Глава 21

P.S для тих, хто любить атмосферу. Музика для цієї глави: Ruumisto - Siinä on sijasi valmis та Osi & The Jupiter - Baldur.

Йдучи серед попелу, вітру та грому, стихій, які вирували у грані, Хаврен згадувала древній обряд вінчання. Наречену виводили з її будинку й вели по околицях під звуки музики. Вона читала у казках про нещасливі шлюби з яких розпочиналась велика біда й хоч наразі вона не наречена, але в голові лунали протяжні звуки скрипок. Попіл, земля, кістки, камінці хрустіли під ногами. Темрява розступалась перед Кауром і тільки зараз повною мірою травниця зрозуміла наскільки величним батько її є.

Могутність текла в його жилах, була закарбована на обличчі, ховалась у щетині, мудрість закарбовувалась сивиною у волоссі. Стихії тут підкорялись йому. Нею вони ж поки що забавлялись, час від часу підкоряючись.

Він взяв її під руку й озирнувся: жест й перед ними відкрився портал. Каур потягнув за собою, не зважаючи на тваринний страх доньки. Кілька митей. Вони опинились серед нової темряви, такої чужої й ворожої, що серце воліло зупинитись. Тут дихати було важко від магії, прокляття, яке переповнювало околиці. Сироти пройшлись по тілу. Десь Хаврен почула далекий-далекий рик невідомої істоти й завмерла.

— Невже й тут хтось живе…

— У похмурій місцині тільки страждають, — сухо сказав Каур й рушив, після того, як накинув їй плащ на плечі.

Вона встигла тільки зойкнути та затремтіти. Батько використав заклинання, розвів руки в сторону, змусивши темряву відступити. Напівзруйнований замок показався перед очима, містичний й примарний, наче художником намальований. То була страшна картина, сповнена горя, людської втрати та безумства, яке просочувалась крізь кожну шпаринку каменів. Напевно, колись то була велична фортеця, а тепер… Башти зруйновані, темрява гуляє там володаркою й капельки стихій граються. Хаврен озирнулась й помітила: з останніх відвідин грані відбулись зміни, тепер вона бачила магію у вигляді ниток, що знаходились в повітрі.

Сказала батьку, він піджав губи й кивнув. Сказав йти за собою.

— Прокляте місце.

— Легенду про відьму пам’ятаєш? — спитав він, закашлявшись.

Використав магію, утворивши замети з попелу, щоб можна було пройти далі. Хаврен тримала його руку металевою хваткою.

— Тільки не кажи, що це все було насправді… — прикрила очі, відчуваючи страх та біль, які вже повноправно володарювали у серці.

Вона не любила, щоб примарні легенди ставали правдою. Занадто то було жорстоко для світу й людей, а якщо ще магію брати до уваги… Світ ставав темним в мить, у ньому лишились лиш руїни.

— Грань це спустошений, загублений світ, — почав батько, — спустошений в плані — не придатний для життя для більшості людей.

Він створив магічний вогонь-світильник, тримав сферу у долоні, інша рука ж зціпилась з пальцями травниці.

— Знаходитись тут можуть тільки повноправні володарі й деякі маги, — він хмикнув, — так, на декілька моментів я зможу полегшити для когось перебування тут, не більше.

Стіни вигоріли від чогось, місцями вона бачила рештки життєвої енергії, яка лишалась після смерті людини. Вереск зірвався з горлянки, коли вона помітила масштабність трагедії, яка охопила грань.

— Вони всі тут… Навіки, — голос тремтів, як й тіло.

Хаврен змушувала себе йти, хоч чужа життєва енергія приголомшувала, викликала біль.

— Я б так не сказав, — сухо відповів, — їх душі забрали, так… Але прокляття, що забрало тисячі життів все ж вічне.

Вона ховала погляд, боячись побачити щось жахливе. Жахливіше, ніж доводилось переживати раніше, страшніше, ніж смерть пацієнта на власних руках, страшне захворювання, війна, муки від магічного вогню. Неприємно запахло горілою плоттю. Нудота підступала.

— Байка про високу мову пішла якраз звідси. Маги того часу знайшли спосіб втекти за грань, вивести людей. Більше скажу: сам світ виганяв людей й тварин, карав стихіями, створював монстрів, які б відплатили за скоєний злочин.

Він вів її коридорами, орієнтувався у просторі прекрасно, наче сам жив в замку й ходив тут кожен день.

— Точно не скажу хто побудував його, — Каур закашлявся знову, — мої прадіди вважали, що хтось з нашої династії, втім, на той час було багато майстрів своєї справи. Всі сильні маги стали правителями народів, створювали держави й прийшли до того світу, у кому ти зараз живеш, люба доню.

Хаврен могла тільки хмикнути. Величезні двері тронного замку лежали на напівзруйнованому мармурі, почорнілому від часу та попелу. Життя тут не було. Одна зі стін — обвалилась, як камені на стелі, що пропускали пил та попіл. Каур знову застосував магію, щоб розвіяти крупиці, які з часом замели величезну кімнату.

Травниця відкашлялась. Чимось тронний зал нагадав те місце, де Ріваль над іншими височіти любив. Ступала обережно й тремтіла. Король з почорнілою короною, оповитою пітьмою, сидів на троні… Не він, а скелет. Декілька обвуглілих тіл, обшарпаних рештків лежали на плитах, наче замуровані в нього.

За столом знаходились кістки, залізо. Грань недобре відзивалась: сповнена болю й жалю, злоби й ненависті, як поранена дитина.

«Що я вам зробила?» — здавалось, шепотів хтось на вухо.