Глава 27

Знайомий ліс зустрів співом пташок та ледь-ледь вловним ароматом квітів. Наяр, що стояв за спиною тихенько хмикнув та попрямував до свого сховку. Травниця дихала важко, озираючись по сторонах, ступила декілька кроків, долаючи нестерпне бажання побігти далі до краю лісу, потім — до межі міста, а ще пройтись по знайомих вулицях та віднайти той самий будинок з зеленим дахом та теплицями й побачити наставника.

Ліс жив по-своєму, по деревах скакали вивірки, тихенько шаруділи поблизу зайці. Травниця все ж зробила глибокий видих, відчуваючи свіже повітря, наповнене життєвою енергією. Не було задушливих ноток темної магії, ні артефактів, нічого. Світ жив, своєю незмінною атмосферою, чимось схожою до грані.

Все ж дійшла до межі, звідки видно башти академії, кам’яні мури міста. Білі, казкові, порослі місцями ліанами та вартових, котрі час від часу проходились. То воїни й маги, спеціально вивчені для охорони. Вона знала: навіть якщо ворог покажеться, декілька чародіїв об’єднають сили, щоб відлякати загарбників, покажуть їм всю силу й міць. Хоя й на Алір ніхто права нападати не мав. Це нейтральне місто, мирна територія де в ході зовсім інші звичаї.

Від безшумних кроків Наяра вона підскочила.

— У повітрі літаєш, — пробуркотіла, зітхнувши.

— Я не птах, — відповів чоловік та натягнув посмішку, — не дивись на ці величні башти, не придивляйся до гір. Спокій — омана.

Хаврен пильно вгледілась в співбесідника. Маг поклав їй руку на плече.

— Історія повторюється, — він зафіксував погляд на чомусь, — а інквізитори взяли до рук більше контролю, аніж потрібно. Маги поступились, а ректор академії вже давно нічого не вирішує.

Хаврен могла тільки знизати плечима, влада в Алірі настільки заплутана, що не розбереш, хто вигадує закони, а хто їх скасовує помахом руки, немов перекреслює написане пером. Доходили чутки: головний архімаг, ректор та месер інквізиторів одного разу навіть побилися за столом перемовин.

Травниця перевела дихання, вслуховуючись до лісової тиші. Наяр торкнувся кори дерева поблизу.

— Який справжній колір твоїх очей? — спитала, відвернувшись від міста. — Підтримувати ілюзію — тратити величезний запас магічних сил.

— Мій енергетичний потенціал мага — не твоя турбота, тим паче хтось повинен стати моєю ученицею, — пробуркотів чоловік.

Наяр прошипів лайку, коли побачив невеличку колону людей, що йшли неподалік лісу. Студенти та польова практика. Хаврен чудово пам’ятала перші збори весняних трав й весь клопіт з їх висушенням. Він взяв її під ліктя й потягнув швидко за собою у печеру, що колись слугувала йому лігвом під час перших зустрічей.

Здавалось: тепер це постійний сховок мага, судячи з кількості речей та… Меблів.

— Ти пограбував маєток вельможі? — нахмурилась графиня, вдивляючись в вирізані на дереві візерунки.

Він сів за стіл та поглянув на неї.

— Подумаєш, ректор не дорахується декількох стільчиків зі своєї пречудової колекції та ліжка з гостьової кімнати, маги — робіт з бібліотеки, інквізитори… Пальців на руках.

— А я еліксирів з лабораторії, — буркнула вона, спостерігаючи знайомі флакончики у напіввідкритій маленькій скриньці.

Магічні світляки літали у повітрі, наповнюючи прохолодну печеру світлом. По тілу пройшли сироти, маг одразу віднайшов теплий плащ та накинув на її плечі.

— Як ти тут живеш? — пробуркотіла вона. — Хіба не краще віднайти прихисток десь у затишному місці?

— Постели мені килимок шарнійських майстрів у себе в лабораторії, — хмикнув він, — якраз і інквізитори не віднайдуть, хоча… Твій король знервується, навіть на магічну істоту я не схожий, тим паче я б забрав його подушку й зайняв би його місце біля тебе, а ще артефакти, якими він тебе оточує зненацька стали розбиватись вщент, розлітатись на частинки та перетворюватись в пил.

Вона мовчки дивилась на Наяра здивовано. Хотіла спостерігати знайому усмішку, грайливі нотки сарказму, але маг серйозний. Він взяв до рук якийсь рукопис та почав гортати пожовклі від часу сторінки.

— Ти ж не для цього привів мене сюди, — мовила тихо.

— Так, — кивнув, зосередившись на ній, — от тільки не планував побачити студентів, якщо вони тут — значить і юні адепти неподалік практикуються, а ще інквізитори десь плентаються, побрав би їх грім… Тому почекаємо до вечора, тоді я вже покажу джерело.

Що таке це «джерело» вона не знала, мала здогадки, але здивування нахабності Наяра настільки вразило травницю, що вона скочила на ноги й не придала значенню слову.

— Збожеволів?! — заволала, наче різана. — Білий день на дворі, лабораторія закрита, я не відзиваюсь за дверима, якщо інквізитори зруйнують магічний захист ще від минулого власника й мене там не буде…

— То що? — спитав спокійно, навіть холодно, закривши книгу та акуратно поклав зверху інших.

— Його Величність дізнається! — заволала травниця. — По замку підуть чутки, орденці мною зацікавляться знову! А що я брехати дядьку буду?

Хаврен вчасно прикусила язика, щоб не бовкнути ще про Каура й у буквальному сенсі й поморщилась від болю.

Наяр став напроти неї, заклав руки за спину, пильно спостерігаючи за нею.