Глава 19

Нитки минулого складались докупи, вишиваючи химерну картину. Хаврен трималась за Ріваля, маючи страх на душі. Перша вітка — кінь, друга — минуле. Невже Ленард, мов той хитрий лис, розрахував всі вірогідні ходи в партії? Сидів над уявним полем життям й прораховував кожен день? Графиня знала: магів у родині генерала не знайшлось, вони навіть не носії. Звичні люди, предки яких досягли вершин і закріпились в графському титулі. Проте… За минуле сімейки Арена ще потрібно розпитати. Вона пам’ятала — десь в його роду шарнійці затесались.

Все навіювало тривогу й сум. Допрацювати їй не дали. Його Величність відправив загін до столиці, ілюзорний, ніби сам туди вирушив на день-другий перед турніром у важливих справах, а сам… Сам віз її у невідомому напрямку. Вони перетнули широку річку через кам’яний міст. Гуро тримався ззаду, воїни розчищали дорогу, тому звичний люд, який мав намір дібратись до столичного тракту мусив відступати перед колоною воїнів.

Мовчки проїхали. Ріваль навіть обличчя ховав, наказав королівські знамена заховати, використовувати просто герби. Кінь йшов майже ідеально й дівчина заздрила йому, адже їй ніколи не стати вправною вершницею. Можливо колись доля з нею зіграє злий жарт з цього приводу, хто відає?

Але Харвен знала одне краще всіх: рівних у лікуванні й розумінні у травах їй немає. Принаймні у столиці, королівському замку. Знала й приховувала думки, бо так її Волькан навчав.

«Краще, дитино, завжди видати себе за слабкого й нікчемного іноді, тоді у боротьбі з ворогами зможеш користуватись несподіванкою».

Вона згадувала старого пугача, бажаючи віднайти заклинання, що зможе повернути час назад або стати очевидицею деяких подій. Трималась за короля сталевою хваткою, до оніміння рук, боялась впасти. Селяни обробляли поля й залюбки вітались з мандрівниками ще не знаючи хто навідався.

Його Величність наказав пришвидшитись. Хаврен здогадувалась куди вони тримають шлях… В заміську резиденцію, де він мешкав разом з дружиною, бувши принцом.

«Якщо дослухатись до слів старих слуг, то вони радше вважають це тихим вигнанням, наче Ніколаз за щось наказав сина».

Сутінки падали на землю, коли вони зупинились неподалік величного маєтку, що потопав у квітучих деревах й зелені. Вона затамувала подих від запаху повітря, солодкого, неподалік росли сосни, тому хвоя й вишня особисто для неї утворювали прекрасний аромат. Тут спокійно й тихо, попри галас домашніх слуг, які вийшли вітати володаря. Танет стояв за їх спинами, вочевидь рушив сюди раніше, й гордовито споглядав на емоції інших, мов зневажав.

Ріваль обережно зсадив її, спішився сам й взяв Хаврен під лікоть. Воїни піклувались про коней та займали пости охорони. Кожен зайнявся своєю справою. Хаврен відчула себе чужою у прекрасній атмосфері, що нагадувала їй рідний маєток, де вона росла, хоч в дитинстві з батьками часто навідувалась до Шарнії, користуючись другою гранню.

У Шарнії прийнято будувати власний замок для кожного з принців, тому вона порівнювала традиції й загадувалась над питанням: чи взагалі любив Ніколаз свого сина? Двоповерховий будинок скоріше нагадував мешкання мілкого дворянчика, аніж короля.

«Може то на батьківщині його матері таке прийнято? Покійна королева могла керувати чоловіком…»

— Ми проведемо тут два дні, — пояснив Його Величність, ведучи її серед квітучих дерев. — Я так вирішив.

Хаврен прикусила язика, щоб не бовкнути: «У мене свої плани існували, які ти зруйнував, королю».

Вона стиснула в руках дарунок Наяра, відчуваючи крихітну долю магії. Вочевидь, старий знайомець шукав її.

— Тут теж ліс неподалік, в якому точно не ховаються найманці, — продовжив, перевівши подих, — казали: неподалік навіть ростуть магічні рослини.

Вона кивнула. Було у світі декілька місцин де знаходяться незвичні квіти. Дістатись до них важко, вартують вони занадто дорого, щоб додавати їх у кожен еліксир. Ще вони можуть втратити властивості, якщо не транспортувати їх відповідним чином. Хаврен не раз чула про чорну лілею. Та росла на воді в глибині лісів неподалік міста магів. Розпускалась уночі, її потрібно зрізати й дуже обережно помістити у місткість з водою, потім — слідкувати за сферою магії, що з’являється одразу над грубим листям, коли стовбур відділяється від неї. У будь-який момент вона втратить цілющі особливості. Для тих, хто любить отрутою промишляти такий варіант підійде, тільки… Під час приготування мортального еліксиру можна загинути й самому. Потрібно вміти вивільняти магічну енергію від рослини, потім — готувати її особливим чином, бо суміш з її листя може стати вибухонебезпечною.

Вона читала про випадок, коли невмілий маг готував отруту, в результаті чого осліп до кінця життя й отримав опіки на руках й обличчі.

— Зможеш продовжити роботу, — Ріваль обійняв її за талію, — я не перейматимусь твоєю безпекою, а ще тут є материні теплиці. Вона наказувала слугам вирощувати трави.

— Здогадуюсь який там арсенал: беладонна, чорна та біла чемериці, цикута. Тільки рано їх збирати…

— Гадки не маю, — сухо мовив чоловік, — ніколи туди не заходив й не маю бажання.

Тінь наче впала на його обличчя, король посмурнів, ніби згадав щось неприємне. Хаврен оглядалась навкруги, тримала його за руку. Незвична тривога нікуди не зникла. Нове відчуття тільки прийшло у думки, варто пройти далі, до кам’яних сходинок й пройти всередину, залишивши позаду величезні скрипучі двері.