Глава 26

Декілька днів промайнули у придворних турботах й перешіптуваннях, хвилюваннях Альдрена й Лорани, покоях Ріваля та лабораторії. Все ніби йшло своєю чергою після скаженого виснаження з’явились промінці накопичення магічної енергії та сил. Ліки готувала під пильним керівництвом Його Величності та все ніяк не могла достукатись до батька, що знову пропав у невідомому напрямку, вирішуючи чергову біду світу чи родини. Тепер Хаврен все ж дізналась причину, чому вельмишановна родина не роз’єднала договір з дер Кляйфами щодо заміжжя: хитрий лис Ленард зберігав цінні папери у скрині зі сплавами архонту в одному зі сховків.

«Божевільний ідіот, — відзивався граф дер Нарат, — під боком тримати таку небезпеку… Хоча й розумно, Каур все ж не зміг дібратись до одного зі сховків, а таких декілька, якщо довіряти слугам».

Хаврен знала: чергова спроба вкрасти папери відбулась зовсім недавно, тоді, коли вельможі мірялись силами у поєдинках. Закінчилась чи то невдачею, чи то знахідкою чогось приголомшливого. Принаймні дядечко не розкривав всіх карт у грі, тримаючи найцінніші з них біля себе.

«Будь обережна, — нашіптував він на вухо, — зі всіма. Мені доведеться від’їхати у справах, король відсилає перевірити Гільдію купців… Наче когось іншого не знайшлось для цієї справи».

Рішення Ріваля іноді дивували, та хто вона така, що перечити йому чи обговорювати їх, жаліючись? В найкращому випадку він нагородить лихим поглядом, у гіршому — накаже закрити у вежі на декілька діб, як сталось з необережними пліткарками, які посміли обговорювати фаворитку Його Величності. Хаврен плуталась у думках й почуттях, наче серед лабіринту, йдучи по невидимих стежках та спотикаючись об стіну. Її магія — нитки єдиний провідник. Останнім часом в атмосфері замку їх ставало дедалі більше. Мури здавались казковими, якщо дивитись поглядом на світ травниці — кожна енергетична нитка — відповідна стихія. Вона навіть спробувала гратись з ними, віднайшовши вітряну стихію, а експерименти з вогняною залишили опіки на руках й біль.

Довелось відбріхуватись: поранилась у лабораторії, декілька крапель киплячого еліксиру потрапили на тильну сторону долоні.

«А ще я ненароком доторкнулась до казанка, — додавала Хаврен впевнено, — таке буває, задумалась над формулою».

Ріваль вдавав, що вірить, хоч й сам в більшості говорив на нейтральні теми, оминаючи своє походження, наче випив еліксиру, який пам’ять змінює або все ж дарував кохання, навіть виказав надію на потомство.

«Я вірю, моя люба, твої сили скоро прийдуть до ладу й довгоочікуваний нащадок з’явиться на світ. Плід великої любові й зв’язку».

Таємничість грала на його обличчі скрізь: у посмішці, жестах та словах, навіть у вбранні. Седрік нарешті вийшов на слід змовників, хоч на п’яти наступали інквізитори, яких він добре лаяв у розмовах з Лораною. Служниця-подруга, звісно, все передавала Хаврен та Альдрену, задоволено всміхаючись й червоніючи, коли граф робив насуплений вигляд та питав чи збирається той невіглас, котрий задурив голову молодій дівці, одружуватись. Щодо короля він мовчав, відводячи погляд.

«Вочевидь про все вже домовлено, — думала іноді Хаврен, — а може все повинен вирішити батько… Прийти, привітатись й сказати: „Агов, ти, тут! То моя донька, я зрікся престолу Шарнії, так що забув швидко про наложниць, фавориток й швидко одружився!“ Сміх та й годі».

Іноді веселі роздуми переходили у чорнильну темряву грані, приходячи до видінь, які вона майже вже не пам’ятала.

«Троянда повинна згоріти», — закарбувалось у пам’яті до безумства. Звісно, незрозумілий вислів й доводив травницю до божевілля. Що то за рослина така, що повинна зустрітись з вогнем? То магічне щось? Чи так називали людину?

Ще вона відчувала чиюсь присутність до нудоти. Хтось наче намагався пробратись у її сни та свідомість. Інквізитори мовчки слідували за королівською лікаркою, провели невеличкий обшук у лабораторії, а ще Хаврен стріла спогади у вигляді сивоволосого чоловіка, високого та дужого, зі шрамами на обличчі. Тих було багато й всі червоні. Саме цей орденець колись затримав її та кинув на башту під спеку та дощ за наказом старшого, бо бачте відьма не каже правду. Й плювати вони хотіли на її щирі слова, інквізитори сприймають тільки те, що самі хочуть чути.

Коли вона стрічалась поглядом з мучителем, то відчувала на собі холодний дощ та вітер, вагу обмоклої сукні та дикий кашель, тому Хаврен покидала лабораторію без необхідності. Сюди заходити заборонив особисто король, якраз перед від’їздом сьогодні зранку. Знайшов причину, тихцем зібрався, віддавши накази й рушив з невеличким загоном воїнів. Нічого не говорив й відвертався, зберігаючи таємничість, лиш поцілував на прощання, змушуючи травницю червоніти, а її серце — прискорено битись, сплутав думки на деякий час.

Мов сп’яніла вона поверталась до лабораторії, знаючи, що потягнеться до деяких фоліантів, що встигла позичити з королівської бібліотеки. Шукати відповіді на питання. Лорана відправилась відпочивати після ранкової зустрічі з бароном. Хаврен то було на руку. Травниця зовсім не хотіла втягувати когось зайвого у справи, не розібравшись.

Яке ж здивування вона відчула, коли побачила Наяра. Маг спокійно сидів за її робочим столом та гортав ті самі роботи, які дівчина мала намір вивчати. Швидко закрила двері на ключ та глибоко вдихнула.

— Ти що тут робиш? — шипіла, підходячи до незваного гостя.

Той тільки всміхнувся, затримавшись на якихось словах, здійняв руку в жесті, мов зачекай декілька хвилин. Нахабність виводила Хаврен з себе.