Глава 30

Справедливість настигла всіх, покарала вогняним мечем, змусивши жаліти про свої поступки. Звична мелодія повільного танцю, що нині в моді при дворі був, лунала, різала вуха навіть, змушуючи підбирати темп, слідкувати, щоб не заплутатись у спідниці пишного плаття. Його Величність вів танок з серйозним лицем, показуючи Хаврен незадоволеність її таємничими вчинками. В казочку з експериментальними еліксирами король перестав вірити, коли побачив каблучку подаровану магом. Презирство та злість, яку тоді травниця відчула зрівняється тільки з допитом в орденців. Все пішло шкереберть, ледь трималось купи, а ще… Вона не змогла поділитись життєвою енергією, так її обмаль, але до правителя Ланверії життєва енергія не липла: плетіння розсипались та заклинання графині кудись зникали, наче хтось їх в ту мить скасовував.

Спочатку дівчина грішила на Наяра, проклинала дужче, але тут й вже завмирала, згадуючи очі наповнені смутку та болем. Тому лікувати Ріваля довелось традиційними методами, хоч почував він себе кепсько. Повернувся після таємничої поїздки захворілим, з кашлем та легким ознобом, ще справи державні навалились, а травниця все гадала: де можна захворіти теплою весною? Він же не лазив по печерах чи не купався в джерельній воді? Скільки не намагалась дізнатись — все натикалась на невдачу. Між нею та королем мов би стіна з’явилась: невидима з дерева, деінде проломана її талантом лікування. Все змінилось, здавалось — чоловіка підмінили. То вже не Його Величність, за якого життя хотілось віддати та не спати ночей, а хтось чужий. Тихе зло завоювало душу монарха, тільки той ступив перші кроки у замок. Аристократи побачили переміну. Якщо Хаврен раніше не потикалась на очі вельможного люду, стараючись зникати у лабораторії чи у справах, то зараз настав час розважливих вечорів.

Хижі погляди направлені в сторону Його Величності — залишали рану на серці, змушували хмуритись, але сильного болю не відчула. Просто розчарування затьмарило дівочу душу, незнання майбутнього, а хитрий погляд Арена й отруйна посмішка Ленарда — мальовниче видовище, яке підкидувало дров у вогонь нерозуміння.

Ненависний танець нарешті скінчився, розпачливо продзвеніли останні звуки скрипок та арф, змушуючи гостей згадати правила етикету та схилитись, подарувати вдячність таким чином. Хаврен підібрала зелену, як смарагди, сукню і зробила реверанс. Ріваль нахилився, потім взяв її за руку та повів до столу.

«Що ж… З танцями на сьогодні закінчено», — подумала вона, сівши.

Її, як й колишню фаворитку, залишили наодинці. Ріваль тільки побажав хорошого апетиту, сухо, дивлячись у сторону й одразу зник. Кубок з собою він не брав, вочевидь наляканий колишнім досвідом не хотів гратись з долею. Графиня задувала перший день у замку, а зараз який… Вона збилась з рахунку, потонувши у божевіллі магії, таємниць та інтриг. Журба хотіла захопити розум, та не змогла. Хаврен випрямилась, спостерігаючи за розтанцьованими парами, натягнувши посмішку. Найважче випробування — зберегти обличчя, поводитися достойно, все ж вона забута всіма, незаконнонароджена принцеса й аристократка. Про себе дер Нарат вирішила точно: не буде ні сліз, ні істерик, ні благань, якщо Ріваль вар Каррейт вирішить змінити фаворитку. Вона лиш допоможе Альдрену помститися за матір — добити генеральську родину й втече кудись. Найважче — виждати час, що, коли дядечко розпочне дії, домовившись з Кауром. Стіни кам’яної клітки, якими став замок в останні дні — стали непривітними, від них віяло могильним холодом та тьмою. Інквізитори супроводжували по коридорах її скромну фігуру, Седрік, щоб він завжди чхав від пилу та бруду, послабив вплив на орденців, та ще король доручив охорону своєї фаворитки двом вартовим, тому за межі королівської спальні, лабораторії чи своїх кімнат, дівчина не потикалась.

Найгірше за останні дні — третій інквізитор. Його Хаврен дер Нарат запам’ятала надовго, як те, як він допитував її, коли піймав, вважаючи за відьму. Тоді загинула одна із подруг — Ната. Усміхнена й доброзичлива, завжди допомагала їй з анатомією чи з еліксирами. Якщо зрівняти їх талант — Ната неодмінно краща цілителька, їй то більше природою подаровано. Вона краща у багатьох речах, от тільки доля повернулась й втікла від юної студентки. Потрапивши до лап інквізиторів, Ната, погодилась з обвинуваченнями і її стратили. У Алірі подібне видовище заборонено, тому знесилену лікарку відвезли до найближчого поселення й вже там забрали життя. То трагедія, згадуючи про яку Хаврен тремтить та ховає очі зазвичай. Їх затримали та звинуватили якраз тоді, коли вона передала життєву енергію вдруге, лікуючи пораненого чоловіка та його знесилену доньку. Напевно, інквізитори вловили магію, а більшого їм не треба.

Вона винила себе у смерті Нати… А тепер поглядом зустрілась з дужчим чоловіком. Сивина, гладко вибрите обличчя й скривлені губи. Так виглядав інквізитор Олан Дарвуш, котрий піймав юну студентку та запроторив у темницю. Того, хто катував Нату вже немає в живих. Олана після цієї справи та звільнення графині з-під варти ніхто не бачив, а його товариша… Волькан одного разу згадав про нього, коли відкривав скриньку з отрутами, потім, через декілька днів інквізитора Людвіга Морена знайшли мертвим.

А тепер ось… Олан. Зниклий лицар, борець за справедливість, виринув з темного минулого, переживши смерть сина та став її наглядачем.

«Злий жарт? — думала вона. — Чи знак від Седріка, що він знає? Ріваль вирішив доконати мене? Чи генеральська родина?»

Іноді рука тягнулась до зброї, а очі згадували плетіння з книги Наяра. Так, вона продивилась багато сторінок, намагалась сплести заклинання з нитей, поки ніхто не бачив, та все марно. Стихії не слухались, вередували, а після відвідин таємничого джерела — тіло відзивалось спогадами болю, іноді судомило ледь не до втрати свідомості. Ще довелось й стримувати Альдрена, що кожен раз з невдоволенням дивився на третього інквізитора, тримаючись за руків’я декоративного кинжала.