Глава 31

Його Величність й зовсім зник, за дверима, що вели у коридор до робочого кабінету. Хаврен з собою ніхто не покликав, так й залишив її Ріваль у невідомості, змушуючи нервуватись від здогадок про майбутнє. Аристократи наче зітхнули з полегшенням, коли король пішов, принаймні так графині здалось. А ще колючі, заздрісні погляди в її сторону від молодих дворянок. Сьогодні правитель подарував їм краплинку уваги, запросивши на танець, а разом з тим — надію на хоч якесь майбутнє при дворі короля. Та чи знали ці істоти, що готові втратити себе у погоні за владою, на що справді йдуть? Один невірний крок й смерть забере з собою у небуття, а вороги тільки святкувати будуть. Так з Хаврен, вона помічала запальний вогник в очах знаті, з тих, що особливо линули до монарха, ту маленьку-маленьку радість й таку оманливу. Сиділа в одинокості за столом, жаліючи себе, розуміючи: стільки випробувань дісталось на молоду долю, коли інші знають тільки як крутитись у танку з кавалером й використати його для цілей родини.

Збагнула, що ненавидить Ланверію. У її рідній Шарнії король не має права покинути фаворитку чи одружитись на іншій, мати коханку й дружину. То золоте правило, котре ще її прадіди закарбували клеймом на шкірі нащадків й передавали з покоління в покоління. Каур шипів на Хаврен, коли та обирала собі когось, але закривав очі на проступки. Як завжди потопав у справах світу.

Вона поправила рукавички, зберігаючи спокій й піднялась без допомоги слуг. Йшла, підібравши спідницю, з високо піднятою головою. Чула розмови за спинами, голоси потопали у музиці, як квіти серед трави. За столом генеральської родини, де і її дядько займав почесне місце сиділи тільки Ленард з Ареном та він. Седрік, що сьогодні склав компанію, десь зник. Травниця зайняла його місце, сівши біля родича. Слуги замінили столове приладдя, але вона відмахнулась, помітивши, як темний камінь, що нагадує зоряну ніч блиснув магією. Кусок в горло не ліз, зараз не до їжі, напоїв. В замку щось відбувається. Відчувала. А ще бачила духа, що подарував їй намисто. Дівчинка бродила на верхівці замкового даху, наче щось шукала, а нитки магії біля невідомої спокійно вирували, захищаючи від палючого сонця.

— Ваша Світлосте, — пролепетав Альдрен, засмучений й здивований, — вам не можна покидати ваше місце.

— Його Величність не тут, тому я вільна у своїх діях, — відповіла вона, роздивляючись дер Кляйфів.

Арен усміхався — задоволений наче кіт, господарі котрого налили декілька літрів сметани у тарілку та добре попестили улюбленця. Ленард — втілення мудрості й лагідності в одному флаконі.

— Раді вітати вас, графине, — мовив улесливо генерал.

— Його Величність повідомив, що завітає до вас на вечерю з приводу того договору між нашими родинами, — сухо сказала, зазираючи у вічі Ленарда.

Мало, що розібрала. Спокій та тільки. Хитрі лиси здогадувались про наміри короля, але вели й свою гру.

— Так, — кивнув граф дер Кляйф. — Чекаємо на вас трьох, будемо чути рішення Ріваля вар Каррейта щодо наших доль, — усміхнувся, — знаєте, Ваша Світлосте, правитель настільки непередбачуваний… Навіть ваш улюблений дядечко може отримати врешті-решт молоденьку наречену. Яке це щастя, — зітхнув він.

— Або навіть ти, — буркнув Арен й поглянув на Хаврен, а потім на свого батька. — Не просто посли дружніх країн везуть портрети принцес та дарунки від незаміжніх аристократок.

Посмішка на обличчі віконта зникла, мов хтось її стер. Він щось збагнув й важко зітхнув, дивлячись на дер Нарат. Альдрен кивнув, сумно посміхаючись. То скоріше знак ввічливості, личина, котру чоловік надягав, щоб заплутати ворогів.

— Темні небеса сповіщають про бурю, — загадково мовив радник короля, — Шарнія у міцному союзі з Іліром, біля кордонів Ланверії помічають загони воїнів, шпигуни втікають з насиджених місць, а інквізитори охоче виїздять до інших країн. У Шарнії їм вже не раді, а короля тепер охороняють маги-найманці.

Тон дядька тихий та загадковий міг означати будь-що, але вона вловила нотки впевненості у подіях, бажання доєднатись до доленосних рішень. Альдрен знав, вочевидь, більше ніж говорив.

«Батько, — одразу здогадалась вона. — От де він пропав».

— Темні небеса наступають, — казав Арен, але вона не звернула уваги.

Біловолоса дівчинка ходила серед знаті, зазираючи людям у вічі: комусь посміхалась, юним аристократкам — показувала язика, а тих, кого не вподобала чекали маленькі неприємності. От невідома дворянка підскочила, бо на її сукню полетів кубок з вином, от ще декілька дівиць перечепились й попадали під час танцю. Дух сіяв хаос, сміючись, а потім поглянув на Хаврен й застиг.

Вона очей не могла відірвати від вирування ниток та того, що коїло невідоме створіння. Стихії бушували й зовсім скоро по тронній залі пройшовся прохолодний вітерець, змушуючи знать задумуватись та поглядати у сторону напіввідкритих вікон.

— Танець! — здригнулась від суворого голосу Ленарда. — Танець йому подавай, від королівської фаворитки!

Травниця повернулась у реальність, спостерігала тепер сцену між батьком й сином, які ледве не кинулись одне на одного.

— З катом у темницях будеш вальсувати, — прошипів граф дер Кляйф, — красти у нього у рукавички…

— Але… — намагався хоч слово вставити Арен, але одразу ж здався під настроєм батька.

— Візьмеш в жінки валірську аристократку й поїдеш на захід, тримати оборону провінцій, — вимовив генерал. — Всі дурощі з голови вмить підуть після керування боями та сімейного життя. Щоб онука мені народили!