Глава 12

Клопоту у новій лабораторії багато. Хаврен з Лораною перебирали речі після невеликої перестановки. Дер Нарат здавалась лабораторія занедбаною, вона б ніколи не сказала, що та знаходиться у королівському замку.

— Його Величність заборонив перенести тебе до кімнати. Ти ж спала, — подруга згадувала події останніх днів, — сам він не бажав виходити з власних покоїв.

Хаврен мовчала, вслухаючись. Пробудження було не з легких, подекуди ще вона відчувала головокруття, прикриваючи очі. Їй слідувало відлежатись ще декілька днів, а то тиждень, відійти від виру подій, що звалився на голову, мов сніг на квітучі дерева. У просторій кімнаті панував безлад: непотрібні й старі речі від колишнього власника кидались у плетений кошик, а десятки скринь з речами травниці розкидані по периметру. Лабораторії з’єднані з ще одним приміщенням, яке походило на операційну, судячи з дерев’яного столу посередині кімнати й приладдя для розтину, зашивання ран й інших дрібниць, які можуть знадобитись у лікарській справі. Тут пахло пилом, вербеною. По коридору то й діло ходили слуги, бо приміщення розташовуються неподалік господарської частини замку: кухні, купалень, кімнат обслуги. Висока стеля, великі вікна змушували задумуватись про кількість магічних сил для охорони. Залишати цінні інгредієнти без нагляду ідея погана, хоч й королівські воїни охороняли коридор, як й саму Хаврен.

В будь-якому випадку вона, якби мала змогу, обрала б краще місце для лабораторії. Мала надію: зможе облаштувати похмурі стіни, щоб тут було затишно і зручно працювати. Хоча декілька плюсів все ж існувало: можна пройти по сходинках на поверх до покоїв короля швидко, у разі потреби, а ще придворна знать не любила цю частину замку.

— Він довго говорив з Альдреном, — задумалась Лорана, перебираючи пусті флакони; голос її був тихим та потопав у дзенькоті скла, — я б підслухала, якби не Седрік, трясця його. Стояв біля дверей й пильнував за порядком.

Хаврен сіла на лаву, посміхаючись.

— Що ж ти так про коханого говориш? Він тоді так зустрів нас в саду… Що я подумала: він знає про зустріч з Кауром.

Сироти пройшлись по тілу й вона затремтіла, згадуючи переляк.

— Те, що він залицяється до мене, не робить його особливим, — фиркнула служниця, поправивши прядку волосся, сховавши її за білосніжною хусткою. — Принаймні він не сидить біля мого ліжка, задумливо не вдивляється в моє обличчя!

— Хто? Ріваль? — прошепотіла Хаврен, відкривши рота від здивування.

Серце забилось пришвидшено, вона вже прийнялась згадувати у яку зі скринь поклала заспокійливий еліксир.

— Ну так же не Арен, — розвела руками співбесідниця, — хоча графський синок намагався пробратись, але не пустили.

— Брешеш, — графиня подивилась на подругу з недовірою, відчуваючи, як щоки заливаються рум’янцем, — точно неправду кажеш!

— У Танета спитай, — зло виказала Лорана, — він мені встиг набриднути, бо бачте: заважаю Його Величності займатись державними справами.

Хаврен навіть підійшла ближче до столу, трималась за нього, щоб не впасти. Ноги підкошувались.

— Щось я не бачила в тобі справ королівства, — тепер голос Лорани набув хитрі нотки, — принаймні торкався слідів на шиї, щось буркотів собі під ніс, а ще читав книги сидячи на диванчику, — вона почала загинати пальці, — наказав Седріку, окрім його розслідувань, дізнатись історію твоєї сім’ї, придивлятись. Що казати… Навіть Альдрен ніяк не реагував на вчинки короля, лиш відмахувався, червонів й згадував про термінові справи.

Графиня завмерла, не вірячи словам подруги-служниці. Вона, здається, навіть й не дихала. Так, прокидалась вона лиш для того, щоб поїсти, привести організм до ладу, випити еліксири й провалитись у забуття знову. У ті туманні хвилини пам’ятала фігуру, одягнену в темне, що незворушно сиділа неподалік ліжка, питала чи приймає він ліки й все. Сьогодні зранку Ріваль поводив себе холодно, мов був першою весняною ніччю після зими. Ні симпатії, ні якихось знаків уваги, лиш скупа вдячність та ввічливість, прописана у правилах етикету. Король тримав відстань, навіть за поцуплену рукавицю у ті дні не згадував. Хаврен захотіла тільки відповісти: то все вигадка, злий жарт подруги, як у двері постукали. Лорана полишила розмову й пішла відчиняти.

Травниця перевела дихання, очікуючи.

— Придворного лікаря чекають у кабінеті Його Величності, — поклонився слуга, — наказано провести якомога скоріше.

Дер Нарат зібрала необхідні ліки для Ріваля, які йому потрібно прийняти вдень, кивнула подрузі й пішла. На серці не було спокою, похмурі думки з’являлись в голові, старалась відганяти їх. Слід на шиї сходив, як й повертався голос.

«То все вигадки, — вирішила вона. — Лорана, як завжди, задумала пожартувати, от й на тобі».

Сумнівів — море. Хто Хаврен така, щоб привернути увагу Ріваля вар Каррейта? Вона вважала себе слугою, що повинна зберегти його життя й все. Звісно, це не подобалось її батьку. Альдрен пишався, але першою метою їх перебування у замку помста, як та звершиться, її ніхто й питати не буде. Каур затягне за собою в грань й покаже новий будинок чи тимчасовий сховок. Вагань з цього приводу не було. Можливо то будуть краєвиди Шарнії?

Вона йшла за слугою, позаду охоронець, людина барона, що повинна ходити за нею, нишпорити й про кожну дрібницю доповідати начальнику. Батьковий наглядач ще в дорозі, повинен прибути з дня на день, разом з особистим слугою Альдрена й рештою речей.