з розуму зводили.

«Ми зникнемо через три дні… Тоді звідки взялось відчуття, наче більше ніколи світу білого не побачу?» — подумала, склонившись у реверансі.

Нахмурилась, відігнавши їдке передчуття лиха, випрямилась.

— Ваша Величносте, — сухо мовила.

— Ваша Світлосте, — подав руку Ріваль та вказав на карету. — Буду радий, коли складете мені компанію.

Їй залишалось погодитись Хоч й обставили все, ніби добровільний вибір, але насправді його не існувало. Король скоріше накаже охороні силоміць запхати придворну лікарку до непримітного транспорту, аніж дозволить їй проявити непокору.

Він звик отримувати людські серця будь-яким шляхом. Хаврен це знала,  опановуючи хвилювання. Коли дверцята закрились, правитель здійняв рукавичку й зашторив віконце. Потім — поглянув на неї й видав посмішку.

Дер Нарат відчувала себе лялькою, якою тішаться перед тим, як покласти у скриньку й провернути ключ, закривши замок. Глухий звук закривання дерев’яної кришки роздався у думках, вона затремтіла. Альдрен їхав у іншій кареті поруч з інквізитором, люди якого доповнювали охорону. Екіпаж невеликий та і їхати на околиці, де квітнуть яблуні рожево-білим цвітом й кущі бузку розкриваються. Дер Кляйфи обрали один з наймальовничіших куточків столиці для маєтку.

— Чому? — спитала півголосом, коли карета рушила.

— Ти не зможеш подарувати мені сина, — Ріваль сховав очі, розглядав шкіряне сидіння з цікавістю.

— Ніби якась принцеса зможе, — процідила крізь зуби дівчина й почала перебирати тканину спідниці, ховаючи емоції, — якщо вже не матиме дитину під серцем під час весільного обряду.

Він все ж не витримав… Не дивлячись на рух карети, сів біля Хаврен та схопив за підборіддя, заглянувши їй у вічі.

— Так треба, — пролунав сповнений оксамиту голос, — для кращої долі, процвітання Ланверії.

«Ще зіграй на почуттях, мов, ти, що, не бажаєш розвитку королівства?»

Хаврен хмикнула. Їй відомо, що саме вкоїли ланверійські агенти у Шарнії, щоб спровокувати конфлікт: замах на життя сім'ї правителя. Її родичі ледь не загинули від рук найманців, а спроба пробратися до скарбниці династії обернулась кровопролиттям у коридорах. Люди Седріка жили у сусідньому королівстві по декілька років, знайшлись й зрадники серед слуг у замку та вартові теж порадували зміною сторін.

Єдина незмінна річ — охоронна магія, яка спопелила недругів, котрі підібрались занадто близько. Нині у Шарнії час змін, страт, виривання бур’янів з коренем у саду прекрасних квітів.

— Тоді відпустіть мене, Ваша Величносте, то дуже жорстоко дивитись, як…

Договорити травниця не встигла. Ріваль впився губами в її, змусивши прикрити очі від насолоди.

«Хаврен! — волав розум. — Що ти коїш? Тебе як розмінну монету використають».

Міцні обійми — найкращі ліки світу. Король гладив її волосся, цілуючи лоба, нашіптував, що не дасть нікому образити свого придворного лікаря. Вона — єдина та кохана, а та принцеса скоріше прикриття. Вигідний хід на політичній дошці світу.

«Ні, — прилинула до чоловічих грудей, прикривши очі та вдихаючи тонкий аромат лимона, — не зможу його вбити, ні… Треба батька просити, щоб хтось інший взявся за важку справу, а я на той момент сиділа у грані, десь далеко-далеко, посипаючи голову попелом та знаходила ліки для розбитого серця».