Глава 23

Паніка — повновладний володар душі. Хаврен сиділа поруч з Рівалем, спостерігаючи турнірні бої. Брязкіт зброї, людські голоси, навіть селяни й знать зібрались, чітко відділившись одне від одного. Все б нічого, але… Магії більше не було. Вона мовби перестала існувати. Травниця не бачила ні ниток, ни життєвої енергії, не здатна створити будь-яке побутове заклинання. Всередині — пустота, безсилля й паніка, які повновладно царюють вже декілька днів.

Ріваль відпив з кубка на честь чергового переможця, навіть руку у шанобливому жесті підняв, забавляючись видовищем, мов мала дитина. Вона знаходилась поруч, майже не спостерігала за танком сталі й звитяги, зосередившись на власних проблемах, іноді натягувала посмішку для короля, бувши не схожою на саму себе. Стала покірною, тихою, не перечила йому ні в чому.

Можливо то був зразок благородної аристократки, котра стане ідеальною для Його Величності на думку знаті й лялькарів придворних ігор. З Кауром не зустрічалась, Наяр теж не з’являвся на очі. Жила зі своїм таємним горем, відчуваючи безпомічною та зовсім не захищеною. Зате Ріваль нарадуватись не міг, хоч дивився з підозрою: травниця виконувала все, як він наказував, майже не відходила від короля, коли вони залишались наодинці, дарувала хвилина радощів, плигаючи в вир з головою. Підступне кохання й тут зіграло злий жарт: король тільки відволікав. Здавалось — от знайшла відгадку, чому магії не відчуває, як Його Величність знову згадає про фаворитку, яка лежить поряд, прокинувшись від легкої дрімоти. Часом вона підозрювала й короля у своїх бідах.

«Чи то випадково не він щось зробив, — думки змушували серце завмирати, — хтозна… Древній рід артефакторів може мати багато таємниць у темних закутках, ще більше ніж її».

— Генерал й Альдрен дер Нарат, — усміхнувся Ріваль, — хто кого переможе?

Вона випрямилась, зосередившись на фігурках, котрі виходили на вимощену піском арену. Бій проводився без коней, простий поєдинок віч-на-віч. Обидва в обладунках з зображенням гербів роду, закуті з голови до ніг у чорний метал.

— Арен ще виступить проти Седріка, а я вийду на поле проти переможця у цьому поєдинку, — задоволено посміхнувся Його Величність.

Вона мовчки поглянула на нього, піднялась й підійшла до поруччя спеціальної трибуни королівської ложі. Не стала казати: «Це божевілля! Кидати виклик смерті в черговий раз».

Зброя у поєдинку з королем — тренувальна, але хтозна, як доля вирішить, якою стороною обернеться до бійців. Хаврен стиснула пальці на дерев’яних поручнях увінчаних зеленню. Слідом підійшов й він, з захопленням спостерігаючи за танком сталі двох старих друзів-ворогів.

— Генерал міцний, але граф дер Нарат теж нівроку, — відізвався голос короля, — майстерні рухи, наче й зовсім він не був у вигнанні.

— Він багато вправлявся, — похмуро мовила травниця, прикривши очі.

Для неї все зникло у ті важкі хвилини, зосередилось на тремтіннях рук, відголосах людей. Графиня молила Творця, щоб дядько ненароком не травмувався, щоб все закінчилось перемогою. Розуміла чому Альдрен погодився на поєдинок у своїй вічній спразі помсти за сестру й таємницях сім’ї.

«Хоч би нічого не сталось лихого, — благала, — магії немає, я не всесильна, щоб йому допомогти».

Довгі хвилини здавались вічністю у грані.

— Ленард перемагає, — відзвітувався Його Величність, — він виснажив Альдрена паруванням та швидкими атаками, не давав перепочинку.

Вона лиш змогла зітхнути й відкрити очі, коли її дядько опинився на піску без зброї. Його меч опинився у руках супротивника, а щит лежав неподалік. Перевела погляд на короля, він невдоволено стиснув губи, поставив кубок на столик неподалік, скомандував зброєносцю готувати обладунки. Травниця поцілувала Ріваля у щоку на вдачу, потім — помчалась до намету дядька, куди він повинен потрапити після бою. Протистояння Арена й барона вона пропустить.

Альдрен сидів без обладунків, коли вона зайшла.

— Ох, з тобою все добре? Не поранився?

— Ні, дитино, — холодно відповів родич, — підійди до мене ближче…

Він показав жест, запрошуючи її сісти поруч.

— Він використовував магію? — прошепотів на вухо. — Ти не помітила?

— Ні, — видохнула. — Не відчуваю.

— Використовував якісь хитрощі, дитино. Посеред поєдинку наче хтось в очі пісок кинув…

Хаврен лиш змогла важко зітхнути, дати родичу зміцнювальний еліксир й провести до трибуни аристократів й передати в турботливі руки Лорани. Арен програв свій бій й понуривши голову пішов з очей люду, сховавшись серед натовпу воїнів.

«Хоч якась радість», — подумала вона.

Його Величність переміг Ленарда всього за декілька митей, обеззброївши генерала й приставивши тренувальну зброю до його горла. Люд завмер, чекаючи на вирок монарха.

***

Генерал все ж залишився живим, на його щастя й на тяжку долю Хаврен. Йому вказали на місце, на якому той повинен залишатись. Ріваль так вважав, навіть поділився з нею припущенням, сп’янілий та ледь не позбавлений розуму від краси своєї фаворитки. Повернулись у замок. Незатишні покої не давали спокійно спати, постійно показували жахи, хоч як вона не ховалась в обіймах Його Величності.